Прес-офіцер Віталій Кирилов: «Один обстріл у зведенні може бути годинним боєм із мінометами»

Для начальника прес-служби оперативного командування «Північ» Віталія Кирилова минуло вже третє літо війни на Донбасі. Влітку 2014 року він у складі 1 окремої танкової бригади брав участь у деблокуванні Луганського аеропорту, знаходячись в оточенні терористів.

Віталій, який не уявляє життя без фотографії, каже: тоді часу робити знімки просто не було, у важких боях офіцер отримав контузію.

Військовий у третьому поколінні Віталій Кирилов вже майже 10 років у журналістиці, однак військовим журналістом за професією став лише в лютому 2015 року, коли його призначили начальником прес-служби територіального управління «Північ».

Влітку цього року він не входив з екранів телевізорів, регулярно коментуючи ситуацію на Маріупольському напрямку та супроводжуючи журналістів на найнебезпечніших ділянках фронту. На своїй сторінці у Facebook він показував фотографії, які доводили беззаперечну присутність російських військ і зброї у Широкиному.

За 3 місяці Віталій Кирилов пройшов лінію розмежування він Широкиного до Красногорівки, на небезпечних нічних зйомках доводилося брати в руки автомат і відбивати атаки росіян. Однак для нього це звична справа і, як сам зізнається, після 3-х місяців на фронті його знову і знову тягне на передову.

В інтерв’ю svoboda.fm він розповів про те, як відрізняється українська армія зразка 2014 і 2016 року, як зараз бійці знімають стрес на передовій та чи заважають журналісти на фронті.

У щоденних зведеннях ми постійно чуємо: за минулу добу бойовики стільки-то разів обстріляли наші позиції. Багато разів чув від знайомих це запитання: а як, власне, наші рахують кількість обстрілів з боку бойовиків?

Вони рахуються саме військовослужбовцями, яких обстрілюють і вони передають в штаб цю інформацію.

Тобто, одним обстрілом може бути як автоматна черга, випущена по нашим позиціям, так і годинний мінометний обстріл?

У порівнянні з російською пропагандою, виходить, що вони можуть і по півтисячі обстрілів нараховувати. Українська сторона рахує не кількість пострілів, які були зроблені в наш бік, а це може бути один бій, який тривав впродовж години. І це рахується як один обстріл. Немає розмежування, якщо обстріляли з автомата, або били з міномета. Тобто, якщо росіяни протягом години били по нашим позиціям з мінометів, то ми це будемо рахувати як один обстріл. Але обов’язково зафіксуємо, що це були міномети.

Після численних скандалів із українськими журналістами на фронті, коли хтось ненавмисно видавав позиції наших військових, хтось некоректно себе вів, таке запитання: чи заважають журналісти на фронті?

Ті журналісти, з якими я працював, вже не перший рік на фронті і вони знають як себе поводитись. Я за свій термін перебування пройшов майже всю лінію розмежування. Під час роботи журналістів, один раз ми приймали бій під Талаківкою. 2 з половиною години бою. Вони били по нам мінометами, але, на щастя, без постраждалих.

Там мені довелося брати в руки автомат, адже у першу чергу, я військовий і зобов’язаний застосовувати зброю. Ми приймали бій під Талаківкою, вночі там вкрай небезпечно, однак журналісти подавали заявку на ніч. Там були і штурми і мінометні обстріли наших позицій.

Маріупольський напрямок найбільше Вам знайомий. Хто там проти нас воює? Це місцеві люмпени, трактористи, або як їх там називає Путін, чи кадрові російські військові?

Там кадровий склад – російські офіцери. Управлінська ланка – професійні російські військові. Після того випадку, коли було взято в полон 8 російських військовослужбовців( у липні цього року), то по нашим технічним засобам розвідки, ми отримали перехоплення, що росіяни наказали до кожного ВОПу(взводного опорного пункту) виставити офіцера. Всі російські військові зараховані до так званих «армійських корпусів».

Дуже багато на фото бачив російської зброї, боєприпасів, які знаходили у Широкіно наші військові.

