«Свічки, придбані поза храмом, Богові не бажані». ФОТО

«Поминання на 3 роки – 1100 рублів», «Вічне поминання – 2500 рублів» та «Свічі, придбані поза храмом, Богові не бажані». Такими написами зустрічає вірних (і не дуже) церква при Старомакаріївському цвинтарі міста Кірова.

Надруковано на звичайному аркуші формату А4 і прибито на дверях храму прямо під хрестом.

Такі повідомлення з блоґів просочуються час від часу навіть і в солідні Інтернет-газети. Їх використовують як привід для насмішок. Та й вірних прихожан коробить.

Але хто уявляє, як має бути по-справжньому? Всі ці «прайс-листи благодаті», звичайно, - нездорова річ. Не те, щоб автор цих рядків захищав мракобісся, але кілька слів маємо додати.

По-перше, немає такого таїнства як «встановлювання свічки». Важко сказати, коли з‘явилося містичне ставлення до цього дійства. Але явно, що первісно йшлося про пожертву храму. Тобто, коли ми купуємо свічку, то жертвуємо на храм. І саме цією пожертвою допомагаємо тим, за кого молимося.

Коли ж ми купуємо свічки на базарі, то жертвуємо лише НДС та адміністрації ринку (чи місцевому дільничному, якщо торгівля несанкціонована). Нехай проститься мені це порівняння, але ж ми не обурюємося, коли в Макдональдсі нам забороняють розпивати колу, придбану у сусідньому ларьку!

По-друге. Зазвичай, у правильних приходах, люди щонеділі приходять на службу. Там моляться, сповідаються, причащаються і зокрема під час поминальної ектенії (вибачте за малознайоме слово) згадують своїх близьких. Померлих та живих. Частіше записки з іменами подаються заздалегідь. Іноді імена називаються прямо під час служби.

У нормальних приходах це не поставлене на товарно-грошові відносини. Бо прихожани являють собою родину. І знають одне одного. І священик є частиною цієї родини. Але таких приходів, особливо у великих містах, мало. Мало не через те, що цього не бажають люди в духовному сані. А через те, що недостатньо прихожан, які б погодились стати ближніми одне одному.

Але якщо ви не є частиною такої родини, то виникає питання – чи є ви частиною Церкви? Якщо потрібно подавати записочки, значить покійника не знав ніхто зі священників. Отже, у нього не було духівника? Чи як?

Чому взагалі виникає питання, що треба замовляти поминання на 3 роки? А самому на службу походити за покійничка помолитись? Чи тільки грішити будемо, а каються нехай за нас батюшки – ми їм за це грошей дамо?

Я це ось до чого – перш, ніж критикувати священників за «прайс-листи», треба відповісти собі, а чи зміг би я без них обходитись? Коли таких прайсів нема – страждають в першу чергу «захожани». Вони випитують батюшку: «А скільки це коштує?». Правильні священики кажуть, що ніскільки, але пожертвуй скільки вважаєш за потрібне на храм (зрештою далеко не все духовенство кормиться з експорту цигарок, а їсти ж хочеться). Проте, і тоді без уточнень «а стільки вистачить?» важко обійтися.

Не варто дивуватися прайсам, коли ми приходимо в храм лише для того, щоб купити благодать. Відоме прислів‘я справедливе й у зворотному порядку: «який приход, такий і поп».

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Церковь в городе Коломна вышла на качественно новый уровень. - пишет турист в своем блоге. - Наконец-то прямо и без утайки покупателям религии объясняют, что главное в этом деле — деньги.