Чорнобиль - СРСР, України і світу

Найбільша техногенна катастрофа в історії людства сталася 30 років тому саме на нашій землі.

26 квітня 1986 року сталася величезна аварія на Чорнобильській атомній станції в Київській області – вибух і руйнування 4-ого реактора, пожежа на ньому з викидом в атмосферу колосальної кількості радіації.

Історія людства розділилася на ДО і ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ.

Людство було шоковане тим, що, виявляється, утворився величезний розрив між досягненнями наукової думки, цивілізації і відставанням в освоєнні благ цієї цивілізації, вмінні ними користуватися. Наслідок – в один чорний день начебто блага можуть ставати загибеллю.

30 років життя України, планети з Чорнобилем спонукають ще раз проаналізувати причини, наслідки катастрофи, як бути далі з тим, що велика територія в центрі Європи, в серці України отруєна не на роки й десятиліття – на століття. Питання величезне, багатогранне. Виділимо бодай основні аспекти.

Сказати правду про чорнобиль

Її не було сказано населенню тодішнього СРСР, в тому числі України, а також світові тоді, після аварії, скупо говорилося і наступними роками.

А говорити треба було про те, що саме в такій тоталітарній, комуністичній державі могли поставити атомного монстра неподалік Києва – «матері міст руських», столиці України, великого мегаполісу. Саме в такому суспільстві могли отак бездумно, недбало експлуатувати атомну станцію.

Нещасне укриття

«Два світи – два способи життя». Пригадуєте цей пропагандистський лозунг комуністичних часів? Світ соціалізму, де все – для блага людини, в ім’я людини. І світ капіталізму, де панують вовчі закони і зневага до людей.

Це дійсно були два різні світи, тільки з точністю до навпаки щодо згаданого лозунгу.

Там, у західному, капіталістичному світі теж трапляються техногенні аварії. 1979 року в штаті Пенсільванія (США) сталася аварія на атомній станції «Три Майл Айленд», найбільша в американській атомній енергетиці. Був і викид радіації. Але вона була заблокована потужним бетонним укриттям, які споруджували над реакторами одразу, коли будували станції, не чекаючи аварій.

Світ інший. Укриття над 4-им блоком ЧАЕС узялися споруджувати вже після аварії, похапцем, інакше й неможливо було в цих екстремальних умовах. Але цей так званий «саркофаг», який світить дірками, так і стоїть уже 30 років! І вже не перше десятиліття йде мова про спорудження над ним нового потужного укриття. І вже багато років воно «будується», й кінця будівництву не видно.

Можна, звичайно, дорікати міжнародній спільноті, що мало фінансує спорудження укриття, попри обіцянки і зобов’язання, адже ця аварія – спільне лихо планети. Але можна ж і треба сказати й про інше. На спорудження нового укриття потрібно кілька мільярдів доларів. А водночас з України за останні 10 років нелегально вивезено до офшорів 116 мільярдів доларів! По 11 з половиною мільярдів щороку! За один рік офшорів – два нові «саркофаги».

Забуті чорнобильці

За розширеним рахунком, у світі інколи називають «чорнобильцями» всіх нас, українців. Звичайно, є вужче коло людей, що постраждали від наслідків аварії. Але і їх мільйони. Ще вужче коло, але це теж тисячі й тисячі, тих, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії, їх звуть ліквідаторами. Багато з тих, хто були першими, хто своїм життям і здоров’ям рятували націю, вже в інших світах, інші мають серйозні хвороби. Узагалі вплив радіації протягом десятиліть і на великі маси людей як слід досі не вивчено, і це ще одна проблема.

Але, безперечно, всі постраждалі потребують уваги й підтримки держави. Тому дивним і диким є постійне скорочення чорнобильських програм захисту і підтримки постраждалих. Під приводом «кризи і бідності», яким, схоже, нема кінця. При тому, що десятої долі щороку награбованого олігархами і вивезеного за кордон, до офшорних зон, вистачило б на такі програми.

Як бути з атомною енергетикою?

