Задовбало вже «слухати Донбас»

Позавчора Інтернет-газета «Українська правда» опублікувала великий матеріал під заголовком «Генерал Рубан про бойовиків на сході України: Там люди, з якими ми стояли на Майдані».

Це інтерв`ю генерал-полковника, про якого видання, що, як правило, непогано представляє своїх співрозмовників, на цей раз обійшлося лише ось цією констатацією :

«Генерал-полковник Владимир Рубан уже больше трех месяцев занимается освобождением людей, попавших в плен на востоке Украины.

Недавно он основал специальный центр, куда могут обращаться все, чьи близкие оказались в заложниках. Рубан для многих уже стал легендой. Он единственный в Украине профессиональный переговорщик, которым, поговаривают, восхищается сам "Бес" – горловский командир боевиков ДНР Игорь Безлер.»

*** «Гібридну війну очолюють російські настоятелі, а колишні майданівці поповнили ряди бойовиків…» - повне інтерв`ю Рубана ***

Що за генерал, звідки, яке його військове «житіє», бодай коротко, — ні слова. Що ж, і на тому спасибі, хіба мало у нас в Україні генералів, у тому числі непублічних.

В інтерв`ю —розповідь про роботу генерала і його колег по визволенню на Донбасі наших полонених і заручників, які потапили в полон до сепаратистів. Визволено вже понад 100 людей. І треба висловити велику вдячність генералу за цю його благородну роботу.

Але, звичайно, в цій розлогій бесіді було зачеплено і ширші теми війни на Донбасі та й загалом політичної ситуації в країні.

Ці теми нині активно обговорюються в медіапросторі. Нещодавно та ж УП розмістила велике інтерв`ю Сергія Пашинського, депутата парламенту від «Батьківщини», котрий одразу по приходу нової влади був призначений главою Адміністрації Президента. Коментуючи доволі поширену думку, що нова українська влада бездарно здала Крим, Пашинський розповів, що на той момент не було ким і чим навіть зімітувати опір російським окупантам, до того були деградовані армія, силові спецпідрозділи Все це, а воно стосується і війни на Донбасі, доволі дискусійне хоча б тому, що дуже нагадує відомі бідкання Азарова про «папєрєдніків», які розвалили все на світі.

Пашинського спростовує генерал Володимир Замана в інтерв`ю в попередньому номері газети «Бульвар Гордона» ( №32). Замана в останні два роки режиму регіоналів займав посаду начальника Генерального штабу —Головнокомандуючого Збройними силами України. У нас доволі заплутана військова ієрархія: є Верховний Головнокомандуючий всім на світі — Президент держави, є Міністр оборони, котрий, виявляється, напряму не є головнокомандуючим Збройними силами, а ними командує начальник Генштабу.

Так от Замана мало не співає діфірамби режиму регіоналів, при якому, особливо в останні два роки, значно посилилася увага до армії. Настільки, що генерал теж бідкається про її численні проблеми. Але щодо Криму, то Замана стверджує, що там були можливості протидіяти агресії. Що ж завадило?Якісь внутріполітичні чи геополітичні ігри? Колись дізнаємося?

Щодо правди-матінки війни на Донбасі, варте уваги й інтерв`ю в останньому, позавчорашньому номері тої ж газети «Бульвар Гордона». Дає його анонімний (з певних міркувань) учасник АТО, український військовий, колишній боєць ВВ, нині — Нацгвардії. Говорить про нездарне керування військами, безлад в армії і злиденне її постачання, корупцію довкола військових справ. Нарешті повідомляє, що насправді число загиблих українських військових в АТО складає на 363, як повідомляє влада, а не менш як 4 тисячі.

Цифра фантастична, адже якщо відмінусувати Крим і Донбас, представники яких навряд чи воюють в українському війську, то це виходить майже по 200 загиблих на область. На порядок більше, ніж, наприклад, в тій же нашій Чернігівській області, представників якої доволі багато в АТО.

Але, як би там не було, в суспільстві є відчуття того. що від нього приховується чимало правди про Крим і Донбас, що насправді довкола цього точаться великого масштабу політичні ігри європейського і світового рівня.

Словом, в одкровеннях генерала Рубана й інших згаданих авторів нема нічого особливого, несподіваного щодо Криму і Донбасу.

