Детінізації економіки слугуватиме податок на нерухомість

Подолання комплексу структурних проблем податкової системи становить першочергову складову її раціоналізації шляхом розробки та прийняття Податкового кодексу.

Система удосконалення оподаткування включає такі основні напрямки:

• ліквідацію другорядних у фіскальному плані податків;
• пошук альтернативних об’єктів оподаткування;
• реформування окремих податків.

Але тут виникає протиріччя. З одного боку стоїть завдання скасування другорядних податків, з іншого – проблема пошуку джерел покриття дефіциту бюджетних коштів.

Пошук альтернативних об’єктів оподаткування дає можливість розв’язати це протиріччя.

Особливого значення в цьому контексті набуває введення податку на нерухомість.

Питання запровадження цього податку в Україні обговорюють не один рік. Зарубіжний досвід свідчить, що цей податок формує суттєву частку доходів місцевих бюджетів.

Зокрема, міста США головним джерелом своїх надходжень мають податок на майно. Так, у м. Нью-Йорк цей податок забезпечує 40% власних доходів бюджету міста, у Нідерландах він забезпечує майже 95% надходжень до місцевих надходжень, Канаді – до 80%, Франції – понад 50%.

Пояснення цьому дуже просте. Нерухомість є унікальним об’єктом, здатним забезпечити стабільний та прогнозований прибуток. Нерухомість, на відміну від коштів, дуже важко приховати. Візуальна наочність, постійність місцезнаходження, тривалість існування, державна реєстрація – це ті риси, що перетворюють цей податок на основне джерело надходжень місцевих бюджетів.

Введення податку на нерухомість сприятиме:

• по-перше, детінізації української економіки, встановленню реального власника майна, зменшенню можливостей отримання необґрунтованих соціальних пільг та субсидій;
• по-друге, розвитку інституту приватної власності, прискоренню створення прошарку середнього класу;
• по-третє, формуванню ринкової свідомості, податкової культури переважної більшості населення;
• по-четверте, більш ефективному виконанню функції регулювання цін на ринку нерухомості, підвищенню пропозиції на цьому ринку, і водночас, зниженню цін на ці об’єкти внаслідок невигідності утримувати значну кількість майна.

Слід наголосити, що податковий режим цього податку повинен передбачати широку базу пільг, тобто він повинен стати податком на «багатство» і не погіршувати фінансовий стан більшості людей.

Цей податок повинен мати статус місцевого. Ставки податку мають встановлювати органи місцевого самоврядування диференційовано залежно від адміністративно-територіального розташування та типу об’єкта оподаткування в розрахунку на рік у гривнях за 1 кв. метр площі такого об’єкта. Пільга (звільняються від оподаткування будівлі загальною площею до 150 кв. метрів) повинна застосовуватися винятково до об’єкта, обраного платником податку як місце реєстрації проживання фізичної особи, незалежно від кількості та місця розташування об’єкта оподаткування, що є у власності платника податку.

Заходи, пов’язані із введенням податку на нерухомість, зрозуміло, потребують певних витрат для формування інформаційної системи даних про об’єкти нерухомого майна, проведення вартісної оцінки нерухомості із занесенням цих даних у відповідну базу тощо. Однак подібні адміністративні витрати будуть меншими порівняно з очікуваними надходженнями від цього податку.

Питання запровадження нового податку у період фінансово-економічної кризи, на нашу думку, надзвичайно важливий та правильний крок на шляху виконання Стратегії реформування податкової системи, стабілізації фінансової системи України в цілому та місцевих податків зокрема.

Віктор Тканко, заступник начальника ДПІ у м. Чернігові