Схоже, людство ще не доросло у своїх знаннях, мисленні до користування цим досягненням науки – атомною енергетикою. Про це свідчать й інші аварії на АЕС, нехай і менші від Чорнобильської, і те, що навіть без аварій ці станції несуть велику шкоду довкіллю, значить – людям.

Ця енергетика шкідлива, але без неї Україна нині не може. Ось таке зачароване коло. Розривати його, хоча б поступово, можна лише зміцненням нашої енергетики, зменшенням залежності від купованого (насамперед російського) газу та й нафти. Мова про альтернативну енергетику – вітрову, сонячну, «зелену», іншу. Усім це зрозуміло, й, попри це, ми тут і далі топчемося на місці.

* * *

Далі – матеріали, оприлюднені до 25-ої річниці Чорнобильської катастрофи. Нехай із запізненням, але ця сувора правда приходить до нас і потребує осмислення.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо».

 

Початок Чорнобиля.
КПРС ігнорувала попередження про можливу аварію

Аварія 26 квітня 1986 року в Чорнобилі могла відбутися тільки в такій країні.

Чорнобильська атомна електростанція ім. В. І. Леніна вважалася стратегічним економічним об’єктом СРСР. Тому КДБ (Комітет державної безпеки) наглядав за нею від перших днів спорудження.

«Відповідно до директив 24 з’їзду КПРС, – читаємо в інформаційному повідомленні чекістів від 19 вересня 1971 року, – в Київській області в Чорнобильському районі поблизу села Копачі споруджується перша в УРСР Чорнобильська АЕС електричною потужністю 2,0 млн кВт».

Уже на самому початку звучать застереження: «Питання відбору, розстановки і навчання будівельно-монтажного і експлуатаційного персоналу Чорнобильської АЕС слід проводити більш ретельно, ніж на звичайних електричних станціях, адже наслідки халатного і зловмисного ставлення персоналу АЕС можуть призвести до важчих і небезпечніших для оточуючих результатів».

Кадебістські звіти про ЧАЕС аж до самої аварії у квітні 1986 р. рясніють інформацією про недбальство та зловживання у спорудженні та експлуатації станції. 17 серпня 1976 р. повідомлялося про можливий зрив запланованого на наступний рік відкриття станції через запізнення будівельників. А під час спорудження використовувалися неякісні матеріали.

Ситуація не змінилася і через кілька років, коли почав працювати перший реактор станції. 17 січня 1979 року «згідно з отриманими оперативними даними на окремих дільницях будови другого блока Чорнобильської атомної електростанції зафіксовано факти відходу від проектів і порушення технології ведення будівельних і монтажних робіт, що може призвести до аварій та нещасних випадків». А вже за місяць, 19 лютого, відбулася аварійна зупинка першого енергоблока АЕC.

Значний радіоактивний витік на території станції стався 20 квітня 1981 року: «Службою радіаційної безпеки ЧАЕС, – інформують партію чекісти, – визначено зону площею 180 кв.м з рівнем радіації, який досягав 20 мікрорентгенів на секунду при нормі в 0,8 мікрорентгенів».

Того ж року КДБ звітував про те, що «за період експлуатації 1977-1981 рр. на атомній електростанції відбулося 29 аварійних зупинок, з них 8 – з вини обслуговуючого персоналу».

На початку 1982 навчального року, 9 вересня, сталася аварія на першому енергоблоці АЕС, про що того самого дня керівництво КДБ УРСР отримало звіт свого київського підрозділу. Спочатку розраховували, що для ліквідації наслідків аварії знадобиться 5 днів. Проте масштаби виявилися значно більшими, ніж їх хотіли представити чиновники. У повідомленні, яке керівник КДБ УРСР С. Муха надіслав керівництву партії 13 вересня, мова вже йшла про необхідних 10 днів робіт.

