Амброзія нас уже перемогла, і не лише вона

Ще кілька років тому про цю трав’янисту рослину говорили як про екзотичну, мало поширену. Звичайно, дуже небезпечну. Тому й пропагували знання про неї, попереджали, що треба всіляко не допустити її поширення.

Нині ці застереження й попередження – просто наївні. Пізно! Амброзія вже не просто поширилася, попри всі перестороги, а нас перемогла.

Отже, цю битву ми програли. Але кому? Наскільки це є тривожним?

Ось яка інформація міститься в енциклопедії про амброзію.

За сприятливих умов амброзія досягає 2 метрів заввишки, фітомаса може досягати до 10 тонн на гектар. Розмножується переважно насінням, яке утворює у великій кількості: рослини можуть давати по 30-40 тисяч насінин, а окремі екземпляри – до 80-100 тисяч. Насіння зберігає сходжуваність у ґрунті до 40 років. Розвиваючи велику надземну масу, амброзія полинолиста здатна в польових умовах витісняти і пригнічувати культурні рослини.

Надмірно висушує і виснажує ґрунти, на утворення тонни сухої речовини амброзія відбирає з ґрунту 950 тонн води – вдвічі більше, ніж пшениця, втричі – ніж кукурудза. При густині до 20 рослин на квадратний метр виносить із ґрунту на гектарі 135 кг азоту, 40 кг фосфору, 157 кг калію, що вдвічі-втричі більше, аніж пшениця й кукурудза. За середньої забур’яненості амброзією врожай соняшнику знижується на 40%, кукурудзи – на 35%.

Це щодо впливу на довкілля. А ось – на людину.

Квітковий пилок амброзії дуже шкідливий. У період цвітіння, від середини липня до настання осінніх заморозків, серед населення спостерігається алергійне захворювання – амброзійний поліноз. Пилок амброзії, потрапляючи в ніс, бронхи, викликає сльозотечу, порушує зір, підвищує температуру тіла, відбувається різке запалення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, що призводить до нападів бронхіальної астми.

За останні роки площа засміченості амброзією в Україні різко збільшилася. Вона вже наближається до півтора мільйона гектарів, і забруднення є в усіх областях країни. Незважаючи на всі застереження та якісь карантинні заходи.

Розповсюджується амброзія з неочищеним насіннєвим матеріалом, шротом, транспортними засобами. Отже, основним карантинним заходом є категорична заборона завезення засміченої підкарантинної продукції у вільні від бур’яну райони. Також обов’язковий карантинний догляд і лабораторна експертиза завезеної продукції, зокрема насіннєвого матеріалу. Серед інших заходів – обстеження сільгоспугідь щодо появи амброзії. Але, як уже сказано, – що тут обстежувати! Амброзія лізе з полів, луків, пасовищ на подвір’я і городи людей. Придивіться там уважно.

Що можна зробити негайно? На відміну від багатьох трав, які наприкінці літа – на початку осені прив’яли, амброзія буйно зеленітиме, цвістиме до пізньої осені. Зараз можна негайно скосити найбільші зарості. Проте є зворотний бік медалі: рослина ця розмножується не лише стиглим насінням, а й коренево. І на місці скошених виростуть нові рослини. Цей захід не дасть хіба що доспіти частині насіння, небезпечного алергену. Тому найліпше, якщо це поодинокі рослини десь на подвір’ї чи городі, вирвати їх з корінням, а коли підсохнуть – спалити.

Узагалі ця ситуація спонукає до узагальнень і змушує пригадати приказку: «Грім не вдарить – мужик не перехреститься». Біда в тому, що ми мало прислухаємося до попереджень фахівців стосовно тієї чи іншої небезпеки. Так само було кілька десятиліть тому щодо колорадського жука. Він був настільки дивиною, що його зображення друкували на сірникових коробках, плакатах, де показували жука, роз’яснювали, яка від нього небезпека, закликали виявляти і знищувати. Тепер це смішно чи сумно згадувати. Колорадський жук теж нас давно переміг. І хоч постійно вигадуємо все нові й нові хімічні препарати проти жука (чи просто «перелицьовуємо» старі), він до них спокійно пристосовується і змушує людей труїти самих себе, поливаючи хімією картоплю на городах.

Точно так ми проґавили поширення СНІДу, який наче недавно теж здавався екзотикою.

Точно так щодо туберкульозу. Соціальна хвороба, породжена поганими умовами життя, антисанітарією, – все це, здавалося, було давно подолане. Але медична статистика, хоч і не дуже афішована, свідчить, що нині в нашій країні мало не епідемічна ситуація з туберкульозом.

Те саме – із захворюванням на кір. Небезпечну хворобу, здавалося, зупинили, насамперед вакцинацією, але варто було послабити пильність, – і в Україні, в тому числі на Чернігівщині, знову небезпечна ситуація, сотні й тисячі захворювань.

Те саме – із захворюванням корів на лейкоз. Він поширюється по фермах сільгоспоб’єднань і дворах селян, попри застороги фахівців, заклики до запобігання, якісь начебто карантинні заходи. Видно, дуже й дуже слабенькі, нерішучі.

Те саме – з випалюванням сухої трави в довкіллі. Це вже теж епідемія. Кілька місяців підряд, з весни по осінь, палають луки, узлісся й ліси, присадибні ділянки. У пожежах гинуть люди, горять обійстя, навіть вулиці й хутори. А відповідні служби лише умовляють паліїв «бути обережними», «не палити» безконтрольно й де попало. Це замість виявлення й покарання порушників. До речі, в нас більш як півдесятка державних служб на бюджеті, на державних, цебто народних, коштах, які мають право і зобов’язані цим займатися.

«Грім» уже б’є в багатьох ситуаціях. І не треба бути такими благодушними й безпечними.

Петро АНТОНЕНКО, 
редактор газети «Світ-інфо»