Останнє оновлення: 22:00 неділя, 3 листопада
Історія
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / Славні містечка Чернігівщини: Любеч, Добрянка, Остер, Понорниця та інші колишні райцентри
Славні містечка Чернігівщини: Любеч, Добрянка, Остер, Понорниця та інші колишні райцентри

Славні містечка Чернігівщини: Любеч, Добрянка, Остер, Понорниця та інші колишні райцентри

Виповнюється 50 років останньому «переформатуванню» районів Чернігівської області.

«Останньому» – поки що, бо давно ширяться ідеї нової адміністративно-територіальної реформи України. Можливо, це чергова «сверблячка» наших реформаторів, аби показати, нібито щось таки «реформується».

З іншого боку, давненько вже не «переформатовували» адміністративного устрою у варіанті перекроювання меж районів. У нашій області востаннє це було якраз 50 років тому, в грудні 1966 року.

Така стабільність має пояснення. Після численних експериментів у перші пореволюційні десятиліття, коли перекроювалися не лише межі районів, а й областей, створювалися так звані «округи», нарешті повернулися до випробуваного адміністративного устрою. Він існує в наших краях вже понад два століття – і за самодержавства, і в радянські часи, перейшов і в нашу незалежну державу.

Єдина зміна в радянські часи – зникли такі адміністративні одиниці, як волості. Бо до того існували чотири рівні адмінустрою: губернія – повіт – волость – село. До речі, це сьогодні існує в сусідній Польщі, де аналогами згаданого є воєводство – повіт – гміна – село. Оскільки в нас почався процес створення об’єднаних громад, то відновлюється якийсь аналог волості – громада буде чимось середнім між нинішніми районом і сільською радою.

Ось уже 50 років Чернігівщина має 22 райони. І нині маємо ще 4 міста обласного підпорядкування: Чернігів, Ніжин, Прилуки, Новгород-Сіверський.

Отже, останнє переформатування районів (у плані утворення нових) здійснили в грудні 1966 року. Того року й попереднього це було відновлення кількох районів, похапцем ліквідованих попередніми роками.

Їх ліквідація та укрупнення були в руслі численних реформ веселого реформатора Микити Хрущова, очолюваної ним комуно-радянської влади. Хрущовські реформи – то окрема тема. Узагалі ключовою навіть не реформою, а доволі кардинальною трансформацією СРСР за Хрущова був доволі помітний відхід від тоталітаризму. Прийшов до влади одразу після смерті Сталіна 1953 року, Хрущов ініціював уже через три роки розвінчання культу особи Сталіна, викриття найбільш кричущих злочинів комуністичного режиму, реабілітацію жертв політичних репресій. Цей процес було названо «відлигою». Тривала вона всього кілька років. Це не було кардинальне руйнування тоталітаризму, а лише «підчищання» найбільш одіозних його проявів. А з поваленням Хрущова восени 1964 року і обранням лідером СРСР Леоніда Брежнєва почався процес згортання критики тоталітаризму та його відновлення у м’якій формі, що отримало назву «застою».

Усе це – щодо високої політики. В адміністративній, соціально-економічній сфері експериментам часів Хрущова можна було лише дивуватися. Створили Раднаргоспи (Ради народного господарства), що якоюсь мірою були не лише економічними, а й адміністративними структурами. Знаменита «кукурузація», коли звичайну сільгоспкультуру кукурудзу возвели в якийсь культ і сіяли мало не за Полярним колом. Поламали усталену10-річну середню школу, перетворивши на 11-річну (це було анульоване поверненням 10-річки вже 1966 року). Проте куди тут Хрущову до нинішніх реформаторів освіти, які вже не придумають, у який ще бік «смикати» нашу середню освіту і по скільки років навчати дітей.

Нарешті, за Хрущова дійшло до того, що навіть обкоми Компартії поділили на промислові й сільськогосподарські. Що одразу знайшло відгук в одному з політичних анекдотів, яких ходило тоді безліч. Анекдот такий. У селі бабу побив п’яний чоловік. Їде вона в обком партії, як у вищу владу області, скаржитися на діда. А їй кажуть: «Ви, бабо, із села, а в нас промисловий обком. Ідіть у сільський». Баба туди: так, мовляв, і так. А їй: «Вас, бабо, дід чим ударив? Балалайкою? Тоді йдіть у промисловий обком. От якби ударив граблями, тоді до нас».

Жарти жартами, але наламали дров із районами тоді чимало. І всього за кілька років довелося все відновлювати. Прослідкуймо всі зміни в устрої області в пореволюційний час. І згадаймо цікаву історію багатьох колишніх районних центрів. Серед них є й древні міста княжих часів, як Любеч чи Остер. Є й наша славна гетьманська столиця Батурин. Є й сотенні міста козацьких часів.