Створена для з’ясування обставин та результатів інциденту комісія працювала з 18 до 28 жовтня – через півтора місяці після «п’яти днів, необхідних для ліквідації наслідків»! Члени комісії констатували: «У районі села Чистогалівка, розташованого в південно-південно-західному напрямку на відстані 5 кілометрів від АЕС, на ґрунті реєструються так звані «гарячі» частинки розміром 10 – 20 мікрон, активність яких коливається від 10-7 – 10-9 кюрі, що перевищує допустимі норми в сотні разів».

«Саме ці «гарячі» частинки є найнебезпечнішими для людей, – зазначали експерти, – і, потрапивши в організм, можуть призвести «до серйозних ускладнень включно з летальним результатом через «пропалювання» тканин організму».

Очевидно, повідомляти про таку небезпеку довколишнім мешканцям було заборонено.

Незважаючи на важкі наслідки аварії, 5 листопада очільник КДБ поспішив заспокоїти Володимира Щербицького: «Обстановка в оперативному плані на АЕС і околицях нормальна. Фактів поширення панічних чуток не відзначається».

З цього чітко видно, що головне завдання полягало в блокуванні «панічних чуток», а не в попередженні громадян про небезпеку. Люди можуть умирати – аби тихо.

«Ще в передаварійний період, – писав у своїх спогадах співробітник КДБ Юрій Петров, – оперативним шляхом було здобуто попереджувальну інформацію щодо численних фактів неякісного виконання будівельно-монтажних робіт, постачання бракованого устаткування, порушення принципів технологічної дисципліни і правил радіаційної та пожежної безпеки.

Лише у 1983 – 1985 рр. сталося 5 аварій і 63 відмови основного обладнання, що супроводжувалися значними матеріальними збитками. Тривожну інформацію негайно доповідали до вищих республіканських партійно-урядових інстанцій. Однак належно реагували далеко не завжди. Більше того, коли за матеріалами Прип’ятського міськвідділу КДБ надали інформацію до ЦК Компартії України, котра свідчила про витік радіаційних речовин із ЧАЕС, вона була кваліфікована як дезінформація, а низка співробітників КДБ отримала стягнення по службі».

Тріщини в перекриттях третього і четвертого блоків були зафіксовані КДБ ще 17 березня 1984 року. Перший із блоків на той час працював трохи більше двох років, другий – лише вступав в експлуатацію. Але доробляти його не було часу, згодом кадебісти писали про поспіх із дотерміновим запуском реактора до чергового з’їзду партії.

Володимир В’ЯТРОВИЧ,
голова Українського інституту національної пам’яті
(«Українська правда», 26.04.2011.)

 

Керівництво УРСР не усвідомлювало,
яку небезпеку становить радіація

Про це в авторській колонці для ТСН.ua повідомив історик, голова Галузевого державного архіву СБУ (2008-2010) Володимир В’ятрович.

Зокрема, на документі з інформацією про надзвичайний радіаційний фон Володимир Щербицький, керівник УРСР, залишив єдину резолюцію: «Что это означает?».

«За таку некомпетентність довелося заплатити життям і здоров’ям людей, – робить висновок дослідник. – Евакуацію спромоглися розпочати щойно через 36 годин після аварії і лише 3 травня вивезти людей з 10-кілометрової зони. 30-кілометрову зону почали евакуйовувати 4-5 травня.

Документи КДБ містять також графік динаміки радіаційного фону в Києві, який зафіксував пік радіації між 10 і 12 годинами 1 травня. Саме в той час за рішенням партії тисячі українських дітей марширували Хрещатиком».

В’ятрович стверджує, що слідство з метою встановити причини аварії почалося одразу 26 квітня. І версія, висунута в перші дні після катастрофи, залишилася незмінною: вибух – наслідок недбальства.

У повідомленні КДБ від 7 травня вказується, що «загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС».

«Вибух стався, – читаємо в іншому висновку спецслужби, – в результаті низки грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блока АЕС. Навіть у момент вибуху на працюючому реакторі й турбіні проводилися експерименти...».

