Кризи, злами, перебудови – щоб життя малиною не видавалося…

Як криза переживалася зміна світогляду нашими предками в часи Київської Русі: незадоволеність попередніми життєвими орієнтирами і пошук нових установок та моральних цінностей.

Розвиток давньоруської державності теж потребував перегляду життєвих орієнтацій. Давня релігія русичів була пристосована до умов життя, вчила людину жити в гармонії з навколишнім світом. Але язичницький світогляд перестав задовольняти потреби розвитку.

Чим складнішим ставав суспільний устрій, чим далі він відходив від патріархально-родових відносин, тим віддаленішими від життя ставали принципи язичницької релігії.

Язичництво по той бік життя обіцяло людині таке ж місце, яке вона займала у світі реальному. Основу тих вірувань становило уявлення, що краще смерть, ніж рабство, бо полонений русич залишався довічним невільником у потойбічному світі.

Релігія була досить розвинена, але дорога у вічне життя надто пов'язана з матеріальним благополуччям: у могилу потрібно було класти те, чим володіла людина за життя. Християнство ж не тільки навчало без остраху дивитися на жебрацтво та страждання цього світу, а й дарувало царство небесне за муки земного життя.

Руські вірування не сприяли й централізації влади в руках єдиного володаря феодальної держави. А запровадження християнства сприяло посиленню централізованої державної влади київського князя. Крім того, християнство вводило Київську Русь до європейського співтовариства і на довгі століття зумовило шляхи її розвитку.

На певній сходинці розвитку людина усвідомила себе не лише частиною природи і роду, але й часткою світового духу, окремою істотою. Живучи у світі добрих і злих духів та богів, людина перебувала в залежності й страху від них. Вона прагнула уберегти себе і рідних, житло і майно від вередливості примхливих сил. Для цієї мети використовувалися сотні заговорів.

Язичництво – система охорони людського життя від розлитого у світі зла, що звалювалося на людину, як тільки та забувала умилостивити його і не спромоглася охоронити себе певними магічними діями.

Християнство ж допомагало звільнитися від невпинної стомлюючої боротьби. Воно мало уніфікувати сили добра і зла. Людина тепер вручала себе волі єдиного Бога, і лише він міг вирішувати, що буде з нею після смерті. Нова релігія пропонувала шлях духовної досконалості особи й суспільства. Ця віра включала слов'ян до спільноти народів.

Ще одна ознака кризи язичництва – протиріччя між родом і особою. У центрі уваги язичництва був рід, від якого людина не могла відірватися, і це звужувало її життєві можливості. Християнство йшло від індивіда: пропонувало шляхи утвердження його як особистості, а не члена роду, показувало давнім русичам світ нових духовних цінностей. Відкриття внутрішнього «Я», внутрішнього світу було грандіозним переворотом у свідомості тогочасних людей.

Відкриття душі, турбота не про зовнішнє, а про внутрішнє, пошук не багатства, а духовного удосконалення відкрилися давньоруському суспільству і були прийняті ним зі щирістю, бо воно вже шукало ці істини і було на шляху до них. Крім відкриття душі, яка живе у темниці тіла, відкрилося й залучення до світового духу, єдиного вселенського Бога, пошуку істини і сенсу життя.

Однак після запровадження християнства духовне життя нашого народу стало двовірним. Ідеї християнства вплинули на світогляд, але на рівні буденного життя люди і досі живуть давніми язичницькими уявленнями.

Від культу Рожаниць – до вшанування Богородиці

У наших предків були боги особливо «відповідальні» за процвітання і приплід усього живого, а також за збільшення роду людського, за шлюб. Це - Рожаниці. Про богинь Рожаниць говорили у множині.

Деякі дослідники звикли бачити в Рожаницях численні безликі божества жіночої статі, що допомагали в різних жіночих турботах і роботах, а також при народженні дітей. В уявленні давніх слов'ян існувало дві Рожаниці: Макоша - мати врожаю, володарка рога достатку та Лада - покровителька весняної сили і шлюбів. Відомий ще один варіант, у якому Рожаниці представлені під іменами Лади і Лелі. Народна творчість добре знає ці імена і встановлює споріднення богинь: Лада - мати, а Леля - дочка. До наших днів дійшов вислів: «Так йому на роду написано».

