Політична структуризація суспільства схожа на фарс

316 політичних партій і майже всі – ефемерні партійки на службі в олігархів. 25 років минуло в балачках про «об`єднання» національно-демократичних сил.

Відсутність справжнього громадянського суспільства – ось чи не основна проблема нинішньої України, яка породжує всі інші проблеми.

Чітким проявом цієї проблеми стала карикатурна ситуація в політикумі, конкретніше – в середовищі партій. Їх кількість уже зашкалює: на початок цього року в Україні числилося в реєстрації 316 політичних партій. Майже 80 із них з’явилися за попередній рік, і це в країні, де фактично триває війна.

Детальний аналіз цього партійного паноптикуму газета «Світ-інфо» дала в публікаціях «Партійний цирк України» (№ 70, 7.01.2016) і «У національному гетто» (№ 72, 4.02.2016). На продовження теми зараз хочеться сказати про чергові спроби об’єднання демократичних сил і чергові спроби розхитати наш і так розхитаний політикум.

Балачки про «єдність, об’єднання» національно-демократичних сил тривають стільки, скільки існують вони самі, бо чвари і розбрат почалися вже при їх початках. Класичним і трагічним прикладом є розкол 1999 року знаменитого Народного Руху України. Але й до цього демократичний табір сипався, як картковий будиночок.

Чергову спробу об’єднання розпорошених, відсунутих на задвірки політикуму національно-демократичних сил зробило Всеукраїнське товариство «Просвіта», із середовища якого чверть століття тому значною мірою народжувалися демократичні партії. Торік «Просвіта» ініціювала і в подальшому активно «розкручує» нову громадянську ініціативу «Українська альтернатива». Спершу під цим брендом товариство провело ряд «круглих столів», за участю відомих політиків, громадських діячів саме національно-демократичного спрямування. На них порушувалися вкрай важливі проблеми державності й демократії.

Це вилилося у проведений у квітні загальнонаціональний форум «Українська альтернатива» у столиці. Форум виробив ряд документів, з якими звернувся до вищих владних інституцій держави. Водночас це була чергова спроба об’єднання національно-демократичних сил.

Але, що б ми не говорили про абстрактне «об’єднання», треба говорити конкретно про об’єднання розпорошених, подрібнених партій цього сегмента. У цьому сенсі на Форумі було досягнуто угоди про таке об’єднання. Повна назва доволі характерна: Угода про об’єднання політичних партій на основі ідеології Руху та рішень Всеукраїнського форуму «Українська альтернатива».

Але що говорить сам вираз «об’єднання політичних партій»? Те, що ці партії НАРЕШТІ об’єднуються в одну потужну політичну силу.

Читаємо текст Угоди. «Головними ідеологічними і політичними засадами діяльності об’єднаних патріотичних, національно-демократичних сил є ідейний україноцентризм, реалізація національної ідеї, побудова національної держави та сильного громадянського суспільства, цінностями якого буде Свобода, Соборність, Справедливість, Гідність, Українськість». Далі йдеться про обстоювання Помісної української церкви, єдиної державної мови, національної ідентичності, нашого культурно-інформаційного простору, україно-людиноцентричність влади, європейськість. І про наші гострі проблеми, проти чого заклик боротися: олігархізація, офшоризація, колонізація, бідність, проблеми екології, міграція.

Ось за що і проти чого боротиметься нова об’єднана політична сила, партія. Але яка? А ніяка. Ось текст Угоди про «об’єднання»: «Народний рух України. Українська народна партія. Конгрес українських націоналістів, Українська республіканська партія, Республіканська християнська партія, «Патріот», «Зелений тризуб» заявляють про готовність діяти консолідовано в інтересах українського народу, збереження і зміцнення державності як найвищої цінності нації».

Ключовий момент цієї Угоди я виділив шрифтом. Скажіть, де тут заява, констатація того, що названі партії об’єднується в одну? Натомість бачимо котру за ліком лише декларацію про готовність «діяти консолідовано». Це все, максимум, до чого готові ці партії, в більшості з давніх, старих національно-демократичних сил, які вже не перше десятиліття товчуться в нашому політикумі.

