30 років із закінчення останньої військової авантюри СРСР, яка його й доконала

Сьогодні, 15 лютого 2019-го, виповнюється 30 років, як офіційно закінчилась остання авантюрна спецоперація радянських військ у Афганістані, яка привела до розвалу СРСР.

В тій десятилітній спеціальній операції радянських військ у Афганістані і взяли участь понад 7,5 тисяч уродженців древньої і святої Чернігівської землі, 119 з них не повернулося додому.

Через війну в Афганістані пройшли близько 2 тисяч мешканців Чернігова, з них 19 – загинули.

На Чернігівщині живуть понад 3 тисячі воїнів-"афганців".

Щорічно 15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Ця пам’ятна дата приурочена до роковин виведення радянських військ з Афганістану у 1989 році. Офіційно ця дата була встановлена в Україні 11 лютого 2004 року указом Президента Л.Кучми на заміну радянському Дню пам’яті воїнів-інтернаціоналістів.

Війна в Афганістані – це повномасштабна збройна агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів. Розпочалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента країни Хафізулли Аміна і його оточення та введенням у країну «обмеженого контингенту» Радянської Армії. Війна за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. У наслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення країни.

Афганська війна (1979-1989) була останньою з великих імперських авантюр Радянського Союзу та стала однією з вагомих причин його краху. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю – війна була програна, а через два роки не стало і Радянського Союзу.

Операція з виведення військ постійно піддавалася атакам з боку моджахедів. за інформацією газети «Вашингтон пост», всього в цей період було вбито 523 радянських солдата.

За десять років неоголошеної війни на поле бою було відправлено 160 тис. 375 українців – кожен 3-й з 500 тисячної армії. Проти радянської армії воювало 50.000-200.000 маджахедів.

За офіційною статистикою СРСР у тій війні 15 051 - убито, 54 000 – поранено, 414 000 - захворіло.

В ДРА 100.000-150.000 убито, 500.000-800.000 поранено. Цивільного населення убито близько двох мільйонів.

За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 осіб, КДБ – 576 осіб, МВС – 28 осіб загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч осіб. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.

За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими.

За національним складом втрати склали:

росіян – 6 888 осіб, українців – 2 378 ос., узбеки – 1 066 ос., білорусів – 723 ос., татари – 442 ос., казахи – 362 ос., туркмени – 263 ос., таджики – 236 ос., азербайджанці – 195 ос., молдовани – 195 ос., чуваші – 125 ос., киргизи – 102 ос., народності Дагестану – 101 ос., башкири – 98 ос., вірмени – 95 ос., грузини – 81 ос., мордва – 66 ос., литовці – 57 ос., марійці – 49 ос., чеченці – 35 ос., осетини – 30 ос., кабардинці – 25 ос., латиші – 23 ос., калмики – 22 ос., удмурти – 22 ос., комі – 16 ос., естонці – 15 ос., інгуші – 12 ос., балкарці – 9 ос., євреї – 7 ос., карели – 6 ос., каракалпаки – 5 ос., тувинці – 4 ос.

За віком втрати склали:

• до 20 років – 8 655 ос. (у тому числі – 2 офіцера);
• 20-25 років – 3 557 ос. (842 офіцери);
• 25-30 років – 878 ос. (640 офіцерів);
• 30-40 років – 573 ос. (396 офіцерів);
• понад 40 років – 170 ос. (99 офіцерів)

За військовими званнями втрати склали:

• офіцерів – 1 979 ос.
• прапорщиків – 691 ос.
• сержантів – 3 166 ос.
• солдат – 7 879 ос.
• робітників та службовців Радянської армії – 118 ос.

Згідно статистики у війні загинуло 2 378 українці. 
Зникли безвісті 72 українських вояка.
Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів. 
Пів тисячі жінок стали вдовами, 
711 дітей стали сиротами.
Більше 8-ми тисяч українців отримали поранення, з них 4687 повернулися додому інвалідами.

 

Українські ветерани афганської війни
30 років потому

Правдива гірка статистика життя афганців після війни у пісенній формі.

Це ціна, яку заплатила Україна за імперські амбіції Кремля.

Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.

Українці виявляли зразки мужності та організованого супротиву проти цілої держави в умовах війни:
https://was.media/2017-07-18-vosstanie-v-badabere/

Попри те, що Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану, вояки-українці, котрі брали в ній участь, все одно прирівняні до учасників бойових дій – «особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини» – та користуються відповідними державними пільгами, а пам'ятники учасникам війни в Середній Азії не підпали до пунктів Закону про декомунізацію.

Окрім афганців, у цей день вшановують і інших військових, які брали участь у різних війнах в часи СРСР та незалежної України. На даний час в Україні налічується 330 тисяч ветеранів радянських війн, включно з Афганістаном, та 37 тисяч військових, що виконували миротворчі місії після 1992 року.

