Останнє оновлення: 10:57 вівторок, 18 лютого
Біатлон / Інтерв'ю
Ви знаходитесь: Спорт / Україна / Біатлон: Оксана Хвостенко повернулась до Чернігова. Здивувала медаль Якова Фака
Біатлон: Оксана Хвостенко повернулась до Чернігова. Здивувала медаль Якова Фака

Біатлон: Оксана Хвостенко повернулась до Чернігова. Здивувала медаль Якова Фака

Нещодавно у Ханти-Мансійську пройшов заключний етап Кубку світу 2008/09 з біатлону. У столиці Югри перебувала вся українська збірна за винятком чернігівки Оксани Хвостенко.

Так і не взявши участь у жодній із гонок попереднього етапу у норвезькому Тронхеймі, наша провідна біатлоністка повернулася додому в Чернігів.

Дзвінок застав Оксану на півдорозі між лікарнею та будинком, де її з нетерпінням чекав любий синок Микита.

Ми намагалися знайти вихід

 - Зараз хворію, - голос на іншому кінці слухавки лунає втомлено та застуджено. - Здала всі необхідні аналізи й тепер чекаю результатів. З ними піду до лікаря в рідному Чернігові. Не знаю, де могла застудитися. Погано себе відчула після етапу Кубка світу в Канаді, де на здоров'я не скаржилася.

- Кому приймав рішення відправити вас додому?

- Воно було обопільним. Після розмови з тренером Миколою Зоцом, вирішили, що краще мені виїхати додому й почати лікування. Так що сезон для мене вже скінчився. Смутно трохи, адже ще можна було б виступати у мас-стартах. Шкода, але рук опускати не можна.
- Син зрадів приїзду мами?

- Він задоволений. Але спочатку сумнівався, постійно перепитував, чи дійсно я приїхала назовсім.

- Валентина Шевченко уникає поїздок додому в середині сезону, боячись підхопити вірус. Не думали про те, щоб слідувати її прикладу, чи це занадто велика жертва для родини, де й тато, й мама - члени однієї збірної?

- У кожного спортсмена - своя психологія й підготовка. Але я б так не змогла. На мій погляд, це не краще рішення. Як можна не приїжджати додому? Адже тут морально відпочиваєш, бачишся з рідними й близькими. Поїздки додому ніколи не вибивають мене з колії.

Навпаки, навіть після короткочасних візитів, а за сезон вириваємося від сили три рази, відчуваю наплив сил. До того ж чотири дні - не дуже великий термін, щоб утомитися та встигнути підхопити якусь інфекцією.

- У Шевченко після перемоги в дистанційному заліку Кубка світу наступний сезон вийшов не дуже вдалим. Втім, як і у вас. Такий спад закономірний?

- Важко відповісти, оскільки з тренером ще не обговорювали цю тему. Та й результатів обстеження треба дочекатися. Функціональний стан не дозволяв мені боротися за медалі або місце в десятці, як це було в минулому сезоні. Ми намагалися знайти вихід із ситуації, але марно. Після закінчення сезону зробимо висновки й внесемо корективи.

- Але сезон склався не так вже й погано: з сімнадцяти гонок ви лише в одній фінішували поза заліковою зоною. Чи для спортсменки, що побувала на кубковому подіумі, цього замало?

- Взагалі, сезоном задоволена. Але з іншого боку, розраховувала на більше. На стрільбу не скаржуся, а от гарного ходу по дистанції не було. Це єдине, що засмучує.

- До цього сезону ви готувалися по тій же схемі, що й до минулого?

- Ми збільшили обсяг роботи. Але поки рано говорити, чи стало це причиною не дуже гарного функціонального стану.

Естафета – це святе

 - Які асоціації у вас на даний момент виникають із корейським Пьонгчангом?

- Цей чемпіонат світу залишив негативні спогади. І це пов'язано не з результатом, а з організацією самих змагань - прийом спортсменів, харчування, траса. Як для чемпіонату світу, все було досить блідим, хоча, може, для корейців це був і нормальний рівень. Але всі спортсмени, і не тільки в нашій збірній, були не в захваті. Ми звикли до краще підготовлених трас і чіткої роботи організаторів. Чесно, очікували від Кореї більшого.

- Для Віти Семеренко зняття з естафети було шоком. Як ви відреагували на рішення керівництва команди, адже вам тоді навіть не довелося вийти на старт?

- Ніхто не був готовий до такому. У дівчини навіть сльози були на очах. Я стрималася, не плакала. Було прикро, адже всі ми по-особливому налаштовувалися на цей вид. Естафета для нас - святе. Шкода, що команду зняли. Ніхто не застрахований від штрафних кіл, але ми були готові боротися до останнього метра дистанції. Потрібно було так і зробити! Всі вважають, що це було неправильним рішенням, хоча керівництву видніше.

- Багато спортсменів скаржилися, що на трасі у Ванкувері ніде відпочити. Як біглося вам?

- Траса дійсно важка - швидкісна, робоча, всі підйоми з поворотами. Ніде не можна було розслабитися - ні на спуску, ні на рівнині. Це одна з найскладніших трас.

На тренуваннях обіграю чоловіків

 - Микола Зоц визнав, що в цьому сезоні в силу своїх нових обов'язків приділяє вам не так багато уваги, ніж раніше. А як працюється із чоловічою командою?

- Природно, коли тренувалася окремо, то й уваги мала більше. Але до всього слід звикати, упокоритися й працювати далі. Тут ніяких образ бути не може. Все рівно завдання мені дається, і я його виконую.

