Українці чергового разу стають донорами для олігархів

У результаті світової фінансової кризи вони стануть ще багатшими, а донори залишаться без життєво важливих органів і, скоріше за все, довго не протягнуть.

На превеликий жаль, на подібне донорство більшість українців йде добровільно. Здається, вони вже з усім змирилися і, щоб вижити, готові продати нирки, печінку, руки, ноги багатим «хворим».

Інакше пояснити рецепти виходу з кризи, запропоновані правлячим режимом, не можна. Проте дивує не це – тут все закономірно. Адже така ліберальна політика здійснюється протягом всіх років незалежності.

Шокує інше – деформована суспільна свідомість, апатія, відчуття приреченості, небажання щось змінювати у своєму житті переважної більшості громадян. Недаремно знаходяться розумники, котрі часті вибори в Україні нарекли благом для людей. Бо під час них можна підзаробити.

А що далі? Вже сьогодні Україна у співвідношенні статків між багатими і бідними сягнула рекордних висот: 70 до 1, в той час, як подібна пропорція в Європі виражається скромними цифрами 4 до 1. Нічого дивного: адже 24 із 100 найбагатших у Європі людей проживає саме в Україні.

Тому цілком логічно, щоб заклик Уряду щільніше затягти паски стосувався перш за все олігархів, бо переважна більшість великого бізнесу, сформованого в Україні, продовжує наживатися на державних ресурсах.

Але на такий крок сподіватися не доводиться. Бо і Президент, і Уряд, і Верховна Рада стоять на сторожі інтересів крупного капіталу. При тому знаючи, як це не виглядає парадоксально, що їхню політику підтримує рядовий виборець. Підтримає її і на нових виборах – чергових чи позачергових.

Якщо не одумається і не прозріє. Поки що подібної тенденції не спостерігається. За останніми даними Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, на можливих дочасних виборах до Верховної Ради Партію регіонів готові підтримати 28,3% виборців, БЮТ – 27,5%...

Отже, не доводиться сумніватися, що кредит МВФ, якого чекають, як манни небесної, хоч і обернеться для України економічним рабством, на багатих негативно не позначиться. Вони стануть ще багатшими, розширять своє представництво у Верховній Раді, а 95% населення ще більше зубожіє.

І кого в цьому звинувачувати? Українці пообурюються на кухнях, а потім знову наступлять на ті ж самі граблі, наб’ють собі чергову гулю і продовжать «насолоджуватися» політичним шоу Шустера, вболіваючи, як на футболі, за своїх «кумирів».

Гадаю, що вдумливий читач зрозумів іронію. Справді, можна було б посміятися. Але якби не реальне відчуття, що скоро всім нам повибивають зуби і доведеться, як кажуть сміятися на кутні. Бо ситуація, що складається в Україні, справді загрозлива.

«Народні обранці» у Верховній Раді нарешті знайшли порозуміння і прийняли антикризовий пакет стосовно мінімізації світової фінансової кризи на економіку України.

Головне в ньому – кредит МВФ у розмірі 16,5 млрд. доларів, без якого, на думку головного банкіра країни Володимира Стельмаха, Україна опиниться на грані дефолту. Проте, як цілком справедливо зазначила оглядач газети «Голос України» Валентина Писарська, «кредит МВФ – ліки не від тієї хвороби, на яку посилається Кабінет Тимошенко…».

Бо, на переконання незалежних експертів, українська криза має стосунок до світової лише на 20 відсотків і складається переважно із внутрішніх проблем. Тому і без світової кризи нинішньому уряду потрібні були б позички, щоб фінансувати свою недолугу економічну політику.

По-перше, подібний кредит ми вже брали, щоб вирішити економічні проблеми 1998 року. Той кредит на неймовірно важких умовах закінчився глибокою кризою 2000 року, з якого насилу вдалося вискочити.

Погасити останню частину того кредиту Україна мусить до кінця року. І відразу з’являється новий! Нині зовнішній борг України складає 14 млрд. доларів. Отримавши новий кредит, у 2013 році зовнішній борг держави збільшиться до 36 млрд. доларів, настане період пікових виплат.

Питається: як можна приймати відповідальні рішення по збільшенню вдвічі державного боргу України? Можна, діючи за принципом «Після нас хоч трава не рости».

По-друге, нинішня ситуація схожа на теорію керованого хаосу, з яким начебто ведуть боротьбу, а в результаті всі отримують бажане: одні – знекровленого конкурента, інші – поповнення банківських рахунків.

Велику дулю отримає лише пересічний українець. Під виглядом протидії економічній кризі свідомо закладаються можливості для порушення чинного законодавства і лобіювання інтересів окремих депутатів: захоплювати банки і державну власність, заморожувати соціальні виплати.

По-третє, під прикриттям боротьби з кризою влада хоче збільшити свої земельні володіння і «під шумок» збагатити заможних.

Лише так можна розцінювати Указ Президента щодо скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.

Що це значить? А це значить, що в умовах глобалізації запровадження ринку землі і узаконення торгівлі нею призведе до втрати Україною стратегічного національного ресурсу.