Я 5 днів прожив у Широкіно на ВОПі, проходили їхні позиції. Особисто я бачив цинки від боєприпасів російської зброї. То був барнаульський патронний завод і випуску вже не часів СРСР. Зразки озброєння – це гранатомети «Шмель» - російського виробництва, осколкові боєприпаси до гранатомета, теж російського виробництва. Їх тільки Росія випускає. Це я вже не кажу про зброю виробництва часів СРСР, якої і в нас вистачає. Вони відійшли самі і залишили Широкіно повністю розграбованим, замінованим, навіть там, де це нелогічно було робити.

Вони залишили Широкіно, однак обстріли продовжуються. Для чого це їм треба?

Знаєте, це ще один доказ того, що проти нас воюють росіяни. Навіть якби це були сепаратисти, місцеві, тобто, вони б не знищувати так безглуздо свою землю, свої помешкання. Артилерія повністю російська, там воюють лише росіяни. Теж саме з танками.

Яке зараз, після більш ніж 2 років війни, ставлення місцевого населення до української влади? До них почало доходити, що Донбас звільняють не фашисти?

Багато є там прибічників Путіна, їх вистачає. Однак багато і тих, хто порівнявши як жити при Росії і як на підконтрольній Україні території, повертається. Є програма СБУ за якими колишні бойовики-сепаратисти повертаються. Це ті, за ким немає серйозних злочинів.

Що собою зараз представляє Широкіно? Там хоч хтось живе?

Сам населений пункт – мілітаризована зона. Там лише військові. Але робота цивільно-військового співробітництва, налагоджена. Вони допомагають місцевим, які мають прописку, забрати свої речі з будинків.

Чи можуть зараз росіяни знову піти на Маріуполь? Чи є в них необхідні резерви?

Резерви у них може і є, але у них не буде можливості просунутися. Там такі укріплення, що маріупольці можуть бути спокійними.

Добре, яке за кількістю угрупування росіян на Маріупольському напрямку?

Це цифри розвідданих, я не можу таке говорити. Але по відношенню сил та засобів вони у наступ піти не можуть. Тому тільки і обстрілюють.

З розмов, які наші перехоплюють під тим самим Широкіним. Що росіяни про наших військових кажуть?

Вони оцінюють наші дії дуже професійно. Вони вже не кажуть просто там «укропи», а з повагою ставляться до рівня майстерності наших військових. Було таке, що доводилося з ними через окопи перекрикуватися. Під Мар'їнкою ми з журналістами знаходилися за 250 метрів від позицій. Коли ми приймали бій, кричали їм «Поребрики, давай домой». Вони відповідали не дуже цензурно(посміхається).

Ви на війні ще з 2014 року. У порівнянні з тим часом, як змінилася наша армія, ставлення бійців до своїх обов’язків?

На порядок більше дисципліни, розуміння процесу з боку наших військових. Якщо у 2014 році серед мобілізованих було багато випадкових людей, то зараз кожен знає, що і для чого він робить. Коли їх мобілізували, вони знали, що йдуть воювати. Відчувається впевненість у собі, у своїх діях. Вони знають свою зброю і вміють воювати.

А як ситуація з випивкою на фронті?

Зараз буває, однак це дуже рідко. На передовій взагалі алкоголізму немає. Я пройшов всю лінію фронту. Там не можна розслаблятися. Ти повинен довіряти своєму товаришеві, тому аватарів там просто немає. В 2014-му люди були не готові до війни, шукали вихід у чарці, просто боялися. Я брав участь в бойових діях з «Айдаром». Так вони свого часу половину блокпостів по дорозі на Луганськ брали без втрат зі свого боку, адже «сепари» бухали. Є багато способів знімати стрес і бійці зараз це розуміють. Хтось малює, хтось пише вірші.

Чи є у нас зараз резерви, щоб просуватися далі і, зрештою, відвойовувати загарбані території?

Я не можу казати за всі Збройні Сили. Але окремо кожен військовослужбовець готовий піти далі і відвойовувати своє. Якщо для цього потрібно використовувати зброю – кожен встане і піде. Вони готові і знають як діяти.

Чи уявляли Ви собі, яке хочете зробити фото, коли закінчиться війна? Тобто, коли наші війська звільнять Донбас?

Я бачу російсько-український кордон, який був до війни, наш прикордонник і великий паркан, що відгороджує нас від Росії.

А фото нашого параду у Москві?

Давайте бути реалістами(посміхається).