Вандалізм безпам’ятства

Що за резонансними викраденнями пам’ятників у Чернігові?

Два нахабні акти вандалізму в Чернігові у передсвяткові і святкові дні обурили місто і не лише його.

В ніч на 18 грудня було викрадено бронзове погруддя Михайла Коцюбинського на могилі письменника на Болдиних горах. А в ніч на 31 грудня вкрадено погруддя Олександра Пушкіна на Валу.

Вкрадене знайдено поліцією міста, що робить їй честь. На нараді вранці 4 січня міський голова Владислав Атрошенко, висловив подяку небайдужим чернігівцям і зазначив, що саме великий суспільний резонанс сприяв швидкому розкриттю злочину.

Обидва пам`ятники були разом, у схованці в районі Кордівки, отже, діяла одна шайка. По обох злочинах іде слідство і деталі буде відомо пізніше.

Варто тільки додати, що коли по викраденню погруддя Пушкіна злочин кваліфікується, як крадіжка, то щодо пам`ятника Коцюбинському – це вже набагато серйозніший злочин, який у кримінальному законодавстві називається наругою над похованнями, і саме за це мають бути покарані злочинці. Плюс, звичайно, кримінальна справа по цьому факту ведеться і за статтею про крадіжку.

Але вже зараз скоєне спонукає до певних висновків. Один з чиновників міськради в день, коли погруддя було знайдено, понуро заявив, що у нас можуть вкрасти що завгодно і де завгодно. Що правда, то правда, враховуючи те, як десятиліттями обкрадають, грабують країну. Але щось же треба робити з цим? Тим паче, коли це не просто крадіжки.

За наругу над могилою Коцюбинського має бути соромно всім нам, чернігівцям. Адже ми пишаємося, що класик української і європейської літератури, уродженець Вінниці останні 15 років прожив саме в Чернігові, написав тут свої кращі твори і врешті тут упокоївся в 1913 році. Поруч пізніше похована його дружина Віра Устимівна. На могилі письменника спершу було встановлено простий невеликий обеліск, а у 1955 році на постаменті встановлено це бронзове погруддя. Між іншим, роботи онука письменника, сина його доньки Ірини – Флоріана, досить відомого українського скульптора, роботи якого прикрашають і столицю.

Місце поховання теж святе: знамениті Болдині гори (від старослов’янського «болд» – дуб). Це некрополь ще древньослов’янських, дохристиянських часів, з кількома поховальними курганами. Потім тут ховали чимало відомих мешканців міста.

Буквально метрів за 20 метрів від Коцюбинського похований відомий український фольклорист, етнограф, громадський діяч Опанас Маркович. У 1847 році він був арештований разом з Тарасом Шевченком як член Кирило-Мефодіївського товариства. Повернувся в Україну лише за 4 роки. І далі перші 7 років свого подружнього життя разом з Марією Вілінською, пізніше – класиком нашої літератури Марко Вовчок, вони прожили саме в Чернігові. Потім родина розлучилася, Марія Олександрівна подалася по «столицях і заграницях», а Панас Васильович помер у свої 45 років від туберкульозу в Чернігові у 1867 році. Так от, могила цього видатного чоловіка взагалі дуже й дуже скромна.

Можна додати, що ця свята територія вбого освітлюється і охороняється. А за кілька десятків метрів – знамениті Антонієві печери, підземний монастир ХІ століття, закладений уродженцем Любеча на Чернігівщині, Святим Антонієм Печерським, засновником Києво-Печерської Лаври. Над печерами – Іллінська церква ХІІ століття , один з 5-ти храмів до монгольського періоду міста. На горі – Троїцько-Іллінський монастир з величним Троїцьким собором, побудованим Іваном Мазепою. Невже такі святині не можна б охороняти краще?

Пам`ятник Пушкіну, встановлений за гроші містян у 1900 році, стоїть на єдиному в Україні збереженому княжому Дитинці. Посеред чотирикутника, по боках якого – Спасо-Преображенський собор, найдревніший в Україні, збудований сином Володимира Великого князем Мстиславом (там він був і похований), Історичний музей ім. Тарновського, Художній музей ім. Галагана, Державний архів області. І ось в такому місці коїться нахабна крадіжка.

Тому резонне запитання – куди дивляться правоохоронні органи?

Куди дивляться – свідчить ще один ганебний акт. За кілька днів до Новоріччя, прямо на центральній, Красній площі у спорудженому тут Вертепі вандали облили зеленкою (ще одна наша дурнувата «мода» останніх часів) картину із зображенням Богоматері з немовлям. Та так, що довелося забрати це на кількаденну реставрацію. А сталося це мало не під вікнами міської ради, поліції і прокуратури міста.

І де розрекламована програма «Безпечне місто» – встановлення десятків камер відеоспостереження?

