Молодь перевірили на міцність духу

Минулі вихідні в Ніжині були багаті на різні події. Серед них хочемо виокремити один захід, який став справжньою перевіркою на міцність духу, фізичної витривалості, гнучкості мислення.

Це дійство розгорталося спочатку в центрі міста, а потім на базі клубу «Козак».

Розповідають організатори:

– Що спонукало вас провести подібні навчання для жителів нашого міста? З самого початку чия це була ідея?

– Насправді ця ідея далеко не нова і ми подібні просвітницькі заходи проводили багато разів, як в обласному центрі, так і по всій Україні. Нещодавно завершилися регіональні навчання територіальної оборони в Гончарівському. І в нашої команди з’явилося трохи вільного часу. От ми і вирішили поділитися власними знаннями та напрацюваннями з ніжинцями.

А що власне спонукало нас, то це скоріше реалії сучасного життя.

Нещодавні події в с. Калинівка, де почали вибухати боєприпаси, стотисячне російське військове угрупування на кордоні Чернігівської області. Та навіть при звичайній автомобільній аварії ці знання збережуть здоров’я, врятують життя та значно полегшать реабілітацію потерпілого.

– Хто був запрошений і на кого був розрахований ваш захід?

– В принципі, ми запрошували всіх бажаючих. Але пріоритетним були студенти з Ніжинського медичного ліцею та тих людей, які навчаються на військових кафедрах. Адже за новим законом всі ці люди в разі зовнішньої агресії та масштабних катастроф будуть мобілізовані до лав Збройних сил України. А ті знання та навики, якими озброюють майбутніх офіцерів викладачі, м’яко кажучи, не дають навіть приблизного уявлення того, що зараз відбувається, або може відбуватися при захисті Батьківщини. Також , як показує практика здебільшого навчальний матеріал для лекцій береться просто з Інтернету; подивилися три ролики в Ютубі, і все – гуру! Істина останньої інстанції!!! А на ділі Інтернет – це хаос, де легко натрапити на відверте інформаційне сміття. Його потрібно фільтрувати, навчитися відокремлювати зерно від полови. Цим ми і займалися! За два дні зробити зі звичайної людини фахівця неможливо, але можливо навчити основним принципам, оперуючи якими людина зможе орієнтуватися в безкінечному потоці інформації.

– А де ви навчилися тому всьому, чому зараз навчаєте людей?

– За 2013- 2016 рр. ще й не такому. Досвід здобували в ході бойових дій, знання підчас спецкурсів на базі Тернопільської медичної академії. Удосконалювали майстерність на полігонах академії сухопутних військ ім.. П. К. Сагайдачного у співпраці з НАТівським інструкторським складом.

Люди, які зараз навчають основам першої домедичної допомоги, евакуації, азам тактики та поводження зі зброєю. Пройшли горнило війни в Госпітальєрах, Добровольчому Українському Корпусі, 92 десантній бригаді, та 1розвідці танкової бригади. В 2014 за голову деяких з них бойовики ЛНР давали півмільйона доларів!

– То чим ваш метод організації занять відрізняється , від стандартної форми навчання на тих самих військових кафедрах?

– Відрізняється самим принципом та побудовою занять. Це поєднання теорії з практикою в співвідношенні 25% на 75%, а не так як у вишах – 95% на 5%. Більше наочності, слухачі засвоївши теоретичну частину, наступним етапом переходять до практичних занять, де закріплюють почуте безпосередньо на практиці. Вчаться не тільки індивідуальним діям, але і колективній взаємодії. Це зупинка критичної кровотечі. Різними способами «перетискання», джгутом Есмарка, турнікетами, та імпровізованими перетискаючими пов’язками, евакуація з червоної зони до умовного укриття, транспортування до евакуаційного транспорту, розміщення пораненого на борту швидкої.

Наступним етапом йшли заняття з тактики – це переміщення безпосередньо на полі бою. Відпрацьовувалися як індивідуальні дії, так і робота в парах і класичних 3-5-7. Основи роботи з будівлею. Прикриття групи при відході з пораненим, та контрзасадні дії.

Це в перший день! А наступного дня це все закріпили стрес-тестом, де людей виводили з, так званої, зони комфорту, створюючи умови, наближені до бойових.

На початку вдосконалювалась взаємодія між групою, щоб умовні бійці відчували плече товариша та власну відповідальність перед колективом, де в повному бойовому споряджені виконували умовну цілком бойову задачу по координатам знайти та евакуювати пораненого з зони небезпеки, стабілізувати його стан та доставити його до швидкої.

