Як починалась «чехарда»

У квітні 2016-го Кабінет Міністрів України очолив наймолодший прем’єр-міністр Володимир Гройсман, якому було 38 років. Арсеній Яценюк працював на цій посаді 2 роки, очоливши Кабмін у 40 років. Він 13-й глава уряду, а ще четверо були «в.о.».

Найбільш відомими прем’єрами були Масол, Фокін, Лазаренко, Марчук, Пустовойтенко, Тимошенко, Азаров.

Побували на цій посаді і майбутні президенти Кучма, Ющенко, Янукович. Менш відомі Кінах, Єхануров.

Наші громадяни вже й звикли до частих змін у владі, тому варто нагадати, коли і чому почалася ця серія відставок і нових призначень. Як пише генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Яковишин, «зашкалює» державна чехарда» (газета «Чернігівщина» від 14.04.2016 р.).

Найпершим прем’єр-міністром України був Вітольд Павлович Фокін (на фото поруч), який очолював Кабмін два роки – з 1990 по 1992 рік.

Це був час розпаду Союзу, коли республіки встановлювали не тільки кордони, але й створювали на них митниці, вводили свої грошові знаки. Рвалися старі економічні зв’язки, а нові хіба що намічалися. Тому багато хто шукав винних у економічній площині, хоча політична складова проблем була чи не найпершою.

На початку 1992 р. занадто поспішний вихід з рублевої зони (проти чого протестував голова Нацбанку Вадим Гетьман) та інші чинники створили кризу неплатежів, особливо за енергоносії. Катастрофічно не вистачало пального навіть на елементарні перевезення, а замість бензину водіям нерідко доводилось заливати в баки газолін.

Під загрозою була весняна посівна кампанія. На початку березня Туркменістан відмовився постачати в Україну природний газ, мотивуючи тим, що ціна на нього нашою стороною занижена.

І тоді Вітольд Фокін 3 березня 1992р. полетів до нафтовиків Тюмені, багато з яких були з України і працювали там вахтовим методом. Він домовився з керівництвом області про обмін нафтосировини і пального на продукти харчового виробництва і товари народного споживання. Було підписано «Договір між урядом України і адміністрацією Тюменської області».

Прем’єр-міністр В. Фокін 3-5 березня побував в містах області – Тобольську, Ноябрську, зустрічався з простими робітниками нафтогазовидобувної галузі. До Тюменської області пішли вагони і контейнери з борошном, цукром та іншими харчовими продуктами, а також промислові товари найнеобхіднішого вжитку. Натомість отримали сировину нафтопереробні заводи, яких в Україні було декілька, і запаси пального почали зростати. Звичайно, не все воно пішло на посівну, частина була використана на інші потреби, а якась частка була просто розкрадена спритниками. Але головна мета була досягнута – весняно-польові роботи почалися у пору, аграрії посіяли і посадили вчасно.

А ще в договорі йшлося про спільну розробку двох нафтогазових родовищ на півночі області…

Цей та інші подібні кроки дратували і московську верхівку, і багатьох наших політиків, які в економіці розумілися найменше.

На Кабмін почалися сплановані атаки, уряд В.Фокіна ще тримався, але тільки до осені, далі настала розв’язка. Ось як описує ті події народний депутат першого скликання Лариса Скорик в інтерв’ю газеті «Голос України» 1.03.2002 р.:
«Не гадала, що до такого може дійти. І тільки в 1992 році побачила нашу сумну перспективу. – Тоді вас називали мало не «чорною провісницею». Ви своїми прогнозами дратували навіть колег-демократів. Що підштовхнуло вас до змалювання «сумної перспективи»? – Зняття з посади прем’єра Вітольда Фокіна. Це був початок нашого в’їзду в чорний тунель. Тільки малесенька купка депутатів обстоювала тоді пана Фокіна. Але нічого з того не вийшло. Всі, наче осліплені, цькували «цього комуняку». І «доцькувалися». Це вперше, коли в мене на очах з’явилися сльози злості. Я вийшла і сказала своїм «братам-демократам»: «Що ви наробили? Все, що два роки ми пробивали, пішло котові під хвіст. А тепер усе треба починати спочатку. Але не буде з ким, і не буде сил». Я добре знала, звідки і через кого було спущено до нас московську вказівку – прибрати Фокіна. Через руку так званих національних демократів все і робилося. – А чим наш Фокін не догодив Москві? – А як він міг догодити? Згадаймо деякі, можливо, вже дещо забуті факти. Після відставки Фокіна все сталося, як і планувалося. Скасували найважливіші закони і почали приймати декрети, які завдали страшного удару економіці».

І далі в інтерв’ю:
«І третій «смертельний гріх» Фокіна – коли він у березні 1992-го (у період штучно створеної енергетичної кризи) перешкодив Москві перекрити нам газовий кран. Він полетів просто в Тюмень і вирішив там це питання… Після цього питання з Фокіним у Москві було вирішено. Найстрашніше, що допомагали «вирішувати» українські демократи. Це їхня вина в тому, що ми ще й досі вилазимо з провалля. Тепер те, що могло називатися незалежною Україною, ще не скоро постане».

