Каскадер Євгеній Крутов: За день буваю козаком, шляхтичем, драгуном

Євгеній Крутов – професійний каскадер. Він вже три роки мешкає в Чернігові, але постійно їздить у інші міста чи країни: то знімається у фільмах (виконує трюки, дублює акторів), то бере участь у показових виступах чи корпоративних вечірках.

Нещодавно він повернувся зі зйомок фільму «Тарас Бульба» режисера Миколи Бартко.

У фільмі знімалися Б.Ступка, М.Боярський, а постановників боїв запросили з Америки: тих самих, що ставили «Ричарда-Хоробре Серце», «Трою» і «Гладіатора».

У місті Євгенія не важко впізнати, бо, хоча сам родом з Абхазії, на вигляд він – типовий український козак: чорні вуса, оселедець, атлетична статура. Шашка, кінь, червоний одяг – його атрибути, коли разом з представниками чернігівського козацтва (того самого, якому передано Катерининську церкву) Євгеній бере участь у показових виступах на день міста чи інші свята.

В інтерв’ю Євгеній розказав про особливості своєї професії, про участь у зйомках «Тараса Бульби» і про те, як він став каскадером.

- Як ви прийшли до цієї професії?

- Випадково. Я сам був тренером коней, потім з роками виріс, поважчав. Коли переїхав з Абхазії на Україну, побачив «джигітівку» - як козаки виконують трюки на конях, крутять шаблі і шапки на повному скаку, і мене це настільки вразило, що пішов з ними працювати.

Відразу я жив у Луцьку, там познайомився зі своєю майбутньою жінкою: ми там працювали разом на спортивних конях. Потім переїхали в Чернігів. Весілля святкували теж на конях. Я одружувався на українці, тому вирішив, щоб усе було в українських традиціях. Тож ми святкували весілля на конях, в костюмах, з шашкою, жіночка у віночку зі стрічками. Я був у своєму костюмі козака, а жіночого костюма не було, тому ми офіційно зверталися у філармонію.

- Дружина ваша теж каскадер?

- Ні, вона професійна наїзниця. Хоча іноді бере участь разом зі мною в трюках. Наприклад, якось вона повинна була стрибнути через мене на коні. Я то коня підготував. Але вона цього не знала. Боялась, кричала. Але я сказав - потрібно виконувати, значить потрібно виконувати.

- А як ви потрапили на зйомки фільму Барткова «Тарас Бульба»?

- Завдяки зв’язкам. Російські кінні каскадери потребували допомоги. Перед зйомками закупили двадцять коне, треба було їх  приручити, щоб вони падали, не боялись вибухів, спецефектів,  стрілянини, плигали у воду з кручі. Я поїхав туди і за два дні «засвітився», почав дублювати акторів і робити трюки. Хоча претендентів було – сто каскадерів з Росії, України і Америки. А відібрати потрібно було двадцять.

- Які саме трюки ви виконували?

- Повинен був грати мертвого під копитами коня, або на стіну лізти, коли у фільмі брали польську фортецю. Дублював актора, який грав Андрія, коли той рятує свого брата Остапа. Остап з драбини зривався, а мені потрібно було підлетіти на канаті, схопити його. Поляки кидають каміння, ллється смола. У фільмі знімались відомі актори: Михайло Боярський, Богдан Ступка та інші.

- Травми часто бувають?

-  Постійно. У нас так само, як у мотокросі чи скелелазінні, хоча ми працюємо без страховки. І коні травмовані були, хоча не багато.

- А професія хоч прибуткова?

- В залежності від того, на що ти відважишся: за одне падіння з коня платять від 300 до 500 доларів. Місяць роботи без трюків – близько 12 тисяч гривень. Бувають трюки, за які платять від 4 до 8 тисячі доларів.

- На фотографіях зйомок «Тараса Бульби» костюми дуже нагадують одяг з фільму «Вогнем і мечем»…

- Так, бо всі костюми були закуплені з цього фільму. За день доводилось працювати і козаком, і поляком, і шляхтичем, і драгуном.

- А ця зачіска -  оселедець у вас після фільму залишилась?

- Ні, їй уже три роки. Бо постійно виступаю у ролі козака. Хоча навіть в Росії дивувались, говорили: і як ви з нею живете, так і ходите? А в Германії мене називали «Чингізхан».

- Чи подобається вам жити у Чернігові?

- Слава Богу, містечко маленьке, не багато суєти. Я живу у квартирі у центрі, але дуже хочу переїхати на околицю і завести конячку. На балконі ж я її не поставлю… і взагалі місце потрібне. Я шию збрую для коней, цим підробляю у період коли нема запрошень. Бо постійну роботу з кіньми знайти у Чернігові не можу. То у квартирі з цим теж є проблеми: починаєш пиляти, стукати – сусіди жаліються. Та й майстерню я влаштував у кімнаті маленької донечки, бо тісно, місця мало.

Каскадер – професія небезпечна, але щоб займатися нею, потрібно бути не просто відважним і спритним, але й дуже творчим. У цьому я переконалася, коли поспілкувалася зі щирим і надзвичайно цікавим співрозмовником Євгенієм Крутовим.