Лагодили купол та грілися від буржуйок: як на Чернігівщині відбудовували 200-річний монастир

Прорубували чагарники для першого хресного ходу, вдвох лагодили секції купола на висоті понад 17 метрів, грілися від буржуйок під час служби та забивали вікна плівкою. Такий шлях довелося пройти ігумену ПЦУ Петру Репетусі під час відбудови двохсотлітнього Свято-Вознесенського монастиря у селі Радьківка, що на Прилуччині.

Священнослужитель розповів, що потрапив сюди 2011 року з благословення тодішнього владики Чернігівського Іларіона. За ці 13 років сформував парафію та відбудував фасади храму та дзвіниці.

"Тут все таке заросле було, все ліс, дійсно так, як владика і говорив. Але я був спокійний, бо я знаю, що все робиться по промислу Божому".

Отець Петро пригадує, перше, що зробили — це "прорізали" стежку навколо храму, щоб пройти хресним ходом. Вирізані дерева використали, як перші будівельні матеріали для тимчасового ремонту: вікна забили рейками із плівкою, облаштували булер’ян для обігріву людей під час служби, із 20-ти вогнетривких цеглин зробили примітивну буржуйку.

"У нас не було ніяких богослужбових речей. Літургія не проводилася, бо для літургії в нас нічого не було".

Після першої зими священнослужитель вирішив відремонтувати дах. З його слів, на той час у більш-менш придатному стані була лише зона над вівтарем, решти покрівлі майже не лишилося, а на великому куполі не вистачало п’яти сегментів.

Зі слів священника, у ніжинській реставрації йому говорили про мільйонне фінансування при цьому у казні приходу було до тисячі гривень. Тоді отець Петро одержав старе риштування із Києво-Могилянської академії, де в минулому був послушником та вирішив зробити все сам.

"Коли ми ті риштування зробили, поставили туди, то я там зробив пристосування із дерева, щоб вилізти на купол. Добрався я вже і до самого купола. Щоб робити купол потрібні були страхувальні елементи. Потрібно було самий верхній купол обтягнути тросом, щоб за нього зачепитись. Крівлі не було, п’ять сегментів не було. Просто цегла і купол. Я на ту цеглу робив бруски, закріплював і робив драбинку. Так заліз на самий верх".

Пригадує, що під час тих робіт тричі провалював трухлу жерсть, але рятував міцний дерев’яний каркас.

"Де стики — я за ті ребра тримався. Я так лежачи ліз і всі псалми, як і знав напам’ять прочитав, і всю вечірню проспівав, літургію співав. Ну всі молитви. Так я проліз навколо і коли ці два кінці з’єднав, в мене щастя було".

Так разом з іще одним ієромонахом отець Петро сам накрив великий купол церкви на висоті понад 17,5 метрів. З фінансуванням допомогли знайомі зі столиці.

"Одну дугу зняв, як зразок. Ми їх вирізали, трафарет це був, а потім піднімали. Я їх кріпив, робили обрешітку. Купили фанери, руберойд і так ми накрили, і так ми служили довгенько, пару років в таких умовах.

У 2012 році найвищий купол із хрестом за 18 тисяч гривень відремонтувала бригада будівельників зі Львова. Зі слів священнослужителя, це були єдині будівельники, які взялися за роботу.

З того часу, пригадує отець Петро, парафія храму суттєво побільшала, а із 2015 до 2018 років тривала активна фаза реставрації фасадів храму та дзвіниці. Тоді на будівельні роботи використовували до 250 тисяч гривень, які жертвували парафіяни.

Весь цей час Свято-Вознесенський монастир у селі Радьківка лишається відкритим.

"Повісь замок — це для людей спокуса. Значить там щось є, то нащо його вішати? Хай краще людина зайде і подивиться що там є. Але двері відкриті — зайшов і ти вільний. Ти хотів зайти, ну зайди, подивись. Подивився? Ну і все. І так воно і пішло… Ніхто нічого не робив. Саме головне для чого існують храми це рятувати людські душі".

Ікони, які приносять люди. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Тільки самообслуговування: людина бере там свічечку, скільки хоче пожертву кладе і собі молиться. І там на вікнах іконки, це нам люди просто приносять і ми які ще придатні для молитви ми залишаємо, а геть протрухлі, то ми їх утилізуємо", — розповів отець Петро.

Більшість ікон, які тут є, принесли прихожани. Чотири із них – рідні для храму. Ікону Архистратига Михаїла знайшла поруч у лісі і принесла одна сімейна пара. Після повернення в храм вона, зі слів отця Петра, почала мироточити. У престолі храму також залишилися оригінальні настінні фрески.

"Фрески — Господь Вседержитель і Невипивана Чаша та Богородиця. І ще зверху два кола, поки вони були виразні зрозумів, що то Іоана Богослова, а то я довго не міг зрозуміти, але коли на драбині виліз то побачив, що то Аврам приносить в жертву Ісака".

Нині, зі слів священнослужителя, у храмі залишилося замінити вікна та двері, провести ряд внутрішніх ремонтних робіт після чого буде замінений тимчасовий іконостас із фанери. В планах – відбудова зимової церкви Олександра Невського, яка була прибудована до Свято-Вознесенського храму у 1846 році та не збереглася, а також облаштування родинного цвинтаря родини Раковичів, які є їх будівничими.

18 травня 2024 році Свято-Вознесенський монастир відзначить 219 річницю свого освячення.

Довідково: Радьківка – старовинне село на Прилуччині. За часів Гетьманщини було відоме як "Нежерівська Слобідка", "Радьківщина" або під теперішньою назвою, входило до полкової сотні Прилуцького полку. З 1709 року село належало представникам козацько-старшинської шляхетської родини Раковичів. У 1736 році переяславський полковник Павло Ракович збудував тут дерев'яну Вознесенську церкву. Кам'яний храм спорудив його нащадок Федір Ракович. Будівництво тривало з 1797 по 1805 роки.