Відкрита війна між Росією і Україною називається АТО - фото

Цей матеріал із числа винятків, які потрапляють з боку Росії. Невипадково він написаний кореспондентом російської служби Бі-бі-сі.

Тобто тієї медійної корпорації, яка на весь світ зарекомендувала себе постачальником неупередженої інформації.

Це тверезий і правдивий погляд із Росії. З якою Україна знаходиться у стані війни.

Але ні офіційний Київ , ні офіційна Москва про це не говорять і не визнають цього.

Чомусь у нас прийнято говорити про якесь АТО проти якихось терористів. І  «АТО» продовжується.

Чому війна не називається війною?  

Павло Аксьонов, кореспондент російської служби Бі-бі-сі.

"Переходь, переходь, там такі потрібні, будеш для них рити окопи", - таксист, який чергує біля КПП на кордоні Росії та України, чекає клієнтів, яких немає. Йому спекотно та нудно, він радий розмові.

Мені цікаво, невже так просто можна перетнути кордон?

"Від 18 до 55 років - туди пустять, назад ні", - каже він, але незрозуміло, чи то він продовжує жартувати, чи вже серйозний.

Питання "Кому в Україні потрібні окопи?" його збентежує: "Нашим, або цим, ну, хто там хто, я вже не знаю". Він вже точно не жартує.

Потік людей через кордон потоком назвати складно - це, швидше, тонкий струмочок. Люди переходять кордон, когось зустрічають родичі, хтось вирушає в табір для біженців, який за 10 км.

Багато хто не хоче говорити з журналістами, інші навпаки - охоче розповідають свої історії.

Ці історії схожі. "Сиділи вдома, почали обстрілювати, стали гинути люди, потім вирішили виїжджати. Сусід на машині відвіз до кордону, і ось ми тут", - каже жінка, яка стояла з донькою та внуком на КПП.

За ними приїхала машина з російськими номерами.

Інші розповіли, що їхали з Краснодона навмання, що хочуть потрапити в табір біженців, звідки їх потім відправлять упродовж декількох днів в інше російське місто, чому вони не дуже раді - бояться, що потраплять в глухомань, але сподіваються на краще.

Підвищена увага з боку журналістів, які тут виявилися зовсім з іншого приводу, для них дивна та несподівана.

Журналісти в очікуванні автоколони, яку Росія направила до українського кордону.

Не привертати уваги

Машини стоять величезним табором в 35 кілометрах від КПП в очікуванні вирішення питання верифікації вантажу Червоним Хрестом - за домовленістю, представники цієї організації повинні перевірити кожну машину і супроводжувати її до місця призначення.

Колона розмістилась у чистому полі - кілька рядів білих машин зайняли велику площу.

Вантажівки охороняє поліція, не підпускає до них журналістів й інших сторонніх осіб. Між тим, ряди білих фур, які стоять під сонцем - досить нудне видовище, тим більше, що поруч відбуваються цікавіші події.

Дорогою біля поля постійно їздять військові машини.

Якщо хтось би захотів сьогодні уникнути уваги поліції в цьому прикордонному районі, то йому слід було б просто взяти автомобіль зеленого захисного забарвлення і зняти з нього номери - така машина точно не приверне уваги.

Вантажівка або простий "уазік" - без номерів йому гарантоване вільне пересування дорогою.

Військові машини заповнили всі дороги в цьому районі - поодинці і колонами, вантажівки з тентами, відкриті бортові платформи, тягачі з причепами, заправники, бронетранспортери, легкі "уазіки" ...

Украй рідко їх можна зустріти в супроводі Військової автомобільної інспекції або Держінспекції безпеки дорожнього руху - навіть зенітно-ракетний комплекс "Панцир-С", який ми зустріли під російським Донецькому, їхав (у бік від українського кордону) на пристойній швидкості абсолютно один. Звичайно, без номерів.

Інший КрАЗ, як розповіли мені військові експерти, перевозив транспортні контейнери для ракет комплексів "Бук". Ще дві вантажівки везли двигуни для танків Т-64.

Нічого дивного?

Найдивнішим у цьому масовому русі - увпевненість водіїв у тому, що в цьому немає нічого дивного.

КамАЗ з вибитою фарою та броньованим модулем замість кузова (без номерів) весело сигналить нам - тим хто знімає його на камеру, водій усміхається і махає рукою.

Ніхто не здогадується прикрити брезентом вантаж в кузові іншої машини, зенітно-ракетну установку перевозять без супроводу.

Таке відчуття, що крім іноземних журналістів, які опинилися в цьому районі через колону, що приїхала з Підмосков'я, нікого ці військові переміщення не дивують.

"Так війна ж", - каже продавець в магазині. На питання, хто з ким воює, він відповісти не може.

Війна видається просто якимось природним станом, деталі жодної ролі не грають. Війна - як мир, але повсюди їздять військові машини.

Отець Олег - з Москви. Він приїхав освячувати вантаж з автоколони, його тут же обступили люди.

Серед них і біженці, і міцні чоловіки середніх років у камуфляжі.

З його промови видно, що його сильно хвилює все почуте та побачене тут, він переживає за людей, з якими розмовляв.

Я питаю у священика, хто всі ці люди, з якими він говорив, і отець Олег відповідає: "Громадяни України, звичайні люди, робітники, які опинилися в цій політичній ситуації, стали розмінною картою серед чиїхось амбіцій".

"Частина з них взялася за зброю з одного боку, частина з іншого... Повне нерозуміння, повна плутанина", - вважає він.

Збільшити

Збільшити

Збільшити