В Чернігові дуже багато зроблено за 2017 рік по благоустрою. Повністю реставровано в центрі сквер імені Богдана Хмельницького, там нарешті розвернуто на 180 градусів пам’ятник гетьману, повернуто його обличчям до древньої П`ятницької церкви і центральної площі міста, як і планував його автор, видатний скульптор Іван Кавалерідзе. Оновлені сквери, нові фонтани, чудова новорічна ілюмінація центру – все це сьогоднішній Чернігів. Але хіба ж не варто виділити дещицю тих коштів на належне освітлення, охорону й інших місць, в тому числі святих для нас.

Йде слідство, сподіваємося, внесе повну ясність. Якщо це були банальні крадіжки «на металолом», то й цим давно треба зайнятися. Адже тягнуть все, в тому числі каналізаційні люки з шахт водогонів, каналізації, інших мереж, зрізують і крадуть дроти електроліній. Невже поліція не здатна проконтролювати цих приймальників металу, яких стільки розвелося? Тих, які добре бачать, що п’яничка притяг їм каналізаційний юк, а їх крадуть по місту десятками.

Та й загалом час би вже правоохоронним органам, крім участі в політичних «розбірках», зайнятися своєю безпосередньою функцією – охороняти закон і порядок.

Є й ще одна версія крадіжки пам’ятників: злодії крадуть для приватних колекціонерів. Думка не таке й дивна, враховуючи, скільки й чого у нас крадуть з музеїв і галерей, а «чорні археологи» –з нелегальних розкопок, щоб потім це осідало у приватних колекціях таких «колекціонерів»,

І нарешті треба згадати ще про одну версію, доволі вірогідну. Цілком можливо, що це провокації антиукраїнських сил. Врешті, судячи з резонансу в соціальних мережах, коментарях на сайтах, відгук вийшов саме таким, на який і сподівалися провокатори. Тобто, посипалося чимало суджень, що викрадення погрудь Коцюбинського і Пушкіна – це породження процесу декомунізації, продовження епопеї знесення пам’ятників в Україні. І що. мовляв, це породжене «руйнуванням нашої історії».

Але наскільки ж все це поставлене з ніг на голову! Адже суть в тому, що історію треба пам’ятати, але не всяку історію треба вшановувати.

Щодо Коцюбинського, то дехто пробує проводити доволі примітивну паралель. Мовляв, знесли пам’ятник синові, Юрію Коцюбинському, от слідом і пам’ятник батькові. Саме пам`ятник Юрію Коцюбинському відкривав так звану Алею Героїв у центрі Чернігові. Ще в 70-ті роки тут почали встановлювати пам’ятники нашим землякам – відомим діячам тоталітарного, комуністичного режиму. Природно, так назвали і цю алею, адже то були дійсно герої цього режиму. Правда, потім всі були репресовані цим режимом, а більшість – розстріляні ним. Ось ці постаті. Юрій Коцюбинський. Віталій Примаков, Володимир Антонов-Овсієнко, Микола Щорс. Микола Подвойський, Микола Крапив`янський. Унікальний пантеон більшовицьких душогубів, ми тут, мабуть, рекордсмени в Україні. Легко знайдете в Інтернеті їхні біографії, згадаймо лише, що саме Подвойський, якийсь там попович зі звичайного села Кунашівка на Ніжинщині, був головою Петроградського Військо-революційного комітету і робив Жовтневий переворот у столиці країни. Антонов-Овсієнко керував штурмом Зимового палацу і арештом Тимчасового уряду. Примаков, зять Михайла Коцюбинського,– командир Червоного козацтва, Крапив`янський командував військами ЧК України. Перші три зі списку були в 30-ті роки репресовані і розстріляні, Щорс був убитий чекістами ще у 1919 році.

Цих «героїв тоталітаризму» українські патріоти знесли ще весною 2014-го, одразу після Майдану, більш як за рік до законів про декомунізацію.

А щодо Юрка Коцюбинського, то його надто далеко заніс соціалістичний вірус, яким хворіло чимало українських інтелігентів того часу, можливо, й сам Михайло Михайлович. Але письменник, мабуть, у труні перевертався, побачивши реальні діяння свого сина-більшовика. Скоро 100-річчя бою під Крутами. Ми весь час говоримо, і правильно, про московське більшовицьке військо під орудою полковника Муравйова в бою під Крутами. Але варто нагадати, що в обозі Муравйова пленталося і червоне військо так званої Радянської України. А очолював його головнокомандувач Юрій Коцюбинський. За кілька днів, разом з муравйовцями, штурмував столицю УНР Київ і обстрілював з гармат в тому числі й дім Грушевського, котрий всіляко підтримував Михайла Коцюбинського.

То до чого ці апелювання щодо «замаху на історію»? Цей вандалізм безпам’ятства якраз і грає на тих, хто хотів би все переплутати, перемішати в нашій історії. До честі багатьох співгромадян, у тих же соцмережах і коментарях на сайтах чернігівці дають і відсіч таким провокаторам.

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити