Сьогодні – день болота!

Це день, з якого в 1971 році розпочала свій відлік Конвенція про водно-болотні угіддя, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, відома під назвою Рамсарська конвенція за назвою міста заснування – Рамсар, що в Ірані.

29 жовтня 1996 року після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР, і входить в число більше 120 країн – Договірних сторін Конвенції.

Про це "Високому Валу" повідомили у відділі екомоніторингу, заповідної справи, біорізноманіття та природоохоронних програм Держуправління охоронприроди в Чернігівській області.

Це єдина глобальна Конвенція, присвячена специфічній екосистемі – водному світові. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три роки.

Така шана водно-болотним угіддям приділяється тому, що вони забезпечують людство важливими послугами, такими як водокористування, оздоровлення, паливними та харчовими ресурсами. “Болота – це молодість Землі”, - писав французький вчений Поль Валері. Вони живлять голубі артерії планети. Дають життя і лісам, і ланам, і всьому живому.

Під водно-болотними угіддями розуміють (стаття 1 Конвенції) райони маршів, боліт, драговин, торфовищ, або водойм – природних або штучних, постійний або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує шість метрів.

Конвенція закликає всі Договірні сторони до мудрого, раціонального використання водно-болотних угідь. Пріоритетами національної політики в цій сфері охорони є виявлення цінних водно-болотних угідь і забезпечення їх охороною, екологічно безпечне використання їх ресурсів.

Відзначимо, що на території водно-болотних угідь не забороняються основні форми традиційного використання, а не дозволяється лише те, що може спричинити загрозу для водно-болотних систем, зокрема проведення меліоративних робіт, розорювання земель, будівництво споруд, зберігання та застосування пестицидів, отрутохімікатів і добрив тощо.

Кожна країна-член Конвенції має заявити до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону.

Основними стимулюючими факторами в історії дослідження боліт Чернігівського Полісся був інтерес до них спочатку як до джерел палива – торфу, згодом, як до кормових угідь та резервів земельного фонду, що потребують осушення.

Багаті і різноманітні водно-болотні угіддя Чернігівщини. Постановою Ради Міністрів УРСР № 143 від 26.03.79 р. в Чернігівській області було визначено 156 болотних комплексів загальною площею 45 тис. га, які потребують збереження і охорони. На сьогодні більшість цінних водно-болотних угідь входить до складу природно-заповідного фонду.

Переважна більшість гідрологічних заказників та пам’яток природи (264 заказники та 29 пам’яток природи) в Чернігівській області створена з метою збереження унікальних та типових водно-болотних масивів. Їх площа, понад 60 тис. га, складає близько 30 % від загальної площі природно-заповідного фонду області.

Найбільшими і найвідомішими природно-заповідними об’єктами, створеними з метою збереження болотних масивів, в області є:

• ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Замглай” (Ріпкинський р-н., 4428 га),
•  гідрологічний заказник загальнодержавного значення “Дорогинський” (Ічнянський р-н, 1880 га),
• гідрологічний заказник місцевого значення “Бондарівське болото” (Козелецький р-н, 1300 га),
•  гідрологічний заказник місцевого значення “Чорне болото” (Ріпкинський р-н, 1264 га),
• гідрологічний заказник місцевого значення “Жукляно-Кістерська дача” (Корюківський р-н, 3554 га).

Бюро Рамсарської конвенції наголошує на визначній ролі водно-болотних угідь не тільки для збереження унікального біорізноманіття, а й у кліматорегулюючих процесах, процесах очищення води, великого значення болотних та заплавних екосистем у формуванні та регуляції стоку річок.

Водну сітку Чернігівської області складають 1570 річок різної довжини, велика кількість малих річок бере витоки саме на території заболочених масивів області. Більшість гідрологічних заказників області створені для збереження витоків та регулювання гідрологічного режиму малих та середніх річок Остер, Лисогір, Удай, Доч, Бреч, Борзенка, Смолянка, Дягова, Варниця та багатьох інших, для охорони заплавних болотних масивів Дніпра, Десни, Сейму, Снову.

Законом України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” заплановано визначення нових водно-болотних угідь міжнародного значення, заповідання цінних водно-болотних масивів. Найбільші ріки України визнані Програмою головними екологічними коридорами національної екомережі.

Регіональною програмою формування національної екологічної мережі в Чернігівській області на 2003-2015 р.р., природними коридорами місцевого значення визнані долини річок Сейм, Остер, Удай, Снов.