На канікулах – у «фатерлянд» на чорницю!

Коли в Україні починають копати картоплю, у Німеччині закінчується так званий «чорничний сезон». Саме чорниця – одна з найпопулярніших ягід у німецьких містечках та «селах». Там можна зустріти величезні плантації цієї ягоди.

Під час сезону німці активно купують червоно-фіолетову ягоду на десерт або для варення на зиму.

А ось молодшому поколінню українців чорниця асоціюється, насамперед, з літніми заробітками, адже для збору «blaubeeren» місцеві фермери вже не перший рік запрошують наших студентів.

Залученню студентства України до ягідних заробітків сприяє програма німецького бюро з працевлаштування ZAV. Вона дозволяє молоді, котра навчається у вишах, офіційно працювати на території Німеччини під час канікул.

Для тих, хто добре володіє німецькою, існує можливість працевлаштування у сфері обслуговування. Всіх інших чекає сільське господарство, де без роботи ніхто не залишиться. Найчастіше студенти потрапляють на ягідні ферми, що спеціалізуються на вирощуванні та реалізації чорниці.

Щоправда, шлях до літнього підробітку у серці Європи не такий простий, як може спершу видатися. Аби зібрати потрібний пакет документів, більшість студентів звертається до платних послуг посередників, котрі й допомагають крок за кроком долати бюрократичні перепони. Цьогоріч багатьом студентам дещо пощастило, адже завдяки безвізовому режиму вимушена потреба витрачати левову частку сил та коштів на отримання візи зникла. Загалом, як зізнаються молоді заробітчани, витрати на поїздку разом з послугами агентства, а також квитки, страховка, кишенькові гроші сягають десь вісім тисяч гривень.

«Але якщо добре працюватимеш, ці гроші відробиш за тиждень-два, – розповідає студент Чернігівського технологічного університету Дмитро Казанник з Крисок Коропського району, котрий цього літа збирав чорниці неподалік Лахендорфа. – Ягоду треба обривати якісно і швидко, щоб у кошиках не було зеленої, чи м’якої. Заробиш тоді, коли виконуватимеш годинну норму. А якщо не будеш поспішати, не старатимешся, можуть оштрафувати або й навіть звільнити. Німці не терплять халтури та недбалості, тим більше в роботі…»

Збирати ягоди влітку їдуть не лише українські студенти, а також чимало польських. Найчастіше саме їм місцеві фермери доручають наглядати за власним господарством. Проте багато польської молоді збирає ягоду пліч-о-пліч з нашими співвітчизниками. У селищі Айклінген, на плантаціях фермера Арне Деке, цього літа працювало більше трьох десятків польських і десять українських студентів. Серед останніх пощастило бути і сестрам Марині та Тетяні Сивоконь з села Кудлаївка Новгород-Сіверського району.

«Під час роботи і після неї ми постійно спілкувалися з поляками, – розповідають дівчата. – Наші мови дещо схожі, тому один одного більш-менш розуміли. Вчили польських друзів української, а від них переймали ази польської. Слова в них дуже цікаві. Ось, наприклад, чорниця по-польськи буде «бурувка», а кущ – «кшак». А вислів «файна бурувка», котрий постійно повторювали наші нові друзі, став чи не найулюбленішим».

Для поляків, як і для українців, зароблене в Німеччині – кругленька сума. Чого не скажеш про німецьку молодь, яка, на подив наших студентів, зовсім не бажає брати участь у подібних сільськогосподарських роботах. Молодим німцям збирати ягоди не лише невигідно, а й непрестижно, навіть соромно, адже ця робота тут вже давно вважається прерогативою іноземних заробітчан.

Багато з тих, кому пощастило побувати на заробітках у Німеччині за студентською програмою, схвально відгукуються про побут на чужині. Як правило, студентів селять у гуртожитки, що розміщені у дворі фермера або неподалік плантації. Тут є всі умови для життя. За словами молодих заробітчан, тимчасове житло навіть краще за вітчизняні студентські гуртожитки. Оплату за проживання фермери вираховують із заробленого. З харчуванням теж не виникало проблем, адже в кожному німецькому селі є крамниця або навіть супермаркет. Продуктів на полицях – на будь-який смак! Але звичних для нас гречки, згущеного молока чи пельменів – не знайти.

Робочий день тривав близько десяти годин. Вставати треба рано, щоб о сьомій виїхати. На поле молодих заробітчан доставляв автобус, спеціально орендований фермером. Проґавиш його – доведеться змарнувати цілісінький день в гуртожитку, працювати тебе вже ніхто не пропустить, навіть якщо й дійдеш пішки до плантації.

Та, незважаючи на щільний робочий графік, студенти традиційно не забували про відпочинок.

«Ввечері після роботи можна було б подивитися телевізор або просто поспілкуватися. Та ми не були б українськими студентами, якби ось так гаяли свій вільний час. Для нас цікавими стали прогулянки селом, поїздки до навколишніх населених пунктів, відпочинок на місцевому озері, яке зачаровувало своєю чистотою та прозорістю», – згадують молоді заробітчани з Чернігівщини.

«Завдяки подібному дозвіллю нам пощастило не лише відкривати для себе німецьку глибинку, де немає ні багна, ні калюж, а й знайомитися з добрими та щирими людьми. Ніколи не забудемо дідуся, котрий дозволив усім студентам, що приїхали на заробітки в Айклінген, приходити до його двору й безкоштовно користуватися Інтернетом. У кінці сезону ми пригостили добродія ягодами».

Все приємне, як відомо, швидко закінчується. Літня робота в Німеччині позаду. Незважаючи на залізну дисципліну та вимогливість, яскравими спогадами засіли в пам’яті українських студентів з Чернігівщини півтора місяця, проведені в серці Європи. Півтора місяця – зі смаком чорниці…

безвіз