Обережно з «хунтою»

Останнім часом наші ЗМІ, загалом інформаційний простір суспільства, насичені повідомленнями двох видів.

Перший – про те, що проти України триває агресія Росії (окупація Криму, війна на Донбасі). Отже, ми всі, громадяни, маємо згуртуватися, виявити єдність задля відстоювання держави.

У тому числі, зрозуміло, і єдність з нашою владою. Адже вона обрана нами ж на вільних демократичних виборах. Дискусії про наші вибори можна вести довго й нудно. Та все ж ми обираємо при вільній діяльності політичних сил і свободі слова – і перше, й друге в такому ступені нечуване для Росії.

Та ось другий вид інформації – гостра критика нашої влади, в якої нічого не виходить, яка корумпована і яку, значить, треба змінити. Оскільки ця влада прийшла з Майдану, то питання ставиться так: влада скомпрометувала ідеї Майдану або й ніколи не сповідувала їх, а через Майдан рвалася до влади.

Мотивацій для такого вердикту вистачає. Але звернімо увагу: останній категоричний висновок повністю збігається з основною пропагандистською тезою Росії, власне, її мотивацією втручання в українські справи: це теза, що Майдан був якщо й не інспірований цією «хунтою», то принаймні саме вона скористалася його перемогою.

У таких судженнях наших співгромадян можна зайти надто далеко. Але ці тези, окрім цілком резонної критики влади, висловлюються дедалі настирливіше. Ось кілька характерних прикладів.

Ірина Фаріон, більш ніж публічна постать, депутат попереднього парламенту, з нагоди другої річниці кривавих подій на Майдані, серед іншого, заявила й таке (йдеться про найтрагічніший момент оборони Майдану – його штурм у ніч з 18 на 19 лютого 2014 року): «Горіла профспілка. «Правому сектору» дали вказівку негайно забратися з профспілки. Тому нікого з них у ті тривожні дні і ночі на Майдані НЕ було. Тому з них ніхто не загинув. Не було також прославленої (розумій – пропіяреної) «Самооборони» Парубія…».

Те, що коїлося тієї ночі, дійсно викликало й викликає немало запитань. Найперше: куди поділися того вечора й ночі грізні сотні й полки «Самооборони Майдану» та «Правий сектор»? Буквально за кілька днів до кривавого вівторка 18 лютого відбувся перший масовий марш учасників протесту до Верховної Ради, і перші його колони складала якраз «Самооборона». Їх були тисячі, причому екіпірування в багатьох навряд чи гірше, ніж у «Беркута».

Усе це так. Але ось так різко назвати самооборонівців за суттю дезертирами? Невже лише через те, що тодішній комендант Майдану і лідер «Самооборони» нині обіймає дуже високу посаду в тій же владі, яку кортить переобрати, – першого заступника голови парламенту? Усе це перегукується з недавнім «сенсаційним» оприлюдненням секретного протоколу засідання РНБО від 28 лютого 2014 року щодо подій у Криму. Оприлюднення – як частина нинішніх політичних ігрищ.

А ось продовження цих спогадів, це вже наступний день, 19 лютого: «Зустрілася перед сценою з Луценком – тим страшним демагогом-пустуном. Просив, аби я його пропустила до слова першим». Ще один фрагмент, за 20 лютого, про порятунок поранених: «Згодом долучився Червоний Хрест, а вже потім основна піярниця-лікарка Богомолець, що стала до звичної для себе роботи на Майдані: давати інтерв’ю…».

Співачка Руслана, народна артистка України Руслана Лижичко, – безумовно, одна з яскравих особистостей Майдану. Але ось досить навести довгий заголовок її інтерв’ю газеті «Бульвар Гордона» (№ 9 за цей рік), яким багато що сказано: «Лідери Майдану народ так сприймали? Ось готова «масовка» стоїть – можна вийти і якусь передвиборчу фішку штовхнути. Майдан перегонами для них був – хто більший рейтинг набере, і взагалі, з їхнього боку, боюся, подвійна гра йшла: багато хто запевняв, що вони нам просто мізки морочать…».

Можна додати ще одну цитату з цього інтерв’ю щодо лідерів Майдану: «В деякі моменти вони дуже потрібні були, але саме в ці моменти були відсутні. Майдан беззахисним залишався, і я готова була своїми руками їх задушити, тому що людей кинули».

А ось про найтрагічніше, загибель людей, убивство Небесної Сотні: «Смерті, зазначу, на совісті не лише режиму Януковича, а й тих політиків, які могли це більш рішучими діями відвернути, але вони цього не зробили, значить, або були маніпульовані, або в змові, або в грі чи «договірняку»…

Ось чому ми нічого толком про злочини попереднього режиму дізнатися не можемо – тому, що він практично в нинішній перейшов».

Схоже, саме такі випади нині слугують за аналіз нашої недавньої історії, який, безумовно, вкрай потрібен. До цього варто додати ще одне, з того ж числа вищезгаданої газети.

Це вже художник Сергій Поярков. Можна по-різному ставитися до цієї епатажної особи. Але, безумовно, він був одним із активістів Майдану, притому в одному з найрадикальніших його проявів —Автомайдані. Публікація в газеті все охоплює самим заголовком, який краще навести в оригіналі, вибачившись за грубість і зазначивши, що наголос у першому слові падає на перший склад: «Суки Майдана». Автор конкретно говорить, кого вважає «сУками»: це прем’єр-міністр, це голова комітету парламенту (до речі, той, що оприлюднив згаданий протокол РНБО), це депутат парламенту – відома борець з корупцією. Деякі цитати: «Виявилось, що досить велика кількість тих, які скакали по сцені з криками «Слава Україні!», прийшли туди для того, щоб продати Януковичу і компанії можливість утекти з країни, здати Крим і сісти на схеми розграбування Батьківщини. Я думаю, ще коли вони вішали нам локшину про свої наміри, точно знали, за що боролися».

«Саджати потрібно не вчорашніх конкурентів, а сьогоднішню худобу, яка на кістках «Небесної сотні» набиває собі кишені. І те, що інстинкт самозбереження в них переможений жадібністю, як і за часів Януковича, – це абсолютно очевидно. Абсолютно очевидно, що більшими, ніж Путін і його камарилья, ворогами нашої країни є «щури Майдану».

«Історію Майдану не можна починати писати, поки ті, кого Майдан привів до влади, з цієї влади не підуть. Інакше замість написання історії знову спробують зліпити фальшивку».

До чого ці замітки? Річ не в тому, щоб замовчувати правду про дії нинішньої влади. Правда не страшна для нас, це не Росія, де «на всіх язиках все мовчить». Але річ в іншому. Всі ці претензії, що влада в нас «не така», громадяни мають адресувати не цій владі, а передовсім самим собі. Громадянському суспільству, яке в нас, на превеликий жаль, як і раніше, недорозвинене. Бо в розвиненому влада поводилася б інакше. Тому не тішмося ілюзіями: Майдан лише почав формувати це суспільство. А те, що нині є галасливим «громадянським сектором», – значною мірою або просто грантоотримувачі (це ще не страшно), або за цим «громадянським» стирчать вуха політиканів, за якими – вуха олігархату.

На підтвердження досить подивитися на партійний цирк України: на початок року зареєстровано 316 політичних партій. З них 79 з’явилися лише за один минулий рік. У країні війна, а плодиться ще майже 80 партійок! За не просто потурання, а сприяння так званих активістів, так званих громадян. Котрим варто б спершу розібратися самим у собі, перш ніж учергове змінювати владу чи закликати до третього, п’ятого, десятого Майдану.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»