Хоч і корупціонери, але «свої» - їх не смій чіпати? Пару слів про Мултанен

Цікаво, скільки коштує оте «море» сліз, вилите деякими чернігівськими «демократичними» політиками і журналістами з приводу того, що депутати Чернігівської обласної ради переважною більшістю голосів не підтримали продовження дії трудового контракту з начальницею охоронної археологічної інспекції Валентиною Мултанен?

А «великий» борець за справедливість з порталу «Сіверщина» Сергій Соломаха вбачив у цьому навіть «відвойовування позицій регіоналами».

Та найбільш повноводною «рікою» полилися   сльози  від шкільного товариша Мултанен краєзнавця Володимира Руденка: «Она – исключительно порядочный и исключительно грамотный человек».

Чим не «археологічна» знахідка серед керівників, що перекочували від режиму Януковича в «очищену» Майданом  владну команду? Виявляється, й за царювання «Сім’ї»  працювали у дозвільних структурах «исключительно порядочныє»?  Навіть такі, що самі не брали хабарів, а «на верх» платили внески із своєї скромної зарплати? Адже самі журналісти криком кричать, що при Януковичу всі посади купувалися.  Чи «свої» посадовці інакші? 

Мене не цікавить, представник якої політичної сили сказав на сесії обласної ради, що «…мав щастя спілкуватись з Валентиною Мултанен, не дай Бог – вам»,  я згодна з такою реплікою. Бо добре знаю й другу сторону «охоронної» діяльності цієї «кришталево чесної» чиновниці. Лише один конкретний приклад, колись уже частково оприлюднений.

Наше ТОВ «Земля і воля» вирішило побудувати за власні кошти  залізничну вітку від свого елеватора до станції Бобровиця.  Для цього в установленому порядку оформили оренду земельної ділянки (біля 5 гектарів) під це будівництво. Відповідно була проведена наукова археологічна експертиза фаховою організацією, на яку вказав обласний Департамент культури.

Та коли все вже було скрізь погоджено, з цього Департаменту надійшла нам вимога про додаткове погодження проекту будівництва та допущення на орендовану ділянку певних осіб для археологічних досліджень, за які наше господарство повинно заплатити … 1 мільйон 200 тисяч гривень! Як відомо, в Департаменті культури питаннями таких погоджень займається  охоронна служба на чолі з Мультанен. А отой мільйон з добрим гаком мав надійти (ні, не в бюджет) отим «певним особам».

Коли ми зажадали від «дослідників» обґрунтування суму, вони висловили готовність зменшити її до 600 тисяч. Оскільки нас «підпирали» строки будівництва, погодилися були на проведення додаткових досліджень, але за умови, що вони проходитимуть під нашим наглядом із залученням незалежних вчених археологів з Києва, щоб  дослідники з області, буває, не підкинули на розкопки якусь «старовину», бо один уже приїжджав і показував  ржавий осколок, мовляв, тут десь найшов. Та й доводилося  чути про конкретні історії, як таким способом «розводять» забудовників на додаткову оплату за дозвіл. Видно, невипадково й  наш контроль  вкрай не сподобався охоронцям археології з Чернігова.

Підозра до проведення  додаткових досліджень виникла й з приводу інших підстав. Охоронна археологічна служба затівала розкопки після проведеної вже відповідної експертизи, ще й на місці,  де на відстані 80 метрів проходить залізнична магістраль Київ – Москва, побудована в 1865 році, і  кілька разів реконструйована, в тому числі й з нагортанням вищого насипу під коліями.  Тобто там уже все давно копано-перекопано.  Ми ж не збиралися  нічого копати, а лише на «цінній для археологів» ділянці більше землі насипати, щоб укріпити насип. 

Є ще одна  цікава загадка:   хто в команді, яка мала проводити ті додаткові дослідження? Добре було б, якби цим поцікавились передусім журналісти-захисники.  А заодно щоб поговорили хоча б з тими, хто оформляв землю в одну сотку під звичайний гараж, не говорю вже про забудовників серйозних об’єктів. Одначе в мене складається враження, що ті «захисники» за своє життя не побудували нормального туалету, тому й не відають, що таке одержувати дозвіл на  будівництво. А, може, вони тупо  відробляють за «добро» «кришталево порядної» чиновниці?

Для прикладу  зупинилася на одній охоронно-дозвільній державній службі,  з якою доводиться часто мати справи,  бо наше господарство багато будує, навіть безоплатне житло для працівників. І по кожному об’єкту – ходіння по муках. Натомість методи «чистих від корупції» чернігівських археологів  аж  ніяк не виняток в Україні. 

Недавно генеральний директор нашого товариства «Земля і воля», Герой України Леонід Григорович Яковишин надіслав листа начальнику ДТГО «Південно-Західна залізниця» Олександру Кривопішину, в якому є й такі слова: «Скільки ще крові вип’ють з нас керовані Вами «кровососі», поки нададуть нам документально оформлену можливість відвантажувати зерно по побудованій нами і зданій в експлуатацію  залізничній вітці?»

Таке пишеться у діловому листі тоді, коли вже, як кажуть в народі,  «дістали». На  здивування, «недипломатичне» послання дещо прискорило видачу певних дозволів, але до кінцевого результату ще не дійшли.

