Дивна війна на Донбасі: Європа здає Україну
12 лютого виповнюється 2 роки, як керівниками чотирьох найбільших держав Європи – Німеччини, Франції, України, РФ – була підписана Мінська декларація про врегулювання ситуації на Донбасі.
І негайне припинення – того самого дня!– війни, бойових дій.
Минуло два роки – війна триває. Щодня обстріли, гинуть люди. І це взагалі якась дивна війна, від того – не менш кривава.
Почнімо з того, що Українська держава досі офіційно не визнає її війною, як і фактичну окупацію частини нашої території. Бойові дії із захисту від агресії ще влітку 2014 року було названо «антитерористичною операцією», котра, як відомо, має тривати короткий час, але яка вже сумно збагатила нашу мову всім тепер відомою абревіатурою – АТО. Між тим, станом на початок року 278 тисяч учасників цієї «операції» вже мали офіційний статус «учасник бойових дій», і їх кількість наближається до 300 тисяч.
Тепер щодо окупації. Скоро буде три роки, як наша держава в особі її парламенту офіційно ухвалила, що Крим окуповано Російською Федерацією. Стосовно непідконтрольної нам уже майже такий час частини Донбасу такої офіційної позиції нема. Невже тільки тому, що Крим Росія офіційно включила до свого складу, а частину Донбасу ще ні? І Росія торочить Європі і світові, що на Донбасі – внутрішній український конфлікт, «громадянська війна». А Українська держава підігрує цьому, дотепер не визнавши юридично того, що є фактично, – окупації частини Донбасу. Притому, офіційно заявляючи про агресію Росії. Значить, агресія є, окупації нема?
Навіть враховуючи, як мляво Україна переконує світ, що є агресія, все ж наша держава щось та доводить. Скажімо, періодичні заяви наших Міноборони, СБУ, розвідки, що на Донбасі знаходиться стільки-то військових Російської Федерації. Не просто якісь «добровольці», а тисячі військових дійсної служби Росії, цілі військові частини, з конкретним повідомленням місця дислокації, переліком озброєння. Але якщо за підтримки цієї агресії відбувається фактична окупація нашої території , нехай і українськими зрадниками, сепаратистами, – невже це не окупація!?
Між тим, гучно заявляючи про невизнання ДНР і ЛНР, називаючи їх у щоденних зведеннях про бойові дії «терористами», «бойовиками», «бандформуваннями», контрольованими Росією, наша влада робить вигляд, що окупації нема. Відтак дивовижні проекти й навіть урядові постанови про контакти з окупантами, нехай і закамуфльовані в так зване «інтегрування» окупованих земель у державу, в турботу про окупованих людей.
Два з половиною роки війни, якраз половину свого президентства, знадобилося Порошенку, щоб нарешті закрити потужну власну фабрику в Росії. Наш уряд спокійно закуповує вугілля з окупованих «бандформуваннями» шахт. Веде економічну співпрацю з тамтешніми підприємствами. Вони, бачте, зареєстровані тут, у нас, і платять податки до бюджету України. Тобто зі 100 гривень доходу бойовики жертвують нам 10 у бюджет, щоб 90 взяти собі на нові танки, гармати, автомати, якими вбиватимуть наших громадян.
… Дивна війна, зі своїм початком і без видимого закінчення.
Але мова зараз не про те, як колись «інтегрувати» втрачені території і людей, яку там встановити владу, як заліковувати тяжку психологічну, національну травму збройного протистояння. Навіть поки що не про те, як узагалі повернути окупований Донбас. Мова про найперше і найнагальніше: як припинити бойові дії? Тому й повернімося до згаданої на початку Мінської декларації, власне, до її першого і найголовнішого пункту – негайного припинення вогню.
Коротко нагадаємо. Одразу після перемоги Майдану, скориставшись зміною влади в Україні, Росія анексувала Крим і за кілька тижнів точно такий сценарій почала розігрувати на Донбасі. Сепаратисти і російські військові захопили Донецьк і Луганськ, ліквідували владу Української держави на частині території Донбасу.
Наші війська змушені були піти на придушення антидержавного заколоту. Але Росія ввела на Донбас свої регулярні війська. Почалася війна.
Невдовзі протиборчі сторони сіли за стіл переговорів у столиці Білорусі Мінську. Так народилися перші Мінські угоди, підписані 5 вересня 2014 року представниками України, Росії та ОБСЄ. Остання – це Організація з безпеки і співробітництва в Європі, миротворча структура, утворена за рішенням Європейської наради з безпеки та співробітництва в Гельсінкі 1975 року. Те, як уже третій рік ОБСЄ «миротворить» на Донбасі, зайве підкреслює немічність Європи зупинити війну в центрі континенту.
Але ось пункт № 1 Мінської угоди: «1. Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї». Однак війна тривала п’ять місяців поспіль. Тому відбувся Мінськ-2, де провели затяжні переговори три президенти – Франції, України, Росії, канцлер Німеччини: Франсуа Олланд, Петро Порошенко, Володимир Путін, Ангела Меркель. Вони 12 лютого 2015 року підписали Мінську декларацію, якою повністю підтверджено чинність Мінської угоди від 5 вересня 2014 року.
Однак, тривають наступні два роки війни. Чому щодня бої? Це запитання – до світу, до Європи.
Так, світ змінюється. Щойно відбулася зміна влади в Сполучених Штатах, і невідомо, як нова адміністрація держави поведе себе щодо війни в Україні. У Франції та Німеччині цього року – вибори. Олланд не буде переобраний, бо він і не балотується, може не залишитися на посаді й Меркель. Але ж Франція і Німеччина залишаться. Тому озвучене запитання – насамперед до цих країн. Підпис їх глав чогось вартий?
Та є запитання і до нашої влади, яка начебто ж не змінюється на всіх рівнях. Запитань щодо цієї дивної війни багато: щодо ведення міжнародної політики, озброєння армії, ставлення до учасників бойових дій, біженців, яких уже майже півтора мільйона.
Час уже нашій владі щось робити в країні для припинення цієї дивної війни і жорстко ставити питання перед Європою, яка фактично здає Україну. У будь-якому випадку люди гинути не повинні.
* * *
Сумний мартиролог триває. Лише за кілька днів боїв на Донбасі, загинули 12 і поранені 71 український військовий. Допоки?!
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо» (Чернігів).
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 7203 |
Посилання до теми:
2.02.2017 Газета «Світ-інфо» – про війну на Донбасі, таємниці історії й український інформпростір
16.01.2017 Вечеря на Свободі з людиною-редакцією Петром Антоненком
20.12.2016 Пограбування працюючих пенсіонерів
21.11.2016 Три роки другого Майдану. Три українські революції
14.11.2016 «Електрошок» або Все для народу
14.09.2016 Що робити з Донбасом?
7.06.2016 Карателі оббили сидіння шкірою «ватника». Фото 21+
1.08.2016 Чим розважаються українські карателі на Донбасі. Фото 18+
31.01.2017 Порошенко заспокоює: «карателі» відбиваються блискуче
20.06.2016 «Русский мир» постукав у ворота. І у вікна, і в стіни. ФотоФакт
10.06.2016 Як протидіяти антиукраїнській пропаганді? Відео LIVE
10.04.2013 Мінська конференція: 70-та роковина Хатинської трагедії (фото)
Коментарі (1)
вася | 2017-02-07 22:31