"Чернігівські дракони": хто ремонтує покрівлі обстріляних будинків

Лазять на дахи будинків, щоб їх відремонтувати, – групу волонтерів, які займаються у Чернігові роботами на висоті, називають "драконами". Це волонтери об’єднання добровольців "Бо можемо", які допомагають людям розібрати завали і відновити зруйноване під час бойових дій житло. Приїхали вони і до села Старий Білоус, що в передмісті Чернігова.

У будинок Ірини Васіної в перші дні повномасштабного вторгнення влучили уламки російських снарядів і пробили дах. Дірки в даху господиня трохи підлатала, щоб не заливало кімнати. Сама ж з літа почала допомагати іншим, бо вважає, що пошкодження її будинку – це ніщо, порівняно з тим, що багато людей зовсім втратили домівки.

"Ми коли приїхали на Бобровицю і побачили отой весь жах, кажу: "Блін, в мене будинок цілий, значить буду їздити всім допомагати, кому потрібно", – розповіла жінка.

Ірина Васіна. ФОТО: Суспільне Чернігів

На розборах завалів Ірина познайомилась і потоваришувала з волонтерами. Одного разу вони приїхали до неї в гості і побачили проблеми з дахом, сказали, що хочуть допомогти.

"Дощі і часу мало, а залишати людину без даху над головою – то проблема", – сказав волонтер об’єднання добровольців "Бо можемо" Іван Марков.

 

Іван Марков. ФОТО: Суспільне Чернігів

Іван займався скелелазінням, тому працювати на висоті для нього не проблема. Його і колег називають драконами.

Почалося це з Андрія Галюги, бо я мотоцикліст, ну і мотоцикл дуже голосний. І коли я приїхав, він каже: "О, дракон!" І якось воно спочатку дракон бігав із тачкою, потім він побачив, що ми можемо і дах зробити, і все інше, і він каже: "Так, все це бренд, це – дракони. Вперед! Дракони на дах".

Напарник Івана, теж скелелаз, але називає себе мавпочкою.

"Ну а напарник каже: "Дракон – це пафосна істота, я не такий пафосний, тому називай мене мавпочкою». От так і виходить: дракон і його мавпочка", – розповів Іван.

Чоловіки кажуть: вони не тільки ремонтують дахи, а й встановлюють вікна і розбирають завали. Саме там зазвичай і знайомляться з тими, кому допомагають потім. Скільки таких людей – вже й не порахують.

Іван каже: стимул працювати – це не тільки бажання допомогти людям, а й відчуття обов’язку перед захисниками України.

"Хлопці на передовій, вони захищають нас, а сидіти вдома і нічого не робити – це соромно для мене. Після того, як закінчиться війна, як наші хлопці переможуть і повернуться додому, не хочеться, щоб вони бачили знову руїни війни і все інше. Хочеться, щоб вони приїхали і відпочили від цього", – поділився Іван Марков.