Трохи адаптувавшись, наші курсанти вже потрапляли в справжній бій, де могли проявити стресостійкість, силу духу та виявити і побороти власні страхи, разом з певними особливостями характеру, які тільки заважають у подібних екстремальних ситуаціях.

За легендою група по заданих координатах і знайомій місцевості висунулась до пораненого. Там на них чекала засідка, відбившись від неї група потрапляла під імпровізований мінометний обстріл. Задача групи полягала в тому, що потрібно евакуювати пораненого, зупинивши критичну кровотечу, вирватися з оточення, винести постраждалого та максимально зберегти особовий склад групи! За умови гри при пораненні в кінцівку боєць повинен сам собі накласти джгут і тільки в такому разі він міг продовжувати бій. Той, кому влучали в голову, вважався умовно вбитим. На кому був одягнений бронежилет – продовжував гру до трьох влучань у корпус.

– Розкажіть, хто ж взяв участь у даному заході і як учасники реагували на сюрпризи, які ви їм підготували?

– Активно прийняли участь медичний коледж. Майже весь четвертий та третій курси організованими групами прибули на «курси підвищення кваліфікації» з НДУ двоє чи троє дівчат. І з Агротехнічного інституту 6 хлопців, і десь близько десяти людей із простих мешканців міста.

Як сприймали матеріал… на початку було по-різному! Одні не хотіли замазати новий спортивний одяг, інші боялися больового відчуття і халтурили при накладанні джгута, але вже наступного дня всі віддавалися на 100%. Були звісно індивідууми, які не встояли перед дівочою красою, займалися власним само піаром, прохожувалися з пафосним виглядом, але імпровізований бій показав – хто є хто. Боєць, який забув золоте правило, що його побратим статі та віку не має вважається втраченим для колективу! Так і трапилося … А от його товариші підтвердили заявку на почесне звання офіцера. Особливо хотілося відмітити майбутніх медиків. Злагоджений колектив, незважаючи на те, що він складався на 70% з дівчат, але вони проявили витримку, рішучість, організованість, високий рівень уваги та самоконтролю. Козачки, одним словом! Дивлячись на них, ніхто не сумнівався в правдивості ніжинської легенди.

– А хто допомагав вам в організації такого специфічного навчання?

– Особисто від себе та нашого інструкторського складу хочу подякувати:

- хлопцям з С14, за надання такої не обхідної матеріальної бази;

- викладачам Ніжинського медичного коледжу, за високу педагогічну та фахову майстерність за те, що долучаються разом із студентами в позанавчальний час до подібних освітніх акцій, які не тільки об’єднують колектив, але і розвивають різносторонність особистості;

- Євгену Лугині, за активну участь в якості інструктора за те, що свій величезний бойовий досвід не ховаєш в землю та за те, що ділишся тими навиками, які здобув важкою ціною;

Ще окремо хочеться виділити колектив Ніжинського пейнтбольного клубу «Козак». Адже коли постало питання, де проводить другий день, на який було заплановано стрес-тест, виникло безліч проблем. І ми звернулися за допомогою до обласного депутата Сергія Охонька. Він погодився безкоштовно надати найбільший в області пейнтбольний майданчик, разом з усім супутнім інвентарем, де ми змогли розгулятися на повну силу.

Високо відмітимо професіоналізм працівників клубу. Незважаючи на те, що учасників заходу було більше шістдесяти, і на різноплановість їх особистостей. Затримок і збоїв в проведенні не було. Вони навіть справилися з дітками з реабілітаційного центру, які з захопленням прийшли разом із вихователями поспостерігати за незвичайним дійством.

– Чи плануєте ви надалі проводити такі заходи?

– Ми їх проводимо постійно, але то в Херсоні, то в Чернігові, то в Маріуполі. А от у Ніжині вперше. На майбутнє в планах є подальша співпраця з навчальними закладами міста. Ми охоче йдемо на співпрацю з будь – ким, хто хоче освоїти прийоми само- та взаємопершої домедичної допомоги. Адже коли трапляється лихо, то найперші хвилини є вирішальними, але багато людей нехтує цим, сподіваючись на вищі сили, і те що з ним і його близьким нічого не станеться. Та, як говорить народна мудрість: «На бога на дійся, а сам не плошай!» або «Хочеш миру – готуйся до війни». Останнє вже стосується тих, хто в майбутньому буде захищати Батьківщину.