Останнє оновлення: 13:01 четвер, 6 жовтня
Факти ЛРТ. Україна
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Коли зародилась Українська державність та чому Росія перекручує історію?
Коли зародилась Українська державність та чому Росія перекручує історію?

Коли зародилась Українська державність та чому Росія перекручує історію?

Російська Федерація відмовляє українцям у праві на побудову власної держави, мотивуючи це тим, що Україна - це нібито штучне державне утворення, що з’явилось не раніше, як на початку 20 століття. Чи має така риторика реальні наукові підстави, та чи дає “історичний пріоритет” право переглядати міжнародно визнані кордони?

 “Україну вигадав Ленін”: як Путін виправдовує військову агресію

Історичні (чи скоріше псевдоісторичні) наративи - невід’ємна складова сучасної російської пропаганди, що має на меті виправдати агресивні дії Кремля стосовно своїх сусідів, передусім - України. Російський президент Володимир Путін у своїх публічних промовах регулярно виступає з розлогими історичними екскурсами. Так було і у 20-х числах лютого, коли керівництво Російської Федерації намагалось пропагандистськи обґрунтувати повномасштабне військове вторгнення на територію України.
У зверненні до росіян від 21 лютого, у зв’язку з визнанням так званих “ДНР” і “ЛНР”, Путін заявив, що “сучасна Україна була цілком і повністю створена Росією, точніше, більшовицькою, комуністичною Росією. Цей процес розпочався практично одразу після революції 1917 року, при чому Ленін і його соратники робили це достатньо грубим стосовно самої Росії способом - за рахунок відокремлення, відторгнення від неї частини її власних історичних територій”. Далі у своїй промові господар Кремля наголосив, що саме Володимир Ленін - це “автор і
архітектор” Української держави, тому Україну варто називати “Україною імені Володимира Ілліча Леніна”.
Тезу про відсутність в українського народу державності до появи Радянського Союзу Путін висловлював і у липні торік - у своїй статті “Про історичну єдність росіян і українців”. Її повторюють всі прокремлівські “експерти” та “публіцисти”. Проводять простий наратив: окупація Росією України - не агресивна спроба загарбати суверенну державу, а “відновлення історичної справедливості”, адже Україна, мовляв - це штучне та нежиттєздатне утворення.
Зокрема, про це йдеться у статті публіциста Дмитра Лисенкова на сайті російського пропагандистського телеканалу “Царьград”, що була опублікована 7 липня. “Штучно створені держави, які не мають під собою міцних геостратегічних фундаментальних засад, які не тримаються на тисячолітньому побутовому, господарському, моральному та етичному устрою, існувати просто не можуть”, - наполягає автор. Саме тому, на його думку, Україна розвалилась би і без зовнішнього втручання, а російська так звана “спецоперація” лише “підштовхнула природній процес”.
Такі російські наративи можуть потрапляти на благодатний ґрунт, адже до 2014 року багато обивателів у Сполучених Штатах чи Європі, вважали Україну частиною Росії, що стала окремою державою внаслідок випадкового збігу обставин після розпаду Радянського Союзу. Українців і росіян часто розрізняли. І сьогодні багато іноземців вважають, що до 1991 року України не існувало як держави.
Чи вимірюється “велич” держави її віком?
Варто зазначити, що аргументація російської пропаганди абсурдна за своєю суттю. Те, що та чи інша держава існує на політичній карті світу не тисячу років, а, скажімо, сотню чи лише кілька десятиліть - не означає, що вона є “неповноцінною” та може бути об’єктом посягань сусідів з “більш величним історичним минулим”.
Історія також знає чимало прикладів, коли великі імперії, які здавались непорушними, зазнавали швидкого краху, а маленькі держави без імперських традицій виявляли неабияку стійкість до зовнішніх чинників.
“Абсолютно штучним утворенням виявилась Російська імперія, про яку казали у 1917 році самі росіяни, що вона "слиняла в два дня". Цю країну ніхто не став захищати, вона розпалася, - наголошує український історик і публіцист Олександр Палій. - Потім так само штучним утворенням був Радянський Союз, який ніхто не взявся захищати, навіть сотні тисяч кадебістів, десятки мільйонів партійців. Натомість Україна - це держава, яка має міцну етнічну державну основу, і вона зараз це доводить щодня”.