Адміністративний статус населених пунктів, що були райцентрами, змінювався. Наприклад, нинішні міста Мена, Сновськ (Щорс), Бахмач були селищами міського типу, Бобровиця – навіть селом, і навпаки: нинішні смт Олишівка, Понорниця і навіть нинішнє село Іваниця були в статусі міст.

Можливо, й треба було проводити якісь адміністративні реформи, укрупнювати райони, надто дрібними були деякі. Хоч, між іншим, за багатолюдності тодішніх сіл, особливо перед Голодомором і війною та й у повоєнні роки, ті райони, навіть невеликі, нічим не поступалися за населенням нинішнім.

Тому навіть коли укрупнення районів, ліквідація деяких райцентрів як таких за статусом і були часом необхідними, деяких із цих районних містечок нині шкода. Бо після втрати статусу райцентру їх чекало одне спільне – занепад. Зрозуміло, з ліквідацією райцентру зникали тут адміністративні районні установи: райвиконком, відділи освіти, культури, соцзабезпечення і т. д. Слідом дрібнішали і районні виробничі структури – шляховий відділ, електромережі, райсільгосптехніка в кращому разі перетворювалися на дільниці районних структур. За цим відбувалося, здавалося б, зовсім не обов’язкове зникнення цегельних і льонозаводів, хлібозаводів, молокозаводів, інших підприємств. Виробничі зони багатьох колишніх райцентрів нині стоять пусткою і руїною. Звісно, швидко бідніла й соціальна сфера цих містечок.

Але перейдімо до статистики, далі – інформація Української «Вікіпедії».

Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»

Історія адміністративно-територіального поділу Чернігівської області

Чернігівська область була утворена в жовтні 1932 року в складі 32-ох районів, переважно виділених із Київської, а також із Харківської областей. Наприклад, до Харківщини належали Прилуцький район (до революції – повіт Полтавської губернії), Талалаївський і Варвинський. Ось ці райони нової області (для економії місця називаємо райцентри): Бахмач, Березна, Бобровиця, Борзна, Буринь, Варва, Талалаївка (район називався Велико-Бубнівський), Глухів, Городня, Дмитрівка, Добрянка, Іваниця, Ічня, Козелець, Конотоп, Короп, Корюківка, Кролевець, Мала Дівиця, Мена, Недригайлів, Ніжин, Новгород-Сіверський, Носівка, Олишівка, Остер, Понорниця, Прилуки, Путивль (цей район, що в нинішній Сумській області, називався Путивльський національний російський), Ріпки, Ромни, Семенівка, Середина-Буда, Сновськ, Чернігів, Шостка.

1 грудня 1933 р. скасований Чернігівський район. Їх в області стало 35.

У січні – лютому 1935 р. утворені такі 20 районів: Батуринський, Глинський, Грем’яцький, Дубов’язівський, Козлянський, Комарівський, Куликівський, Лосинівський, Любецький, Ново-Басанський, Сміливський, Сосницький, Срібнянський, Тупичівський, Хильчицький, Холминський, Шалигинський, Есманський, Яблунівський, Ямпільський.

25 травня 1935 р. Сновський район перейменований на Щорський – через перейменування міста.

31 серпня 1935 р. Есманський район перейменований на Червоний (центр – Червоне).

У жовтні 1935 р. Козлянський район перейменований на Михайло-Коцюбинський.

У 1938 році Чернігівський район відновлено, і в області стало 56 районів – пік, найбільша кількість за весь час існування області.

10 січня 1935 року була утворена нова область республіки – Сумська, за рахунок Чернігівської. До її складу було передано 17 районів нашої області, в тому числі з такими чималими і в більшості історичними райцентрами, як міста Глухів, Конотоп, Кролевець, Путивль, Ромни, Шостка, а також Талалаївка. У нашій області залишилося 39 районів.

Нові реформування почалися через два з лишком десятиліття, після війни.

21 січня 1959 р. скасовані Грем’яцький, Добрянський, Іваницький, Комарівський, Тупичівський, Яблунівський райони.

10 вересня 1959 р. скасовані Новобасанський і Срібнянський райони.

30 листопада 1960 р. скасовані Батуринський, Березнянський, Корюківський, Олишівський, Холминський райони.

Масове скорочення районів, у тому числі багатьох нинішніх, відбулося 30 грудня 1962 р.: були скасовані Борзнянський, Варвинський, Городнянський, Дмитрівський, Коропський, Куликівський, Лосинівський, Любецький, Малодівицький, Михайло-Коцюбинський, Носівський, Остерський, Понорницький, Сосницький райони. Бахмач, Городня і Корюківка були віднесені до міст обласного підпорядкування. Весь 1963 рік Чернігівщина мала найменше в своїй історії районів – 12.

Експерименти закінчилися одразу після відсторонення від влади Хрущова. Вже 4 січня 1965 року були відновлені Борзнянський, Городнянський, Коропський, Носівський, Сосницький, Срібнянський райони.

8 грудня 1966 року відновили Варвинський, Корюківський, Куликівський, Талалаївський райони.