 

Українські ветерани афганської війни
в Революції Гідності

На сьогодні в Україні налічується близько 150 тисяч ветеранів Афганістану. Мало хто з них сподівався, що за 25-ть років життя на Батьківщині та після зразкової участі афганців у Революції Гідності, життя обернеться гіршим страхіттям, і доведеться на власній землі воювати з недобитками імперії.

Під час Революції Гідності афганці першими створили загін самооборони Майдану. Назвали його «Афганська сотня Майдану». Створював і очолив «Афганську сотню» заступник командира 3-го взводу 7-ї роти 56-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади в Афганістані. Тоді афганці не один раз живим щитом ставали між правоохоронцями і активістами Революції Гідності, запобігаючи кровопролиттю. На Майдані поруч з Олегом вибухнула граната. Врятував життя бронежилет, але роз’ятрило стару рану на спині, отриману в Афганістані. Він ледве тримався на ногах, коли ввечері повернувся додому. Дружина обколола всю спину, знімаючи біль. А вранці знову пішов на Майдан. Як він тоді сказав: «Я просто зобов’язаний бути поряд з бойовими побратимами…».

 

Українські ветерани афганської війни
на захисті Рідної Землі від з недобитків імперії

У квітні 2014 року Сотник 8-ї «Афганської сотні Майдану». розкритикував в «Українській правді» дії та бездіяльність, некомпетентність та нерішучість і зраду національних інтересів вищим керівництвом держави та українській армії за підсумками безкарного російського вторгнення в Крим.

Після перемоги Революції Гідності афганці стали фундаторами, становим хребтом першого добровольчого батальйону територіальної оборони «Айдар». Більшість його особового складу становили колишні воїни-«афганці». У скдаді «Айдару» героїчно, високопрофесійно зі зразковою мужністю під керівництвом кавалера 2-х орденів «Красная звезла» та медалі «За отвагу» воювала рота спецпризначення афганців.

Її бійцям доводилося виконувати такі завдання, що, за словами його друзів, «афганські операції» були немов дитяча військова гра «Зірниця». Адже за Гіндукушем ворог був відомий. А на Донбасі так звана гібридна війна має свої відмінності і ведеться за іншими звірячими законами.

Та за будь-яких умов командир роти старший сержант із Малої Дівиці Прилуцького району уміло організовував виконання бойових завдань і вважався одним з найудачливіших у батальйоні. Так було і тоді коли його бійці зійшлися у двобої з російськими десантниками. Бій був настільки запеклим, що дійшло до рукопашної. У ньому жоден з підлеглих Олега Міхнюка не загинув. А от російські найманці після «знайомства» з афганцями зазнали значних втрат і більше не наважувалися на пряме зіткнення.

Це ще раз підтверджує, що Україну врятували «Добробати».

Командир легендарної афганської роти спецпризначення повний кавалер всіх трьох ступенів «Ордену за мужність» мав потаємну мрію: «От закінчиться війна нашою перемогою і ти мені народиш сина. Я відремонтую дачу, буду рибалити і ростити сина, а потім – онуків…».

Всі ці плани зірвав вибух снаряда поруч з командиром легендарної «афганської сотні», який пролунав 20 серпня 2014 року в селі Новосвітовка Луганської області.

З самого початку війни на сході України тисячі афганців та ветеранів інших війн добровільно виступили на захист рідної землі від азійських загарбників. Близько 12 тисяч воїнів-афганців воювали і воюють в АТО. Наймолодшому воїну-афганцю, який бере участь в АТО, виповнилося 47 років. Більше 200 афганців загинули захищаючи цілісність та незалежність України від російської окупації.

Героїчно поклали свої голови сини святої Чернігівської землі воїни-афганці - Віктор Маслов та Олег Міхнюк.

На честь загиблих у Чернігові названі п’ять вулиць, встановлено 17 меморіальних дошок. Так, у серпні минулого року на фасаді житлового будинку по вул. Шевченка, 32 встановлена пам’ятна дошка Олегу Міхнюку. Також його ім’ям названо вулицю в обласному центрі.

За 5 років захисту незалежності та територіальної цілісності України ми втратили 169 найкращих синів Чернігово-Сіверської землі.

За виняткову мужність, героїзм і самопожертву, високопрофесійне виконання військового обов’язку виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Герой України командиру легендарної афганської роти спецпризначення 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Олегу Міхнюку посмертно.

15 лютого, в цей скорботний день Україна відзначає 30-ліття виведення радянських військ із Афганістану та вшановує своїх синів, що воювали та загинули в 17-ти країнах світу.

Слава Героям України!!!

Від комітету ветеранів війни
Новозаводської районної організації ветеранів.
Ветеран війни у Афганістані М.Губар