Одним з найзапекліших противників В.П.Фокіна у Верховній Раді став представник Чернігівщини Леонід Яковишин, народний депутат з Бобровиці. Його боротьбу з прем’єр-міністром описує нардеп того ж скликання письменник В. Яворівський в своїй книзі «Що ж ми за народ такий?..»:
«Ви повинні пам’ятати його. Красивий, сивоголовий, пружний одчайдух, який сміливо і навіть запекло атакував прем’єра Фокіна і його уряд, що топтався на місці, все чекав указівок із Москви, відкладаючи реформування економіки на потім. …Як тільки Фокін появлявся на парламентській трибуні, директор провінційного радгоспу-технікуму з Бобровиці, нетиповий депутат-аграрник (їх, мовчазних, заляканих, які й трьох слів не могли зв’язати, знаючи, що це транслюється на всю Україну, було тоді близько сотні) Леонід Яковишин вже стояв біля мікрофона в залі. Ми всі знали, що зараз Яковишин «розстрілюватиме» прем’єра: чому тринькаєте державні гроші, чому ви санкціонували закупівлю ембріонів?.. Власне, Яковишин цим і доконав Фокіна, принаймні це було однією з причин його відставки».

Ідучи у відставку в жовтні 1992 р. (якраз у дні свого 60-річчя), В. П. Фокін просив Голову ВРУ, І. С. Плюща, залишити уряд у тому ж складі, як це було під час звільнення В. Масола в 1990 р. Але це на ще одного нашого земляка не подіяло. Після відставки В. П. Фокін отримав пропозицію від голови уряду Росії В. С. Черномирдіна стати його замом по паливно-енергетичному комплексу, але відмовився, сказавши, що залишається в Україні.

Відставка провідних спеціалістів в економіці, господарській і банківській діяльності – В. Масола, В. Фокіна, В. Гетьмана – ще більше загострили і без того складну ситуацію. А може наші націонал-демократи запропонували кандидатуру із своїх лав, допомогли кадрово новому уряду? Та де там…

Наступний, 93-й рік – це рік страшної гіперінфляції, шахтарських страйків і панічних настроїв.

Ось що говорив Л. Яковишин з трибуни Верховної Ради:
«Нещодавно почув, що створюється комітет з питань дослідження голодомору 1933 року. Гадаю, що треба створити ще один комітет при Президентові чи при Верховній Раді, тільки вже з приводу голодомору 1993 року. Бо цей голодомор буде. Щоб сіяти, немає ні пального, ні мастила! Трактористам взагалі нічого заливати в двигуни. Ситуація катастрофічна! Це питання життя і смерті сьогодні!».

Та не було вже в уряді ні В. Фокіна, ні його провідних міністрів – В. Склярова, О. Слєпічева, А. Мінченка, В. Пєхоти… Не полетів же до Тюмені Л. Яковишин, який був радником трьох прем’єрів.

Тож ще більш складні часи не забарились. Під тиском шахтарів Донбасу (і більш нікого) восени були призначені дострокові вибори Верховної Ради і Президента у 1994р. Але якщо Верховна Рада не допрацювала свій строк один рік, то перший Президент Л. Кравчук, який обирався на 5 років, відпрацював тільки 2,5 роки.

І ось у 1994р. Білорусь обирала свого першого президента, а Україна –вже другого. А другий президент Л. Кучма, звичайно, змінив голову Кабміну – на місце Віталія Масола прийшов Євген Марчук, потім на цю посаду був призначений Павло Лазаренко, за ним – Валерій Пустовойтенко…

Проти них Л. Яковишин вже не боровся, та й депутатом вже не був. Тільки періодично згадував свої випади проти першого прем’єра – на сторінках власної газети «Чернігівщина» (11.10.2012р.):
«Я особисто був ініціатором порушення кримінальної справи проти прем’єра Вітольда Фокіна, якого ми – депутати-аграрники – запідозрили у розкраданні трьох мільйонів доларів бюджетних грошей. Його не посадили, але з роботи погнали. До речі, тоді часто міняли керівників уряду. Погано це чи добре – дискусійне питання. Але відповідально скажу, що корупції і казнокрадства було значно і значно менше, ніж тепер».

На «дискусійне питання» є відповідь: погано. Так діють або проти особистого противника, наприклад, під час численних виборчих кампаній, або на замовлення.

Відставки не тільки першого прем’єр-міністра прагнув Л. Г. Яковишин. Коли В. Янукович став президентом, то гендиректор ТОВ «Земля і воля» почав добиватися звільнення голови Чернігівської ОДА Володимира Хоменка, писав відкриті листи президенту, копії М. Азарову:
«Знаю, що й Хоменки безславно відійдуть на задвірки історії», писав Л. Яковишин на сторінках газети «Голос України».

А вже в середині літа 2012 р. приймав обласного голову в Бобровиці на науково-практичній конференції по агропромисловому виробництву.

Успіхи ТОВ «Земля і воля» на чолі з Героєм України Л. Яковишиним незаперечні. Однак втручання «нетипового депутата-аграрника» в політичні і кадрові питання особисто мені нагадали один твір І. А. Крилова:

Беда, коль пироги начнет печи сапожник,
А сапоги тачать пирожник.

Впевнений, що якби не «державна чехарда», яка почалася з відставки прем’єрів – Масола, а потім Фокіна, – то зараз у всіх нас напевно було б набагато менше проблем, труднощів і негараздів.

Юрій ПАВЕЛКО, м. Ніжин

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити