Премію заснували міське громадське об’єднання літературна спілка „Чернігів” та редколегія журналу „Літературний Чернігів” у 2002 році.

Вона присуджується авторам за кращі твори, видані не пізніше як за три попередні роки, у день народження Леоніда Глібова в номінаціях: „Поезія”, „Проза”, „Літературознавство”, „Краєзнавство”, „Мистецтво”, „Гумор”, „Благодійна та громадська діяльність”.

У Чернігові кілька місць, де можна загубитися у часі. Це бібліотеки і книжкові магазини. Там з трепетом можна розглядати книги і дивуватися, що вони є і такому ошатному виданні. Насолода!Т

им більше для людини, яка пережила книжковий голод радянського періоду. Тоді книги, крім матеріалів з’їздів кпрс, були в дефіциті.

Нова книга Ольги Волинської, англійською розповідає історії митців, які перетворюють мистецтво на акт опору та зцілення.

Посеред війни, болю та втрат українці знаходять силу в культурі та зберігають свою ідентичність через музику, живопис, театр та писемне слово.

Понеділок на цьому тижні запам'ятався зустріччю з людьми з української Вікіпедії. Вони під вечір зібралися у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського.

Йшов на зустріч з письменником, який трохи раніше за мене навчався в альма-матер – на факультеті журналістики тоді ще Київського держуніверситету імені Траса Шевченка.

Машина часу люб’язно відмотує нас у ті часи, коли чернігівці ще не підозрювали про існування мікробів, інфекцій і здорового глузду в питаннях гігієни.

Про санітарію вони мали приблизно таке ж уявлення, як про сучасні смартфони. Не уявляли, що робити зі сміттям – і це не в сиву давнину, а лише якихось півтора століття тому.

Не міг не прийти на презентацію цієї книги, коли в робочому графіку можна було викроїти бодай годинне вікно.

І не лише тому, що завдяки Володимиру Пилипенку і Олені Росстальній відбулися кілька фотовиставок оточеного Чернігова навесні 2022 у чотирьох країнах Європи: Польщі, Німеччині, Португалії та Мальті...

Ми з вами прогулюємося чернігівськими вулицями, йдемо від площі на Вал нашим «харчовим Бродвеєм» і не підозрюємо, по чому ходили чернігівці 400-500 років тому, а то й більше. Піднімемо завісу історії і продовжимо друкувати уривки із майбутньої, місцями іронічної, книги «Сміттєвіада», для її «обкатки».