Найкращим кроком до дійсної єдності демократії було б інше, коли б на цьому солідному форумі лідери названих партій встали і заявили не про «готовність діяти консолідовано», а чітко сказали, що ці партії ухвалили рішення – вони об’єднуються. Буквально сьогодні, тобто від сьогоднішнього дня починають юридичні процеси об’єднання в одну партію. І чи так важливо, як вона називатиметься? Може, Українська альтернатива, може, той таки Народний рух України, саме «на основі ідеології» якого це проголошено.

Але про яке таке об’єднання говорити, коли вкотре заблоковано об’єднання самого Руху. Щойно, у травні, виповнилося 3 роки, як Рух начебто об’єднався. Після майже півтора десятиліть розколу на дві окремі партії – НРУ і УНП (Українську народну партію) – нарешті тоді було досягнуто згоди про об’єднання Руху. Оскільки в законі не передбачено механічного об’єднання двох чи більше партій в одну, треба було якійсь партії приєднуватися до іншої. Вирішили, що УНП увіллється до Народного Руху. В один день було проведено два з’їзди. Уранці з’їзд УНП ухвалив рішення про саморозпуск партії і влиття її структур до Народного Руху. По обіді відбувся вже об’єднаний з’їзд НРУ, який затвердив таке злиття. Далі пішов процес на місцях, коли обласні, районні структури УНП вливалися в НРУ або просто переформатовувалися в структури цієї партії.

Наша Чернігівська обласна організація УНП, в яку пішла переважна більшість рухівців після розколу Руху 1999 року, теж переформатувалася на НРУ.

Фінал такий. Рух остаточно здрібнів і дійшов до того, що на осінніх місцевих виборах цілі районні організації переходили до інших партій і з ними йшли на вибори.

Але парадокс у тому, що не можна толком зрозуміти, самоліквідувалася УНП чи ні. Виявляється, тоді, 2013 року, Міністерство юстиції режиму Януковича не визнало саморозпуску УНП (хоча це внутрішня справа кожної партії) і об’єднання з НРУ. Владі регіоналів і далі треба було підтримувати розпорошення демократичних сил.

Але ось уже третій рік нема влади регіоналів. У бігах її глава, колишній президент, під кримінальною справою тодішня міністр юстиції. Але й на третьому році нової влади це об’єднання двох партій досі не узаконене. Юридично, формально, як бачимо, нещасна УНП і досі теліпається в політикумі.

* * *

Із так званими старими національно-демократичними силами, схоже, все зрозуміло. Тобто з їхніми вождями і вождиками та безсловесною партійною масовкою, якій давно вже треба було б поставити ультиматум вождям щодо об’єднання, а в іншому разі виходити з цих партійок.

Але партійний цирк триває. Олігархат і нинішня влада спритно розігрують усе нові партійні карти. А мас-медіа тут же долучаються до цієї гри, піарячи чергові бізнес-партійні проекти.

Ось не просто «розкручується» опозиційність до влади екс-президента Грузії, нині губернатора Одещини Михайла Саакашвілі, а проштовхується ідейка, що на часі створення його партії. А ось ще дрібніше: варто було Сакварелідзе вилетіти з посади заступника Генпрокурора, як і йому пророчать власну партію. Ось їде політичним вояжем Україною, в тому числі нещодавно до Чернігова, безперечно, патріот Дмитро Ярош. «Розкручується» рух «ДІЯ» – Державницька Ініціатива Яроша. Поки що, начебто, не як проект 317-ої чи якої вже там партії, а як «всенародний рух». Але ж ще зовсім недавно Ярош був головою партії «Правий сектор», теж нової партії, яка прийшла з Майдану. За великим рахунком, не було потреби створювати й цю партію, маючи сотні інших, у тому числі дуже близьких до організації «Правий сектор». Ні, таки ж створюється, Ярош її очолює, а потім – звична історія: розкол, «вільне плавання», з ідеєю утворення ще чогось, чергового.

Що тут казати, коли вже піарять й ідею створення партії Надії Савченко, паразитуючи не лише на Майдані, а й на імені щойно визволеної патріотки.

Це далеко не повний перелік «новацій» на партійному фронті, проте новацій, за суттю порослих мохом. Подібних прикладів доволі й у нас у Чернігові та області. У результаті на чергові проміжні вибори в Раду по нашому округу знову висувається ціла шеренга кандидатів від партій. Головне – «засвітити» ці партійки. Партійний цирк триває…

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»