Альо, вашу мать!

Дзвінок. Звичні рухи – дістати телефон, натиснути кнопку прийому. "Слухаю Вас…"

Мобільний телефон вже у кожного. Колись можна було сміятися чи дивуватися тому, як у буржуїв за "бугром" священник дозволяє бомжам зарядити мобільник.

Вже не дивно. Абонентів давно більше самого населення. Зв’язок все доступніший. Та не всім доступна одна проста річ.

Де елементарна пристойність спілкування? Навіть не культура. До цього поняття ще далеченько.

Отже, "Слухаю Вас…"
"Ти де, *** *** мать?!"

І кому ж це ви, шановний пане, телефонуєте? О, мабуть комусь не тому. Ото ж бо й воно.

Добре, як то кажуть – проїхали. З мобільного важко помилитися номером, і тут раптом… Може в людей така дружня манера спілкування. Хто зна.

Ранок. Крізь сон – наполегливий дзвінок домашнього.

Що хотів шановний добродій? Невідомо. Для розуміння того треба було ще й прокинутися, а не тільки піднятися.

Зате потік добірної лайки для початку дня діє специфічно освіжаюче. Може, слід для початку представитися, з'ясувати з ким говориш, а потім щось говорити?

Він таки з'ясував. Після дзвінків без відповіді, деякої паузи і повторного виклику. Знов підігнав свою жертву до апарата.

"Это квартира Пупкиных?" *

Панове, спілкуємося на рівні бомжів з "мабілою"? Невже самим-то подобається?

* Прізвища дійових осіб змінено