Вибрики «Пегаса» в «Інтермеццо»

Українську літературу не можна представляти нудно – переконаний відомий літераторта видавець Михайло Слабошпицький. Задля цього й видав книгу «Одкровення у кафе «Пегас», яку й презентував у чернігівському культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо».

Того ж дня письменник виступив перед магістрами Інституту історії, етнології та правознавства імені О. Лазаревського Чернігівського національного університету імені Тараса Шевченка.

Але повернемося до книги. Уявіть собі, що у віртуальному кафе, під великими парасолями, вбрані без офіціозу, тримаючи під пахвами лаврові вінки і німби, зібралися поети, критики, прозаїки з усіх українських теренів (дехто й з-за океану озвався), аби колег послухати й себе показати, а водночас розважитися анекдотами й поділитися кулінарними рецептами. Оці всі розповіді і лягли в основу «Одкровень…»

– Українці нині настільки люблять один одного, що ладні вчепитися в горло. Тож у мене з’явилася ідея створити таку от книгу для «розслаблення». - розповів під час презентації Михайло Слабошпицький, - Письменники, до речі, й нині підсміюються наді мною за цю книгу.

Я звичайно «свиню» підклав цією книгою своїм колегам, запропонувавши написати про себе. Дехто на повному серйозі написав свою біографію – я, такий-то, народився там-то, нині «геній в законі», але переважна більшість написала цікаво. Як от наприклад В’ячеслав Брюховецький: «…Я для себе вистраждав правило, якого неухильно дотримуюсь вже 58 років: жінок треба ніжно любити і ніколи їм не вірити. Пояснюю. Це сталося 1952 року, коли звідкись взялася моя молодша сестра, котра виявилася буквально з першого дня вередливим голосистим дівчиськом...». Анекдоти, до речі, він придумав самостійно і навів ексклюзивні рецепти.

Один з письменників, у відповідь на мою пропозицію, відповів: «Я не сприймаю анекдоти, це занадто низький для мене жанр».

Цього я не зрозумів, адже існують дані, що багато хто з класиків збирав анекдоти і навіть особисто їх писав!

Постало до мене запитання і відносно рецептів: навіщо їх потрібно давати? на що я відповів: у Бальзака, Меріме, Дюма, Загребельного ми постійно вичитуємо самостійні, несамовиті рецепти. Тому що вони талановиті, а значить – талановиті у всьому.

Щоправда, деякі колеги вирішили, що це стосується виключно напоїв. Наприклад, де ви знайдете рецепт «Українська пекельна», або «Коньяк імені Івана Мазепи»?

Тільки в цій книжці! Або ви чули коли-небудь рецепт салату – «Олександр Македонський», «Григорій Сковорода»? А вони там є, їх придумали автори!

Від появи ідеї до виходу книги в світ пройшло 1,5 місяці, письменникам термін для написання давався 1 тиждень. Встиг написати 81 автор. І коли я читав верстку книги, то багатьох письменників я відкрив з нового для себе боку. Дуже серйозні люди, виявилося, вміють сміятися, – і навіть над собою! Наприклад, першокласний лірик Анатолій Качинський.

Коли проходила презентація на радіо, то пролунало запитання від радіослухача, молодої людини зі Львова: «Коли хата горить, навіщо Ви такими дурницями займаєтесь?»

- Я згоден з Вами але ж подивіться. Коли було якесь лихо – війна, голод люди ж народжували, одружувалися, життя тривало. Це по-перше. Також почитайте ви ту книжку, так там гумор, але він гіркий.

От наприклад анекдот від Володимира Панченка, «батька» сайту «Літ-акцент»:

- Китайська?

- Ні!

- Японська?

- Ні!

- А яка ж?

- Українська! Бо самі українці не можуть її вивчити».

Ось такі справи. Зараз ми готуємо другий том книги, бо, як сказав Іван Дзюба – ця книга спрямована на брендизацію українських письменників.

Книга «Одкровення в кафе «Пегас» вийшла друком у видавництві «Ярославів Вал» (Київ, 2010). Присвячена пам’яті Володимира Кисельова – київського письменника.

Для прикладу наведемо рецепт від поета Миколи Сома – автора слів до колискової «Рученьки, ніженьки, лагідні очі».

Вершиною мого кулінарного мистецтва я називаю рибальську юшку (російською – уху). Бажано її приготувати десь на березі Дніпра або Десни. Тоді вона, як говорив Микола Вінграновський, «буде із димком». Диво се зварити можна й на звичайній кухні. Тож беріть більшу каструлю, готуйте картоплю, цибулю і моркву, лавровий листочок і перець духмяний, петрушку і кріп. Солити лиш тоді, коли картопля звариться. А картопля мусить бути цілою – щоб юшку сьорбати вприкуску із картоплею. Тільки ж риба мусить бути ось-така: для навару гарний окунець-горбань і щучка, голова ляща й дебелий хвіст із карася, трохи невеличкої плотвички і линка. Обов’язково й судачка. Тоді на другий день ви гарно «посудачите» побіля холодцю із риби. А варити юшку треба на помірному вогні, аби тая смакота не бігла і не булькала. Коли очі в риби побіліють, кидайте в юшку зелень. Лиш не поспішайте до каструлі з ложкою. Попробуйте на сіль і дайте вашому творінню (як усякому творінню!) трохи часу для відстою. Певна річ в добірнім товаристві буде чарка з оковитою. Може навіть не одна. Але я достеменно знаю, що біля рибальської юшки ніхто й ніколи п’яним ще не був.

Карколомний сюжет книги, головні герої якої є реальними історичними особами, не залишить байдужим читача. Іван Корсак, використовуючи архівні матеріали, реконструював і осмислив історію України XIX століття. Життя отамана Чайки (1804-1886), “поляка з українською групою крові”, сповнено духом авантурництва й дивовижних, почасти парадоксальних поворотів долі. Відомий історик польської літератури Зигмунт Швейковський писав: “Чайковський завжди вважав себе поляком, але ідея незалежної Польщі без сумніву була для нього другорядною справою. У його свідомості вона нерозривно пов’язана з ідеєю вільної України, і без неї повністю втрачала для нього привабливість і сенс”.

А в «Інтермеццо» цією зустріччю започатковано он-лайн трансляції культурних заходів. Тож відтепер бажаючі матимуть можливість переглядати зустрічі

Тож – спробуйте креветки від Яворівського та борщ від Василя Шкляра. А з анекдотами – смачніше.