Більш суттєвий момент — спроба генерала Рубана заперечити пряму участь Росії у війні на Донбасі. «Ви бачили там російські війська?»— патетично перепитує генерал журналістку. Правда, визнає, що коли там, на Донбасі, є російські офіцери, постачається російська зброя, то запитання щодо цього є. Ще б варто було згадати і генералу, і журналістці, яка брала інтерв`ю, що російські військові з території Росії ведуть обстріл української території, наших військ.

Це «участь» Росії чи ні? Ще б згадати колони бронетехніки і військових найманців, яких російські прикордонники пропускають на територію України, про вербування російськими військкоматами добровольців — тих же найманців на війну в Донбасі. «Путин может запретить, это другой вопрос. Если там есть российские офицеры, это тоже другой вопрос. Это не участие России»—цитуємо генерала.

Те, що відомий Стрєлок — це Ігор Гіркін, полковник Головного розвідуправління Генштабу Збройних Сил Росії,— всім відомо. Може, Путін скоро заявить, що не направляв Гіркіна в Україну, що той у відпустці за свій рахунок? Втім, наш генерал Рубан називає «стрєлків» радниками. І навіть проводить паралель з подібними «радниками» Радянського Союзу, коли та імперія лізла зі своми порядками в десятки країн світу.

От тільки забуває генерал, що нинішні «радники» є на перших ролях у сепаратистів. Про що йому таки нагадала журналістка. Той же Гіркін — зовсім не рядовий «ополченець», а до поранення називався «міністром оборони ДНР», цебто «Донецької народної республіки». А зараз, якщо ще не пристрелений своїми, йде на підвищення, на подібний пост уже в «Новоросії», цебто добрій третині України, на якій би Росії хотілося розпалити ще один Донбас.

Краще б генерал Рубан пригадав антирадянський анекдот радянських часів, де говориться, що Фідель Кастро — це насправді полковник КДБ Федя Костров, прорадянський глава Афганістану Бабрак Кармаль — Боря Карпов з цього ж відомства, а лідер Ірану аятолла Хомейні — цілий генерал Хоменко з тої ж контори.

Найбільш суттєвий момент цього інтерв`ю — хто ж і за що воює в лавах сепаратистів на Донбасі? До речі, генерал Рубан проти терміну «терористи». Очевидно, як чоловік військовий, хоче належно оцінити своїх військових же супротивників з того боку лінії фронту. Це робить генералу честь, якщо заплющити очі на те, що оті супротивники беруть у заручники дітей і жінок, влаштовують свої вогневі точки, з яких і ведуть вогонь, у школах, лікарнях, квартирах громадян.

І взагалі генерал проводить знак рівності між україськими державними військовими силами і сепаратистами, бо, виявляється, і ті , й інші — стріляють. За що —це, виходить, справа другорядна. Так хто ж і за що все-таки воює з того боку? І це ключовий момент всього інтерв`ю. Тому треба його дати дослівно, зацитувати слова генерала про сепаратистів:

«Я не отношусь к тем людям так, как относитесь вы к врагам. Вам легко с этой позиции. А я этих людей давно знаю. Там офицеры, там афганцы, с которыми мы протестовали против Януковича. Там люди, с которыми мы стояли на Майдане. На Евромайдане.»

І далі запитання й відповідь :

«– Если они были на одном Майдане, почему они теперь выступают против тех людей, с которыми стояли рука об руку?

— Потому что люди, которые были на Майдане, удовлетворились снятием Януковича – и всё. Больше ни одно требование не выполнено. А эти решили до конца идти. Им мало того, что сняли Януковича, им нужны реальные изменения. И большинство пунктов, которые они требуют — те же, что провозглашались на Майдане.»

Залишмо на совісті генерала твердження, що сепаратисти — це «люди, з якими ми стояли на Майдані». Очевидно ж, ідеться саме про Євромайдан, учасником якого був генерал. Бо «стояти» можна й по різні боки барикад. Хоча дуже сумнівно, що з отих 15-ти тисяч бойовиків, а цю цифру наводить сам генерал, бодай одна тисяча дійсно була учасниками Майдану.

Втім, ключовий момент тут в іншому: виявляється, саме сепаратисти — істинні майданівці, навіть супермайданівці. Бо саме вони продовжують боротьбу за справжні переміни в Україні. Вони не зупинилися на тому, що повалили злочинний режим Януковича і регіоналів, а й далі оновлюють Україну.