- Альбіна Ахатова, що також тренувалася в цьому сезоні із чоловіками, зізналася в одному з інтерв'ю, що, незважаючи на гарні показники в стрільбі, не може в цьому компоненті змагатися зі своїми колегами сильної статі. Але ви, складається враження, у стрільбі здатні дати фору кому завгодно?

- Можливо [сміється]. На контрольних тренуваннях навіть цікаво змагатися з хлопцями, хоча б у стрільбі. Перемагаю, що, звичайно, б'є по їхньому самолюбству. Мені здається, чоловікам не зовсім приємно програвати представницям слабкої статі. Ми, жінки, якось простіше це сприймаємо. Хоча не буду приховувати, була рада таким міні-перемогам.

- Олена Костевич - ваша землячка й олімпійська чемпіонка у стрільбі з пневматичного пістолета дивувалася, як можна стріляти під вигуки вболівальників. Чи не відволікали вас вигуки багатотисячних трибун на стадіоні «Шальке», де вам у грандіозній перестрілці вдалося стати третьою?

- Навіть не думала про це. Просто вийшла й зробила свою роботу. Можливо, вдача була на моєму боці. Ми, біатлоністи, звикли до великої кількості глядачів на трибунах. До того ж настільки концентруємося на стрільбі, що ні на вигуки, ні на що інше не звертаємо уваги. На «Шальке», щоправда, була своєрідна обстановка, але це не перешкодило нам добре виступити.

Пиво не люблю

 - Андрій Дериземля вже мав уявлення про різдвяну гонку, оскільки брав участь у ній три роки тому разом із Леною Петровой. Обговорювали з ним можливу тактику перед стартом?

- Ні, оскільки всі старти проходять по-різному. Я просто розпитувала, як це все буде виглядати, тому що обстановка незвичайна. Андрій усе розповів, і я приблизно знала, що нас чекає.

- Встигли похвилюватися за ті декілька хвилин, що знадобилися вашому товаришеві по команді, щоб здолати останнє коло разом із Крістофом Зуманном?

- Так, трохи хвилювалася. Австрієць - досвідчений спортсмен, один з найсильніших у своїй збірні. Тому хвилювалася за напарника та з нетерпінням чекала його на фініші. Самій бігти легше (сміється).

- На церемонії нагородження вам вручили величезний келих пива. Як ви взагалі ставитеся до цього напою?

- Я його не люблю. Можу небагато випити, коли на вулиці спекотно.

- Багатьом уболівальникам запам’ятався епізод під час срібної для нашої команди естафети, коли ви ледве не зірвались на дистанцію, лишивши незакритою останню мішень. Що там насправді відбулося?

- Я була впевнена, що влучно вистрілила. Уже зібралася закидати гвинтівку на плечі, а коли подивилася на установку, побачила, що одна мішень не закрита.

- Чи отримали ви золоту медаль за естафету в Оберхофі після дискваліфікації збірної Росії?

- Нас нагороджували не медалями, а пам'ятними сувенірами. Я не чула, що нам їх поміняють. Просто перерахували залікові бали у Кубку націй. Думаю, що на цьому все й скінчиться.

- Чи доходили до вас чутки, що одна з українських допінг-проб також дала позитивний результат, як писала французька газета L'Equipe?

- Ходили різні чутки про багато команд, не тільки про нашу. Але ми не звертали на них увагу.

Валя й Віта зовсім різні

 - Що повинно відбутися з біатлоністкою, щоб вона почала у мас-старті стріляти на другому рубежі стоячи, як Дар'я Домрачова?

- (Сміється.) Навіть не знаю. Напевно, вона настільки була захоплена гонкою, що не порахувала одне коло. Дякувати Богові, зі мною такого ніколи не було.

- Чому, на ваш погляд, у цьому сезоні як ніколи дуже багато спортсменок, що побували на кубковому п'єдесталі?

- Всі добре підготувалися до сезону. До того ж рівень біатлону в різних країнах зростає.

- Ви починали демонструвати високі результати у золотий час українського жіночого біатлону. У цьому сезоні особливо відчувається, що ми повертаємо собі колишні позиції. Як це, знову почувати себе частиною боєздатної команди?

- Дівчата зараз перебувають у дуже гарному функціональному стані, і команда дійсно знаходиться на високому рівні. Вважаю, з нашою четвіркою рахуються всі суперники. Приємно відчувати за своєю спиною надійний тил, усвідомлюючи, що тебе підтримають у всіх перегонах, не тільки в естафеті. Тому згуртованим колективом намагаємося зробити для своєї команди все.

- Сестер Семеренко ніколи не плутаєте?

- Ми всі їх добре розрізняємо. Вони зовсім різні.

- Як підтримуєте форму при повній відсутності снігу в Україні?

- Такого ніколи не буває. Але якщо й трапляється, то можемо пробігти крос. В основному при такій погоді відпочиваємо.

- Як стежили за виступами колег на останньому етапі Кубка миру в Ханти-Мансійську?

- Як і всі шанувальники біатлону, біля телевізора. Ще підтримувала збірну sms-повідомленнями, тримала кулаки, щоб команда добре виступила на останньому етапі.

- Крім своїх «рідних» спортсменів, вболіваєте за інших біатлоністів?

- Цілеспрямовано ні. Але є люди, за яких трохи хвилююся - щоб відстрілявся добре, поборовся за залікові бали. Наприклад, було цікаво, коли хорват Яков Фак зумів виграти медаль чемпіонату світу. Іноді стежу за Нойнер, особливо за її стрільбою стоячи.

Коментарі (1)

Адекватный | 2009-05-12 11:47

Оксана, удачи Вам и Славику. Спасибо, что прославляете Украину и Чернигов в мире. Вы наша гордость.
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Коли закохався в фотографію

SVOBODA.FM