• остаточно зруйнує українське село;
• спричинить величезні спекуляції землею монополістами на вторинному ринку землі;
• призведе до вирощування монокультур, вигідних для здобуття надприбутків монополістами і хижацького виснаження землі;
• позбавить Україну можливостей контролювати внутрішній ринок харчових продуктів і забезпечувати населення високоякісними продуктами вітчизняного виробництва;
• унеможливить використання потужного агроресурсу для підвищення конкурентноздатності України на світовій арені.

Перетворення української землі на товар стане початком національної катастрофи. Це точка неповернення, з якої Україна покотиться у прірву.

По-четверте, і найголовніше, антикризові заходи рятують не народ, а статки багатіїв. Запропоновані кроки виглядають кричущим порушенням елементарних прав громадян. Замість того, щоб підтримати і без того зубожілих українців шляхом збереження і так куцих соціальних стандартів, подбати про простих людей, кошти МВФ будуть використані лише на підтримку курсу національної валюти. Іншими словами, на підтримку банкірів і вкладників-олігархів.

Кредит у розмірі 16,5 млрд. доларів Україна отримає лише за умови внесення парламентом змін у вітчизняне законодавство, особливо стосовно заморожування росту соціальних виплат мінімум на два роки. Це чітко зафіксовано у «Меморандумі про економічну та фінансову політику», підписаному Кабінетом Міністрів України та Міжнародним Валютним Фондом.

Серед полови пустих гасел Меморандуму, розрахованих на окозамилювання, слід виділити зерна істини, що розкривають справжню суть домовленостей так званої української влади. Ось вони:

- проведення більш поміркованої політики щодо підвищення заробітної плати у державному секторі і забезпечення поступового перенесення підвищення цін на імпортований газ на споживачів дасть змогу заощадити кошти(?!);

- наша стратегія економічних перетворень полягає в тому, щоб у 2009 році обмежити зростання не більше індексу інфляції як мінімальної заробітної плати, так і середньої заробітної плати та пенсій у бюджетній сфері, а також інших соціальних трансфертів. Це передбачає наступні заходи: збереження незмінного рівня окладу першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки оплати праці працівників бюджетних установ протягом грудня 2008 – січня 2009 року; відтермінування на два роки запланованого приведення у відповідність мінімальної заробітної плати і значно вищого прожиткового мінімуму; перегляду орієнтованих на минулі періоди умов індексації різноманітних соціальних трансфертів;

- у першу чергу програма адресуватиметься до вирішення проблем фінансового сектору,…в тому числі за рахунок використання державних коштів;

- провадження більш жорсткої фіскальної політики (гадаєте, по відношенню до олігархів? Як би не так!), приведення цін в енергетичному секторі у більшу відповідність із затратами;

- високий рівень інфляції віддзеркалює і наші наміри привести рівень цін на газ, що сплачуються кінцевими споживачами, у більшу відповідність із собівартістю;

- інфляція повинна повернутися у діапазон, що вимірюється однозначними числами, до кінця 2010 року, чому сприятиме…розважлива політика щодо доходів населення;

- під час оцінки (попиту) будуть використовуватися такі показники, як доларизація депозитів(?!)…;

- можна виділити кілька заходів, що матимуть вирішальне значення у найближчій перспективі, у тому числі: створення працюючого ринку сільськогосподарських земель; узгодження (з ким?) переліку компаній, що підлягатимуть прозорій приватизації у 2009 році.

Ну, як Вам, сподобалося? Знайшли Ви десь натяк на те, що багаті власники візьмуть на себе хоч частину тягара виходу з кризи?

Не знайшли і не знайдете, бо за ліберальної моделі розвитку за все апріорі має розплачуватися бідний. А багатий за будь-яких обставин лише багатітиме. Така суть суспільства, збудованого в Україні. І вона не зміниться, поки ми будемо голосувати за буржуазно-олігархічні партії.

А гасло Майдану «Багаті поділяться з бідними» з самого початку потрібно було розуміти як «Бідні поділяться з багатими». Життя підтвердило це чергового разу.

Заступник глави Секретаріату Президента Олександр Шлапак заявив: «Економіка, яка фактично зупинилася, таких навантажень (прирівнювання мінімальної зарплати до прожиткового мінімуму) не витримає. Тому доцільно більш радикальне збільшення соціальних показників відкласти на два роки». А хіба в поточному році соціальні виплати стали чимось іншим, ніж корекцією на індекс інфляції, котра може перевищити 30 відсотків? Та й лукавить пан Шлапак стосовно непосильних навантажень на економіку.

Просто ніхто із представників нині діючої влади навіть заїкнутися не сміє про справедливий перерозподіл національного багатства елементарним шляхом, давно апробованим у європейських країнах, де при владі соціалісти і соціал-демократи - шляхом введення прогресивного податку. Якби наші незаконнонароджені багатії платили 60-70 відсотків у державний бюджет від своїх неправедних статків, нікому і в голову не прийшла б думка знімати з бідного останні труси.

На жаль, це не про нас з вами. Це про тих, які є самодостатніми, з високим рівнем самоповаги і давно зрозуміли, що ліберальний шлях розвитку веде в нікуди. А відтак поставили великий хрест на партіях, що сповідують ідеологію захисту інтересів крупного капіталу.

Наша влада служила і служить олігархічним кланам, великому капіталу. Ми ж її підтримуємо, чублячись одне з одним, хто кращий: Тимошенко чи Янукович, чи ще якийсь "блок олігархів". А я вам скажу прямо: всі гірші.