Не можна погодитися з дослідниками, які вважають Рожаниць за дрібних демонів людської долі або домовиків, за божества плодючості. Передусім образи Рожаниць пов'язані з культом предків. На користь цього свідчить обставина: у ХІІ столітті була поширена позацерковна трапеза на могилі померлого, під час якої люди клали треби Роду і Рожаницям. Духи-Рожаниці були заступниками жінок-породіль, а також духами плідності звіра й худоби.

Обряди на честь Рожаниць відзначали два дні, бо вони зображувалися як діви-близнюки. Дійства відбувалися переважно біля води: водили хоровод навколо найстаршої жінки, яка тримала в руках вівсяну хлібину. Опісля цю хлібину ділили між усіма учасниками хороводу як причастя. День Різдва Богородиці для всіх східнослов'янських областей - свято врожаю, завершення найголовнішого циклу землеробських робіт. Саме такий характер свята і визначав склад страв на рожаничних трапезах: хліб, каші з різних круп, сир і хмільний мед. Аж до наших днів православна Церква на свято Різдва Богородиці робить "благословення хлібів".

Удруге Рожаниць ушановували в кінці грудня, близько до Різдва Христового. Існувало і третє, весняне свято, яке сприймалося як свято жінки взагалі. Християнські жіночі образи легко злилися з язичницькими Рожаницями, що і дозволило святкувати давнє вдячне моління під прикриттям церковних обрядів.

Мокош (Макош, Мокоша, Мокша) - богиня материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, ворожінь, рукоділля, покровителька джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів. Вона - богиня серед головних богів, якій Володимир поставив у Києві ідола для прилюдних жертвоприношень. У цій постаті дослідники вбачали сонцеву сестру сонця, богиню дощу. До богів нижнього, підземного світу мала належати і Мати Сира-Земля. Вона, вірогідно, була дружиною чи сестрою когось із провідних небесних богів (мабуть - Сварога) та матір'ю Лади. Мокоша - покровителька дощів та весняних обрядодійств, пов'язаних із ними, покровителька пологів і заступниця породіль. Символи Богині - прядка і веретено. Усі язичницькі боги - розпорядники природних явищ і покровителі виробничої діяльності, опікуни побуту, чарівники достатку. Мокоша - чи не найдавніша серед язичницьких персонажів. Дослідники вбачають у ній відлуння часів матріархату, коли мудра досвідчена жінка була Матір'ю коша - розпорядницею в громаді.

Лада (Леда, Рада, Рода) - мати богів, старша Рожаниця, богиня світової гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, урожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога. Всі Богині - це її уособлення та прояв. Слово „лада" означає вірну дружину, любку, полюбовницю. З ім'ям Лада (або Ладу) пов'язано багато понять: усі вони мають стосунок до встановлення порядку: «ладити», «налагоджувати». Порядок мислився в першу чергу сімейний: «Лада», «Ладо» - ласкаве звертання до улюбленого чоловіка чи дружини, «ладини» - весільна змова. З часом трищаблева модель божественного світу набуває конічного вигляду. Піднявся рейтинг богів середнього рівня, пов'язаних із головними соціальними та виробничими функціями, серед яких і богиня Лада. Деякі дослідники визнають Велику Ладу ще й матір'ю дванадцяти місяців.

Учені вважають, що у давніх слов'ян була богиня і на ім'я Леля - дочка Лади, молодша Рожаниця. Вдумаємося: дитяча люлька називається «колискою», ніжне, дбайливе ставлення до дитини передається словом «плекати», птах, що нібито приносить дітей, - «лелека». А дитину і досі ми ласкаво називаємо «лялечкою». Слов'янська Леля - богиня весняних паростків, перших квітів, юної жіночності. Лелю-Весну врочисто «закликали» - запрошували в гості, виходили зустрічати з подарунками й частуванням.

Супутниці богині - почуття любові. Прилітаючи у цей світ на чарівній колісниці, запряженій парою голубів і парою лебедів, богиня розпалює вогонь небесних гроз, проганяє злі сили, виводить із-за холодних хмар світлосяйне сонце. У Лади двійко дітей: Леля, богиня кохання, та Полель, бог світлого дня. Щорічно, коли зустрічаються перші зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), богиня Лада народжує нове Сонце (Божича-Коляду, Сонце зимового сонцестояння), після чого разом із Сварогом протягом 12 ночей творять Усесвіт. Свято Великої Лади відзначається з піснями місяць - із 25 травня до 25 червня.