Освідчення в коханні Гоголю

Там, де залишилась молодість... або Тридцять років по тому

Перед входом до центрального корпусу Гоголівського вузу збираються чоловіки і жінки. Вони святково вдягнені, багато хто тримає квіти у руках.

Цим людям за п’ятдесят, але вітання звучать по-молодечому емоційно  („Невже це ти?”, „Скільки років не бачилися?”, „Як ми змінилися, як виросли дерева біля вузу”, „Як нас багато і всі свої!”) та супроводжуються обіймами, цілунками.

Стає зрозуміло, що для всіх цих людей є щось спільне, що цінне і важливе саме для них. А спільний – час молодості: усі вони випускники 1977 року природничого факультету Ніжинського державного педагогічного інституту імені Гоголя.

Колишні студенти відзначають ювілейний рік закінчення вузу. Вони приїхали до своєї Альма Матер із різних куточків України - Чернігівщини і сусідньої Київщини, а також із Волинської та Івано-Франківської областей. У дорогому для них Ніжині зібралися                30 колишніх студентів–біологів та хіміків, а зараз директорів шкіл, вчителів із багаторічним стажем, державних службовців...

Вони згадують минуле, своє навчання і відпочинок, експедиції та екскурсії у різні куточки країни. Дехто приїхав з дітьми. „Подивіться на ту дівчину і побачите Надію 30 років тому”, - звучить у гурті.

До колишніх студентів підходить професор Іннеса Марисова:

- Які ви молодці, що зібралися, - говорить вона. – Сьогодні багато зустрічей, і всі хочуть бачити мене. Інеса Марисова, яка вже давно стала легендою природничого факультету дякує за квіти, увагу, йде спілкуватися з іншими випускниками.

Викладач психології Марія Бойправ затримується довше:

- Пам’ятаються різні студенти. Іноді відмінники проходять і не вітаються, стає якось неприємно. А буває, що підходять спочатку ніби незнайомі люди (а потім уже пригадуєш) і просять вибачення: „Так склалося, що я погано навчався. Вибачте!”.

Усі спілкуються один з одним, адже когось не бачили усі тридцять років.

Організатор зустрічі Людмила Нагорна розповідає, що на підготовку довелося витратити майже півроку. Непросто знайти адреси своїх однокашників: дівчата змінили прізвища, хтось переїхав з одного населеного пункту в інший. Навіть доводилося звертатися до міліції. Вона зізнається, що дуже хвилювалася, чи всі приїдуть.

Один день ніби повернув їх у минуле, за розмовами і спогадами непомітно спливає час. А потім – кожен повертається до свого звичного життя, але частинка серця залишається у Ніжині. І слова М.Гоголя „Моє серце належить священним місцям моєї Батьківщини”, написані у холлі тепер уже університету, пам’ятаються кожним, бо Ніжинський педагогічний вуз – священний для всіх, хто його закінчив.

Фото автора „Іннеса Марисова (у центрі) з випускниками природничого факультету 1977 року”.