Хоча у швидшому вирішенні цього паперового питання є конкретний економічний інтерес самої залізниці: вона технічно обслуговуватиме новий об’єкт, за що одержуватиме додаткові грошові надходження, і ми відмовимося на користь залізниці від автомобільних перевезень зерна при відправленні його споживачам, а це немалі обсяги – більш як 200 тисяч тонн. 

До речі, ТОВ «Земля і воля» з початку цього року заплатило залізниці за надання різних послуг майже 20 мільйонів гривень, ця сума могла бути ще більшою. Також передали їй безкоштовно на баланс побудований нами об’єкт, за  це ще й перерахували в бюджет податку 30 тисяч гривень. Знайдіть у цивілізованих державах хоч один подібний приклад такої здирницько-бюрократичної «допомоги» виробничнику від  державних структур!

В Україні пройшла чергова кровава революція, яку назвали революцією гідності. Останнє визначення можу віднести лише до тих, хто справді за  велінням серця пішов на Майдан, а передусім стосовно тих, хто там загинув. Натомість в повсякденній роботі доводиться бачити іншу «гідність»: як від нових-старих бюрократів-казнокрадів, так і від багатьох «незалежних» журналістів, які тепер борються здебільшого з «партійними квитками», а «своїх» чиновників, хоч вони і явно без гідності, ще й захищають.

Оце ділюся через ЗМІ сердечним болем від  безладу в державному управлінні і економіці зокрема, а в голові народжується  зміст чергового листа, на цей раз до тих, хто  торгує українською електрикою. Наше господарство приступило до спорудження  нового виробничого об’єкта, де потрібно  встановити  за власні гроші  електричний трансформатор. То за одержання дозволу на це нам «загнули» таку суму, що треба «пахати» й «пахати» на неї. І за що? Що ми  поставимо підстанцію, на якій зароблятимуть гроші самі ж енергетики?!

Для здійснення такого здирництва існує давно  перевірений метод – затягування з видачею необхідних технічних умов, без яких не буде проведена експертиза проекту будівництва.  На наш 60-ти кіловатний трансформатор вже майже місяць пишуть ті дозвільні папери і невідомо, коли їх нам видадуть.

Втім, українську пресу, видно, таке не цікавить, вона живе  життям, намальованим бездарними і казнокрадними політиками. Тим і очі замилює довірливим людям, моду на інформацію «підкидає». Найбільш довговічна мода на критику колишніх керівників, названих з легкого язика Азарова «пепєрєднікамі». Події на Майдані і на сході країни сформували печальну інформаційну моду: про АТО, терористів, сепаратистів, волонтерів, допомогу з Європи і США, занепад економіки Росії, недостатній тиск зарубіжних країн на Росію…

Я керівник з радянського минулого, маю більш як піввіковий трудовий стаж в сільськогосподарському виробництві, та не відстаю і від сучасних інформаційних технологій, користуюся й Інтернетом. Поміщена там інформація аж ніяк не формує образ працьовитої України, її «золотого» народу. Ніби, живуть у нас тільки силовики,    волонтери, автомайданівці, просто майданівці, політики і депутати з одного боку, і сепаратисти, путінці, регіонали, антимайданівці і пам’ятники Леніну – з іншого. 

Така «картина» передусім вигідна тим, хто був у владі, зараз там, чи рветься туди. Вони раді й  галасу навколо люстрації, а дехто піариться навіть на тому, що його запхали в сміттєвий бак. Головне для них, щоб не чіпали корупційно-хабарницькі схеми, які при владі будь-якого кольору дають можливість  швидко стати (ні, не заробити) мільйонером, або за раніше надбані гроші купити все, що забажаєш, - депутатство, місце в новій владі, потрібні вирок чи ухвалу суду, захист від люстраторів і журналістів. А про розвиток виробництва і поповнення бюджету нехай дбають «дурні», звихнуті на роботі.  Мовляв, вони он при Сталіну не всі попадали, і тепер вистоять, навіть армію беруться тримати на своїй шиї.

Недавно в Інтернеті почитала заголовок інформації: «Україна не бере мільйони, що валяються під ногами». Думала, щось доленосне для держави написали.  Аж там йшлося про те, що неефективно працюємо з янтарем, від чого втрачаємо мільйони.

Можливо, й слушне зауваження. А я уявляю, скільки Україна втрачає від невмілого господарювання і отих хабарницько-корупційних схем?!

Правда, про це й до мене вже сказано-переказано.  Але тільки на телеекран, а якщо й з персонажем, то, як правило, з числа «попєрєдніков». Іноді зачіпають і «своїх», але  це не в моді, очі  суспільства направлені на інше, спеціально замовлене й щедро оплачене.  

Про революційну чи просто людську гідність в таких випадках не згадують, оскільки це високе поняття, напевно, вважають наші «ляльководи» -  для гарних лозунгів, які дуже полюбило українське суспільство.

Чи перейде від обіцянок до справжньої боротьби за долю України нова влада – хочеться вірити, адже заговорили новообрані депутати і нові урядовці, здається, серйозно і предметно про докорінне руйнування дозвільно-хабарницьких схем. Нарешті!  Але й сумнів присутній, бо живу не кимось обіцяним, а  реальним продуктивним життям.

Валентина Чернякова, виконавчий директор ТОВ «Земля і воля»