Окрім того, всі держави, що входять до Організації Об’єднаних Націй, є суверенними, а їхні кордони - непорушними. Посягання на територіальну цілісність суверенної держави - це міжнародний злочин, який не можна виправдати жодним “відновленням історичного статусу-кво”. Росія, як і інші країни ООН, визнала незалежність України та підтвердила непорушність її кордонів, включно з Автономною Республікою Крим і Донецькою та Луганською областями. Про це йшлося у Договорі про дружбу, співробітництво та партнерство, який Україна та РФ підписали у 1997 році.
Не лише українці, але і десятки (якщо не сотні) інших народів світу були тривалий час позбавлені державності, або здобули незалежність за історичними мірками нещодавно. Як приклад можна навести Словаччину, що з’явилась на політичній карті Європи 1 січня 1993 року, після розпаду Чехословацької Республіки. Територія цієї держави майже тисячу років перебувала під владою Угорщини. Вперше незалежна Словацька Республіка була утворена у 1939 році та проіснувала до 1945-го. Сучасна Словаччина - це лише друга спроба побудови незалежної Словацької держави. У 2004 році вона стала членом Європейського Союзу. ВВП Словаччини на душу населення, за останніми даними, складає майже 18 тисяч доларів США - на 80% більше, ніж у Росії.
Чи означає порівняно нетривале існування незалежної Словаччини те, що будь-яка сусідня держава має право загарбати її територію? Очевидно, що якби цей путінський принцип діяв би в реальному житті, то людство поглинули б нескінченні війни, адже взаємні історичні претензії є практично у будь-яких двох сусідніх держав.
Історичні форми України: від Руської держави до Української республіки
Витоки державності України, як і більшості європейських країн, сягають Раннього Середньовіччя. Наприкінці 10 століття у Східній Європі постала держава Рюриковичів зі столицею у Києві. Сучасники називали цю державу “Руссю”. У 19 столітті російський історик Микола Карамзін ввів у науковий обіг термін “Київська Русь”. Сучасна ж російська історіографія вигадала формулювання “Древнерусское государство” та намагається затерти факт того, що центром формування цієї держави був Київ.
Руська держава була заснована династією князів Рюриковичів, яка, за найбільш поширеною версією, мала скандинавське походження. Водночас, перші руські князі спиралися і на місцеві традиції: до їхньої появи у Середньому Подніпров’ї вже існували племінні союзи слов’ян, які мали ознаки державних утворень.
Із Руської держави свою історію виводять, окрім України, також Білорусь і Росія. Остання багато століть доводить, що є єдиною повноправною спадкоємицею Київської Русі. Після руйнування Києва внаслідок монгольської навали у 1240 році центр “давньоруської” державності нібито перемістився до Москви - таку схему подає російська історіографія, починаючи з 18 століття. Потім Москва на правах спадкоємиці Русі нібито почала “збирати” раніше відлучені від неї “руські землі”.
“Москву заснували на 700 років пізніше, ніж Київ, - нагадує історик Олександр Палій. - Росія, щоб пізніше вкрасти цю назву, навіть не ризикнула назвати себе Руссю, а взяла собі ім'я з грецької мови. Всі розуміли навіть у 17-18 століттях, де знаходиться справжня Русь. Тому Росія спотворила цю назву, щоб цю крадіжку здійснити більш спритно”.
Насправді єдина Руська держава припинила своє існування ще у першій половині 12 століття, розпавшись на понад десяток феодальних князівств, кожне з яких, формально визначаючи владу великого князя київського - де-факто було незалежною державою. Однією з таких держав було Галицько-Волинське князівство. У 1253 році його правитель - князь Данило Романович - був коронований Папою Римським. Князівство трансформувалось у Руське Королівство. Це була монархія, визнана всіма державами Європи. Її останнім правителем був син великого князя литовського Ґедиміна (Ґедимінаса) - Любарт Ґедимінович (Любартас). У 1351 році він програв війну королям Польщі та Угорщини і був змушений відмовитися від прав на Галичину. Під владою Любарта залишилась Волинь, якою він правив як великий князь - не визнаючи над собою влади інших правителів. Після смерті Любарта у 1383 році Волинь поступово була інтегрована до Великого князівства Литовського.
У той час, як на українських теренах існувало Руське Королівство, землі Московщини перебували під прямим управлінням ханів Золотої Орди. Ординські традиції справили значний вплив на характер російської державності - вважають історики.
