Чернігів: Багато охочих допомогти, та допомоги нема

Майже дві тисячі чернігівців на межі життя та смерті. Саме стільки інсулінозалежних діабетиків проживає нині в місті.

Востаннє інсулін більшість з них отримувала ще у листопаді минулого року. Виною всьому правова колізія. Чиновники не можуть розібратися, хто і з яких коштів має закуповувати інсулін.

Тетяна купує необхідний для життя її мами препарат за свої гроші. Одна упаковка майже 50 гривень. Вистачає на кілька днів.

Зрозуміло, що з пенсією у 400 гривень старенькій такі витрати не до снаги.

Обіцяного у січні безкоштовного інсуліну немає й досі. От і доводиться постійно зменшувати дозу, «розтягувати» ліки, ризикуючи життям.

«В январе отказали в инсулине. Сказали, что депутаты на сессии отказались выделять деньги. Какие там перипетии между областной, городской и государственной властью, но диабетики ведь не должны страдать от этого» - каже Тетяна Касенюк.

Раніше інсулін закуповували централізовано з державного бюджету, а потім розподіляли по областях. Віднині це компетенція місцевої влади. На сесії Чернігівської міськради навіть вирішили надати необхідні гроші. Але тут втрутилося міське управління охорони здоров’я. Там кажуть, що це їхній клопіт - забезпечити діабетиків ліками.

«В цьому році на сесії міської ради підтвердили можливість закупити за місцевий кошт. Але вищі інстанції посилаються на те, що з 1 січня інсуліном усіх має забезпечити управління охорони здоров’я, але для цього має пройти тендер» - розповіла Любов Черв’якова, головний ендокринолог Чернігівської області.

За законом тендер може тривати кілька місяців. Отже, затягтися він може аж до травня. Тим часом діабетикам чекати несила.

«Можна було це спростити. Не треба цих тендерів, треба у першу чергу думати за життя людей і за людське здоров’я, а не за тендери, коли вони його проводять в квітні або ж у травні» - такої думки Руслана Простакова з Чернігівської громадської організації «Товариство сприяння хворим цукровим діабетом».

Поки що ж хворим лишається збирати гроші на ліки та писати листи до Києва. Щоб у столиці з’ясували - чому у Чернігові так багато охочих допомогти, а допомоги немає.