«При розгортанні санітарно-обмивальних пунктів (СОП), – йдеться в доповідній КДБ, – із 47-ми на 2 травня 1986 року придатними виявилися лише 5, на 3-10 травня – ще 7... Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту і сам зазнав зараження. Крім того, він укомплектований на 70% з перестарілих і сімейних жінок, які відмовилися виїжджати в зону...».

«Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила атомна атака зсередини, готовність до дій у критичній ситуації була близькою до нуля. Неготовими до біди виявилися і прості громадяни, і влада», – підсумовує історик.

(«Українська правда», 26.04.2011.)

 

Радянський Союз і західні атомні монополії
спільно приховували наслідки Чорнобиля

«Перше скупе повідомлення про вибух Кремль дозволив оприлюднити 28 квітня 1986 року, після тиску Швеції, фахівці якої зафіксували на своїй території підвищену радіацію», – говорить Володимир В’ятрович.

Тим часом на Заході здійнялася справжня інформаційна хвиля про аварію в Чорнобилі.

Радянська влада «для заперечення розгорнутого буржуазними засобами інформації пропагандистського галасу довкола аварії на ЧАЕС» запрошувала журналістів комуністичних видань.

«Але швидко чекісти усвідомили, – пише В’ятрович, – для поширення потрібної їм інформації можна використовувати не лише ідеологічних союзників, а й «клятих капіталістів», для яких правда про масштаби аварії була фінансово незручною».

Наприклад, у документах КДБ є інформація, що 24 квітня 1987 року в 30-кілометровій зоні ЧАЕС перебували журналісти американської телекомпанії СBS.

Після їхньої роботи КДБ звітував: «Знімальна група зацікавлена у висвітленні ліквідації аварії у вигідному для нас світлі у зв’язку з наміром власників атомних станцій Заходу довести безпеку їх подальшого використання».

Історик пише, що через кілька місяців від початку організованих вояжів закордонних журналістів у Чорнобильську зону в КДБ із задоволенням констатували: більшість публікацій в іноземних медіа після квітня 1987 року «мають об’єктивний і доброзичливий характер», що «пояснюється зацікавленістю західних монополій у зв’язку з тим, що матеріали про події на ЧАЕС викликали масовий рух серед населення їх країн із вимогами заборонити будівництво об’єктів атомної енергетики».

«Тим часом людей вбивала відсутність елементарних відомостей, які могли запобігти багатьом нещастям. Лише в січні 1994 року Україна ухвалила Закон «Про державну таємницю», який заборонив засекречування будь-яких відомостей про екологічні катастрофи», – підкреслив В’ятрович.

(«Українська правда», 05.05.2011.)

 

1986: перше повідомлення
про аварію на ЧАЕС по радянському ТБ

Кілька фраз диктора програми «Время» – перша офіційна інформація про аварію в Чорнобилі. Вона прозвучала 28 квітня, коли про страшну катастрофу говорили у всіх західних медіа, а в СРСР почали поширюватися страшні чутки. 14 секунд скупого оголошення.

Аварія на 4-ому енергоблоці ЧАЕС сталася в перші години суботи, 26 квітня, а повідомили про неї тільки увечері в понеділок.

Сам факт оприлюднення такої інформації, яка в СРСР зазвичай приховувалася, був безпрецедентним для Радянського Союзу і став одним із перших проявів горбачовської «гласності». Програма «Время» була головним кремлівським новинним рупором: якщо в ній щось показувалося, це санкціонувала сама партійна верхівка.

Однак навіть ця інформація була надзвичайно скупою. «Відбулася аварія... Є постраждалі... Вживаються всі необхідні заходи... Створено урядову комісію». Для прикладу: американський телеканал ABC за кілька годин спромігся на детальніший сюжет.

Коротеньке повідомлення тільки ще більше підігріло чутки. Масла у вогонь підливали новини на західних радіостанціях короткохвильового діапазону, культура слухання яких розвинулася в СРСР від 1970-их.