Як це перегукується з аргументами недавніх прихильників стояння до нескінченності столичного Майдану. Я вже писав у публікації «Як бути з Майданом?», що біда нескінченного стояння столичного Майдану була навіть не в тому, що центр європейської столиці став нагадувати клоаку. І навіть не в тому, що він перетворився в бомж-майдан. А в тому, що подальше стояння ніби підкреслювало: Єврореволюція не перемогла. І треба стояти й далі, щоб контролювати владу, бо ідеї Майдану, його гасла не втілено в життя.

Це словоблуддя, бо хіба може бути так, щоб сказати: сьогодні, в середу, ідеї Майдану ще не втілено, справедливість у країні не восторжествувала, а завтра, в четвер, заявити: вони втілені, настало царствіє правди і справедливості. Не буває так, бо це процес, а не якийсь момент. Навпаки, треба констатувати: революція перемогла, режим зметено, у нас нова влада, оновлена держава, в якій берімося реалізувати гасла Майдану.

А якщо бомж-майдан — єдний спосіб контролювати владу, то нещасне таке суспільство. Однак, виявляється, що можна «оновлювати країну» не лише стоянням на бомж-майданах, а й розпалюванням війни на Донбасі. Дивовижно!

Все це просто туман, за яким ховається суть, злочин, ім`я якому — сепаратизм. Це чи не найтяжчий злочин проти держави —шматування її на частини, знищення, як такої. І це ж треба добалакатися до того, щоб знищення держави подати, як боротьбу за її оновлення.

Ось про що мала б поговорити журналістка, яка брала інтерв`ю. Про те, що бойовики проголосили так звані ДНР і ЛНР, тобто Донецьку і Луганську «народні республіки». Імітували так званий «референдум», ще потворніший, ніж у Криму. І відкрито проголосили вихід двох областей зі складу Української держави. Назвали щось таке «парламентами», «урядами» цих «народних республік», постановили підпорядкувати їм, цебто собі, всі структури Української держави, в тому числі військові, правоохоронні— міліцію, прокуратуру, СБУ, суди.

Як би на таке зреагувала та ж Росія? Втім, нам відомо, як: вона провела уже в новітні часи незалежності дві криваві чеченські війни. щоб втримати Чечню в складі імперії. При тому, що проголошена в Чечні Республіка Ічкерія мала набагато більшу легітимність і підтримку людей, ніж так звані ДНР і ЛНР, ці опереткові «республіки», дуже схожі на «самостійну республіку» Малинівської волості, про яку заявляв Гриціан Таврічеський з відомої кінокомедії. Тільки нині це вже не смішно, бо надто трагічно.

Все це відбувається ще й в руслі балачок про те, що Україна має «почути Донбас», що вона його не чує. Коли це все припиниться? По телебаченню якось показали, як жителі містечка Донбасу вийшли блокувати колону української армії. Журналісти запитують, що їх вивело на акцію? Мешканці починають говорити про безробіття, свої соціальні проблеми. Чи ось мер невеликого міста уже більш мудро торочить про бідний міський бюджет, брак повноважень у місцевої влади, ті ж соціальні проблеми. Слухаєщ їх. і хочеться запитати: ну що тут особливого «донбасівського»?

Точно ті ж проблеми, як і в інших регінах. Ні ж, стають у позу і торочать, що Україна їх не чує, що Донбас чимость особливий. Більшими злиднями простих людей при найбільшій кількості мільйонерів і мільярдерів? То це претензії до решти України? Та нічим не особливий. Хіба що одним: це зденаціоналізований за десятиліття регіон із зеківською психологією. А вона така: топтати менших і гнутися перед «паханами».

Донбас ми чули і слухали уже років з 15, а останні 4 роки —стоячи навитяжку. Саме Донбас наділив нам найбагатшого олігарха, єдиного в Європі президента з двома судимостями і багато чого іншого. То ж уже задовбало «слухати Донбюас». Час і Донбасу, частині України, почути Україну.

…Підступність, якщо не сказати більше —паскудність цього інтерв`ю ще й в тому, що це було оприлюднене 20 серпня, якраз у півріччя найкривавішого дня Майдану — 20 лютого, дня вбивства Небесної Сотні. І назвати сепаратистів, які нищать Україну, що за неї загинули герої Майдану, борцями за оновлення України —це вже занадто.