“Перше російське протодержавне утворення з’явилось у середині 12 століття. Воно називалось Володимиро-Суздальське князівство. Його основу складало фіно-угорське плем’я меря. Його очолювала варязько-слов'янська династія - наймолодші сини київських князів. Юрій Довгорукий був найменшим сином Володимира Мономаха, йому дістався найгірший уділ. Спочатку вони намагались впливати на Київ, але були розбиті у трьох битвах. Потім Володимиро-Суздальське князівство здалося Орді майже без бою. В лютому 1238 року все Залісся було завойоване монголо-татарами”, - веде далі мову історик Олександр Палій.
Ще одне руське князівство на теренах України, яке продовжило існувати після монгольської навали - Велике князівство Чернігівське. Останній чернігівський князь, Роман Михайлович, у 1395 році підкорився литовському князю Вітовту (Вітаутасу), ставши його намісником. Раніше, після битви на Синіх Водах у 1362 році, під владу литовських князів відійшли Київщина та Поділля, над якими до того панувала Золота Орда. На цих землях були утворені напівнезалежні удільні князівства - Київське та Подільське, якими правили князі з династії Ґедиміновичів.
Київське князівство набуло найбільшого розквіту за правління Семена Олельковича у 1454 - 1470 роках. Він розширив кордони своєї держави до узбережжя Чорного моря. Після смерті князя удільне князівство було ліквідоване і стало воєводством у складі Великого князівства Литовського. У 1569 році ВКЛ уклало Люблінську унію з Польським Королівством, утворивши нову державу - “Річ Посполиту двох народів”. При цьому українські землі були передані до польської корони.
Новим осередком української державності стала Запорізька Січ. Козаки з’явилися у степовій частині України наприкінці 15 століття. Ця військова спільнота поступово перетворилась на окремий суспільний стан, що став вимагати для себе таких самих прав, які мала польська шляхта.
“До 1471 року у нас була власна, заснована на київській владі, князівська історія. З 1480-х - 1490-х років вже починається козацька епоха. Не встигла завершитись князівська епоха, вже почалась козацька. І козаччина тривала аж до початку 19 століття - до Задунайської Січі”, - розповідає Олександр Палій про безперервність історії української державності.
Наприкінці 16 - на початку 17 століть відбулась низка козацьких повстань. Успіхом увінчався виступ гетьмана Богдана Хмельницького. У 1649 році він уклав Зборівську угоду з польським королем, що передбачала створення автономної держави на теренах Наддніпрянської України - в межах колишніх Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств. Хмельницький запровадив на цих землях козацький устрій, де-факто керуючи ними як незалежний правитель. Цю державу сучасники називали “Гетьманщиною” або “Україною”. Саме під назвою “Україна” її позначали на тогочасних європейських мапах.
Первісне значення терміну “Україна”, за найбільш поширеною версією - “прикордонна земля”. У такій етимології немає нічого принизливого. Наприклад, назва країни Данії - “Данмарк” - з давньоскандинавської буквально перекладається як “низинна прикордонна земля”. За іншою версією - “Україна” означає те саме, що “край, країна” - “рідна земля”. У 12 столітті Україною вперше назвали землі Переяславського князівства, які межували з половецьким степом. До 17 століття так іменували, переважно, лісостепову смугу між Києвом та степовим Диким полем. Саме у цьому регіоні сформувалось реєстрове козацтво. Згодом усі землі, які опинились під контролем козаків, почали називати Україною.
“Назва "Росія" в кириличному записі з'являється на двісті років пізніше, ніж назва "Україна", - зазначає Олександр Палій. - Назва "Україна" - це 1187 рік. І у 1387 році вперше у кириличному записі з'являється слово навіть не "Росія", а "Русія". Ало воно і тоді зовсім не означало сучасну Росію. Означало транскрипцію грецької назви Русі”.
У 1652 році, після перемоги над польським коронним військом під Батогом, Богдан Хмельницький почав титулувати себе “з Божої милості гетьманом”, фактично відкинувши протекцію польського короля. Проте Гетьманщині бракувало сил, щоб самотужки боротися з Річчю Посполитою. У 1654 році Хмельницький прийняв протекцію московського царя Олексія Михайловича. При цьому його держава зберігала широку автономію. Спроби царського уряду її обмежити призвела до низки московсько-українських війн під час правління наступників Богдана Хмельницького.