Крім «ворожих голосів», інформацію можна було отримати і з соціалістичного табору. Пам’ятаю, як у Чернігові (80 км до АЕС) мій батько, прослухавши польське радіо, сказав мамі: «Страху нема, все пішло на Захід». (що не завадило йому принести з роботи дозиметр і заміряти всі кутки нашої «хрущовки»).

Потім батько переказав почуте від поляків у дворі – і за кілька днів пів-Чернігова говорило: «Добре, що був вітер зі сходу». У школі тиждень давали замість молока томатний сік і просили закривати вікна й щодня мити підлогу.

Тим часом у Києві люди виходили на першотравневу демонстрацію. Усе це поєднувалося з панікою – потяги, автобуси й літаки штурмувалися батьками, котрі хотіли порятувати дітей від загадкової радіації, яка з «мирного атома» раптом перетворилася на смертельну загрозу.

Зрештою влада зважилася на черговий безпрецедентний крок: до людей звернувся сам голова ЦК КПРС. Це сталося аж 14 травня, через 18 днів після катастрофи.

Горбачов визнав, що 299 людей госпіталізовано з променевою хворобою різного ступеня важкості, семеро з них померли.

Павло СОЛОДЬКО
(«Українська правда», 26.04.2012.)

 

1986: американський ТБ-сюжет про Чорнобиль.
Порівняйте з радянським

Аварія на ЧАЕС сталася в суботу, 26 квітня. Офіційне радянське ТБ повідомило про неї в понеділок – скупою 20-секундною промовою диктора в програмі «Время». А ось який сюжет у цей же понеділок показав американський канал АВС. Порівняйте.

Новинний сюжет про аварію на ЧАЕС виробництва американського каналу АВС зроблений через два дні після аварії, 28 квітня 1986 року. Хто пам’ятає чутки, які ходили тими днями Україною, оцінить, чи коректно і по суті подана інформація.

«Історична правда» переклала сюжет українською, тож дивіться і читайте.

СТУДІЯ:

В СРСР сталася ядерна аварія – і радянська сторона це підтверджує. Радянська версія події: один із реакторів на Чорнобильській АЕС біля Києва пошкоджено. У Москві говорять, що є поранені й можуть бути загиблі.

СРСР міг визнати факт події через очевидні докази: радіація розповсюдилася далеко за межі Радянського Союзу, в Скандинавію. Детальніше – у сюжеті Діна Рейнольдса.

СЮЖЕТ:

Перше повідомлення про те, що щось не так, надійшло з цієї електростанції у східній Швеції. У працівників чергової зміни, які прийшли на роботу, було виявлено аномально високий рівень радіації.

І хоча такий рівень не шкодить здоров’ю, а на станції не виявили жодних неполадок, дослідження продовжили – і отримали повідомлення про таке саме загадкове зростання радіоактивного фону над усією Скандинавією.

Але жодних новин про якісь надзвичайні ситуації не було, тож стало зрозуміло, що проблема походить звідкись зі Сходу – з Радянського Союзу. Факт аварії радянським людям підтвердило ТБ сьогодні увечері.

Переклад повідомлення в ПРОГРАМІ «ВРЕМЯ»:

«Як офіційно повідомила Рада Міністрів СРСР, на Чорнобильській атомній станції сталася аварія. Пошкоджено один із атомних реакторів. Вживаються заходи з ліквідації наслідків. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію».

ПРОДОВЖЕННЯ СЮЖЕТУ:

Станція про яку йдеться, розташована в Україні і, як повідомляє журнал «Soviet Life» (ілюстрований англомовний двомісячник про життя в СРСР, орган радянської пропаганди на Заході), може похвалитися високим рівнем безпеки. Це біля Києва – міста з населенням 2,5 млн мешканців – і за тисячу миль від Скандинавії.

Це означає: що б там не відбулося, радіоактивна хмара рушила на північ, накривши сьогодні Польщу і Данію, де рівень радіації піднявся в 5 разів вище від звичайного, Фінляндію (вшестеро вище), Норвегію і Швецію.