Відтоді область має 22 райони. Називаємо їх райцентри: м. Бахмач, м. Бобровиця, м. Борзна, смт Варва, м. Городня, м. Ічня, смт Козелець, смт Короп, м. Корюківка, смт Куликівка, м. Мена, м. Ніжин, м. Новгород-Сіверський, м. Носівка, м. Прилуки, смт Ріпки, м. Семенівка, смт Сосниця, смт Срібне, смт Талалаївка, м. Чернігів, м. Сновськ.

Як буде далі, побачимо. А зараз коротко – про історію деяких колишніх райцентрів. Вона досить цікава, ця частка історії нашої древньої Чернігівщини. Йтимемо в алфавітному порядку.

Історія колишніх райцентрів

Березна, селище Менського району

Перша згадка про нього – 1152 рік. Населення – 4719 осіб на початок 2016 р. Поштовий індекс – 15622. Телефонний код: 04644. Найближча залізнична станція – Чернігів, 36 км. До райцентру автошляхом – 40 км.

Поблизу селища знайдені римські монети II ст., а також курганний могильник і городище Замковище періоду Київської Русі (Х – ХІІІ ст.), які були залишками міста Березоя. Від ХІ ст. Березой входив до складу Чернігівського князівства. На початку жовтня 1239 р. князівська дружина і все доросле населення хоробро захищало місто від монголо-татарського нашестя. Усі захисники полягли в бою, а жінок і дітей, які сховалися в церкві Благовіщення, нападники спалили.

На початку XVII ст. Березна отримала Магдебурзьке право. Тут бурхливо почали розвиватися ремесла. Були створені цехи шевців, кравців, кушнірів.

У першій половині XVII ст. Березна належала коронному гетьману Речі Посполитої Миколі Потоцькому.

Після визвольної війни 1648 – 1654 рр. місто стало центром Березнянської сотні Чернігівського полку.

Від 1781 року після ліквідації царями полкового устрою Березнянський повіт входив до складу Новгород-Сіверського намісництва. У Березні тоді нараховувалося 7,4 тис. жителів. Після утворення Малоросійської губернії 1802 року перетворилося на заштатне місто Чернігівського повіту Чернігівської губернії.

Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. у місті були поширені такі ремісничі професії: чоботарі, ткачі, кравці, ковалі, столяри, теслярі, срібляники, малярі, гончарі, римарі, сиричники, шапкарі, кушніри, котлярі, олійники, пивовари, солодовники, бондарі, шаповали, колісники, склярі, винокури, перепечаї, коновали. Вони об’єднувалися в цехи. Крім того, ще були годинникарі, перукарі, музиканти та ін.

Найбільшим цехом був шевський. Багато десятиліть Березна тримала марку лівобережної столиці хромових чобіт. У місті знаходилися також одна салотопня, п’ять маслобоєнь, шість кузень, дві круподерки, близько 20 млинів і два цегельні заводи. Березна займала одне з перших місць з виготовлення вина і отримуваному прибутку від його збуту.

Березна була також відома як значне торгове містечко на Лівобережній Україні. Від XVIII ст. тут щороку відбувалося три великих ярмарки: літні на Вознесіння і на Успіння, зимовий – на Миколу. Базари відбувалися щотижня в понеділок, середу та п’ятницю.

На Березенські торги привозили товари не лише з навколишніх сіл, а й із міст Стародуба, Калуги, Борзни, Ніжина, з Дону. Березнянські купці їздили тогувати на Дон, у Крим, Польщу, Німеччину, Прибалтику, Москву, Борисов, Вітебськ.

У містечку нараховувалося 6 церков. Найбільш відома з них – Вознесенська, побудована 1761 року ніжинським майстром П. Шолудьком. Вона була дерев’яна, з п’ятьма банями. На жаль, церкву знищила більшовицька влада в 1929 – 1930 роках.

1866 року в містечку налічувалося 1547 дворів, 8451 житель. Діяла поштова станція, свічний і три цегельні заводи, парафіяльне училище, жіночий пансіон, церковнопарафіяльні школи, шпиталь.

Під час Другої світової війни нацисти замучили й розстріляли в Березні 376 мешканців.

Нині в Березні діють дві загальноосвітні школи, допоміжна школа-інтернат, музична школа, лікарня, аптека, дитячий садок, відділення зв’язку, будинок культури, краєзнавчий музей ім. Г. Верьовки, 2 бібліотеки.

Відомі уродженці Березни: Григорій Верьовка (1895 – 1964) – композитор і хоровий диригент, педагог; Аврам Гребень – український лірник.

Сучасники: Микола Железняк – автор понад 140 наукових публікацій, в.о. директора Інституту енциклопедичних досліджень НАН України, кандидат філологічних наук; Іван Корбач – журналіст, письменник, краєзнавець, автор книг про Березну; М. Колесник – відомий художник.

На фото: Церква Вознесіння, знищена за радянської влади

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Історія Чернігова прийшла у Спас

SVOBODA.FM