У 1667 році Московське царство підписало сепаратне Андрусівське перемир’я з Річчю Посполитою. Держави розділили територію України по Дніпру. Козацький устрій на Правобережжі був остаточно ліквідований на початку 18 століття. Натомість, Лівобережна Гетьманщина зі столицею спочатку в Батурині, потім - у Глухові, проіснувала понад сотню років. Поступово її автономія звужувалась. У 1764 році російська імператриця Катерина ІІ остаточно ліквідувала посаду гетьмана. Козацький адміністративний устрій було скасовано лише у 1783 році. При цьому еліта Гетьманщини - козацька старшина - була зрівняна у правах з російським дворянством. Вихідці з козацько-старшинських родів обіймали найвищі цивільні (канцлери Олександр Безбородько, Віктор Кочубей) та військові (генерал-фельдмаршали Іван Гудович, Іван Паскевич) посади в Російській імперії.
Наступний історичний шанс створити власну незалежну державу для українців випав на початку 20 століття. Після зречення престолу російським царем Миколою ІІ у лютому 1917 року, у Києві була створена Українська Центральна Рада. У квітні вона стала революційним парламентом України. Більшість партій домагалися автономії України у складі федеративної Російської Республіки. Проте жовтневий переворот примусив УЦР проголосити у листопаді 1917 року Українську Народну Республіку. Цю державу визнало понад 20 країн світу. Проте вже у грудні на територію УНР вторглись більшовицькі війська, які 8 лютого 1918 року захопили Київ. Деокупувати захоплені більшовиками території допомогли Німеччина та Австро-Угорщина, з якими делегація УНР домовилась про військову допомогу.
Де-факто під німецьким протекторатом була утворена Українська Держава. Це була спроба встановити національну монархію - на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським - нащадком одного з правителів Гетьманщини. Уряд Скоропадського був скинутий внаслідок антигетьманського повстання у листопаді-грудні 1918 року. Була відновлена УНР на чолі з Директорією. 22 січня 1919 року УНР об’єдналась із ЗУНР - Західноукраїнською Народною Республікою, яка постала у листопаді 1918 року на руїнах Австро-Угорської імперії.
Зрештою, територія УНР була окупована більшовиками та поляками. Регулярна боротьба за українську державність закінчилась у листопаді 1921 року. При цьому повстанський рух тривав до середини 1920-х років, а подекуди - до початку 1930-х. На території, що увійшла до складу Радянського Союзу, була створена Українська Соціалістична Радянська Республіка. До 1929 року вона номінально вважалась незалежною державою. Утворення УРСР не було “примхою” Леніна, як вважає Володимир Путін. На той момент це була єдина можливість втримати українців в орбіті Москви - надати, принаймні, видимість національних прав.
Під час Другої світової війни до УРСР були приєднані західні регіони України. Остаточно територія республіки сформувалась у 1954 році, після включення до її складу Криму. Водночас, цілі регіони, заселені українцями, були включені до РРФСР - Кубань, Східна Слобожанщина, Стародубщина. Українська ідентичність місцевого населення там була поступово знищена.
На референдумі 1 грудня 1991 року понад 90% мешканців УРСР підтримали Акт проголошення незалежності України.
День Незалежності чи День Відновлення Незалежності?
Торік президент Володимир Зеленський запровадив День Української Державності - національне свято, що відзначається щороку 28 липня. Дата святкування збігається з пам’ятним днем святого Володимира - князя Руської держави. У цей же день відзначають День хрещення України-Русі. Таким чином, запровадження Дня Української Державності - це спроба показати пряму лінію спадкоємності різних історичних форм України - Київської Русі, Руського Королівства, Гетьманщини, УНР і Української Держави, сучасної Республіки Україна. Раніше радник керівника Офісу президента України Олексій Арестович пропонував перейменувати Україну на Україну-Русь, щоб підкреслити цю спадкоємність. Намагання України повернути свою історію викликає лють Москви, у якої, в такому разі, вислизає з рук ідеологічне обґрунтування анексії української території.
Наступним логічним кроком на цьому шляху мало б бути перейменування Дня Незалежності України на День Відновлення Незалежності. Адже 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною не вперше в своїй історії, а відновила незалежність. Аналогічно - День Відновлення Незалежності та День Держави як окремі свята відзначає Литва. Друга дата, так само як і у випадку з Україною, вшановує першу історичну форму Литовської держави - Велике князівство Литовське, засноване князем Міндовгом (Міндауґасом).
Статті з циклу "LRT Факти. Україна" публікуються в рамках міжнародної програми MediaFit, що фінансується Європейським Союзом, для підвищення інформаційної стійкості регіонів України. Вміст матеріалу є виключною відповідальністю ЛРТ та авторів і не обов'язково відображає думку Європейського Союзу.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  1 вересня випускників із Чернігова слухатиме весь світ

SVOBODA.FM