КОМЕНТАР:

Том Вілкі з журналу «New Scientist»: «Схоже, що наразі це найбільша аварія за всю нетривалу історію цивільної ядерної енергетики».

СТУДІЯ В ЛОНДОНІ, ведучий Дін Рейнольдс:

Це означає, що ситуація значно гірша, ніж під час аварії на станції «Три Майл Айленд» (аварія на АЕС у Пенсільванії, яка вважається найважчою в американській атомній енергетиці – «Історична правда») 1979 року.

Експерти кажуть, що радіоактивна хмара сьогодні остаточно розсіється над Північною Атлантикою і не становитиме небезпеки. Але поки в СРСР залишається невідомою кількість постраждалих, ми не знаємо, яку шкоду ця хмара могла завдати у довгостроковій перспективі.

СЮЖЕТ (автор – Роджер Пітерсен, Вашингтон):

До катастрофи в СРСР було 50 працюючих атомних реакторів, які виробляли 11% усієї радянської електрики. Більшість радянських АЕС відрізняються від аналогічних станцій у США тим, що не мають герметичної оболонки довкола реактора.

Оці товсті бетонні споруди, які американці могли бачити на наших АЕС, побудовані довкола реакторів. Під час аварії на АЕС «Три Майл Айленд» витік радіації відбувся всередині такої захисної оболонки. На відміну від цієї, аварія в СРСР спричинила викид радіоактивних речовин на відстань від 600 до тисячі миль.

КОМЕНТАР:

Доктор Джеймс Маккензі, «Науковці небайдужі» (громадська організація, заснована при Масачусетському технологічному інституті – «Історична правда»): «Ця аварія і «Три Майл Айленд» – непорівнювані речі. Ситуація надзвичайно серйозна, що підтверджується 10-разовим зростанням рівня радіації – від Фінляндії і до Стокгольма».

СЮЖЕТ:

Доктор Маккензі каже, що подібна зміна радіаційного фону може бути спричинена тільки викидом радіактивних речовин із активної зони реактора – тобто відбулося розплавлення активної зони реактора або щось подібне.

На «Три Майл Айленд» відбулося часткове розплавлення – через нестачу води-охолоджувача паливо нагрілося до такого ступеня, що розплавилося. Але там активна зона була додатково захищена товстою бетонною гермооболонкою. У випадку ж із радянською АЕС нічого подібного не було, і розплавлення могло відбутися просто назовні реактора.

Є привід вважати, що аварія сталася ще кілька днів тому – за цей час радіація дісталася Скандинавії, і ухвалили політичне рішення оприлюднити інформацію про подію.

КОМЕНТАР:

Тейн Ґустафсон, Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS – впливовий аналітичний центр у Вашингтоні – «Історична правда»): «Можете бути впевнені, що рішення розкрити факт аварії було ухвалено на найвищому рівні – без сумніву, самим Горбачовим. І, можливо, радянським лідерам потрібні були кілька днів, щоб вирішити, як подавати цей факт».

СЮЖЕТ:

Офіційних коментарів від президента США або його помічників дуже мало.

КОМЕНТАР:

Ларрі Спікз, речник Білого дому: «США переконані, що в ситуації немає жодної небезпеки».

СЮЖЕТ:

Радянський Союз стверджує, що це перша аварія подібного типу в країні, але відомо, що в 1958-ому ядерний вибух убив кількасот людей і забруднив територію на кількасот миль на схід від Москви (йдеться про вибух на «закритому» хімкомбінаті під Уралом, унаслідок якого справді були забруднені значні площі на схід від Свердловська, але безпосередньо від вибуху ніхто не загинув – «Історична правда»).

Джерела у Вашингтоні кажуть, що аварія в Чорнобилі має бути дуже тяжкою, інакше радянська влада ніколи б не визнала її.

(«Українська правда», 25.04.2011.)

 

Провести демонстрацію 1 травня 1986 р.
наказали з Москви

Розповідає Валентина Шевченко, Голова Президії Верховної Ради УРСР у 1985-1990 роках:

– Валентино Семенівно, про аварію на ЧАЕС, кажуть, першими дізналися в Москві, а не в Києві?

– Це справді так. Чорнобильська атомна станція підпорядковувалася не Україні, а Москві. І про те, що сталося на станції, першими дізналися там.

– Пізніше було багато закидів, що не можна було після аварії виводити людей на першотравневу демонстрацію. Хто ухвалив рішення про її проведення?

– Тридцятого квітня засідало Політбюро ЦК Компартії України, де розглядали це питання. Учені доповідали, що станом на цей день у Києві радіаційний фон був у нормі. Засідання закінчилося о 18.00. А перед цим із Москви надійшла вказівка, що немає необхідності відкладати демонстрацію.

Тож домовилися: людей виводити небагато і демонстрацію провести швидко. Але, як потім стало відомо, 30-го числа на 20-ту годину вечора вітер повернувся в бік Києва, і в місті почав підніматися радіаційний фон.

І хоча на ранок він ще не був критично високим, демонстрацію ми провели швидко – менш як за дві години, хоча раніше вони тривали 3,5 – 4 години.

…Під час демонстрації 1 травня на трибуні на Хрещатику стояли і мій син, і моя вагітна невістка. Та й усі керівники прийшли зі своїми рідними.

– Ідея вивезти з Києва дітей належала Вам. І зробили Ви це всупереч висновкам московських фахівців...

– Я відчула необхідність цього інтуїтивно. Адже ми знали не набагато більше, ніж інші громадяни. Пригадую, попросила в бібліотеці знайти всю можливу літературу з радіології. Читаю: працівнику, який працює на АЕС, упродовж року допускається отримати 5 мікрорентгенів. А тут нам раптом заступник міністра охорони здоров’я Щепін із Москви дає телеграму, що 5 мікрорентгенів – допустима доза для дітей! Я й здійняла ґвалт, що дітей треба вивозити.

Шостого травня зі мною зустрівся генерал Федоров, начальник союзної служби з цивільної оборони. І каже, що має підозри, ніби комісія дає не зовсім об’єктивні дані щодо зараженої території. Він розкрив карту і показав мені плями в Чернігівській, Житомирській, Київській областях, які зафіксували військові. Ми разом поїхали до Щербицького, той запросив Ізраеля та Ільїна, головних фахівців, що розробляли рекомендації, якими ми, керівники України, мали керуватися. Коли зайшла мова про вивезення з міста дітей, вони закрутили головами: це виключено, немає необхідності...

Потім була телеграма з Москви, в якій від нас вимагали не сіяти паніку. Дев’ятого травня Щербицькому зателефонував Горбачов і сказав те ж саме.

«І що ви йому відповіли?» – питаю. – «Це Валентина Семенівна здійняла паніку, а ми всі їй піддалися». – «То як будемо діяти?» – мало не плачу я. – «Вивозитимемо, – сказав він. – За дітей нас ніхто не покарає».

Я назвала цифру 526 тисяч дітей, а насправді з дорослими, які їх супроводжували, ми вивезли десь 700 тисяч осіб.

І ми вчинили правильно: зараз уже визнано, що цим самим уберегли дітей від величезних проблем зі здоров’ям.

– У фільмі «Жінки Чорнобиля», знятого за Вашою ініціативою, прозвучала фраза, що з Чорнобильської аварії почався розпад Радянського Союзу. А Ви як гадаєте?

– Дійсно, ця катастрофа розділила Україну на дочорнобильську і післячорнобильську. Після аварії було дуже багато звинувачень на адресу союзних органів – що не всі заходи було вжито, що багато чого приховувалося від України.

До речі, Горбачов виступив зі зверненням щодо Чорнобильської трагедії аж 14 травня! І то запевняв, що особливої небезпеки немає.

Я б не сказала, що аварія напряму пов’язана з розвалом СРСР, ні, воно вже йшло до цього. Але Чорнобиль справді міг стати краплею, яка переповнила чашу терпіння.

(«Україна молода», 25.04.2011.)