Чорно-біла гра або «Стара синьйора» з Чернігова

Так пізно в своїй новітній історії «Десна» ще не стартувала. 5 квітня. Все цього дня було новим.

Черги біля кас, відкритих лише частково, кольори команди, особи у VIP-ложі, туалет, що приймає відвідувачів тільки під час гри, дві групи фанатів у 13 і 7 секторах. І відновлена газета «Гол» - по 2,50, а не безкоштовно, як за часів свого попереднього життя.

Важко все-таки від «шари» відвикати. Приголомшливі декорації приготувала і природа - блакитна сфера неба, яскраве тепле сонце, легкий весняний вітерець в поєднанні з 6-7 тисячами горластих активних чернігівських вболівальників, також нею (природою) створених, і перемогою улюбленої команди, нехай і вимученою, створили приголомшливу атмосферу, яка сприяла прекрасному проведенню часу.

«Десна» з'явилася перед «Гагаріним» в нових чорно-білих кольорах, а не в фіолетових, в яких вона виділялася на тлі решти українських команд, що особливо не вирізняються різноманітністю у виборі кольорової гамми, але ще й не в біло-блакитних, яких хочуть фани команди, наполягаючи на їх історичній цінності.

Бьянко-нері (у перекладі з італ., - біло-чорні) сказали прихильники Серії А, як тільки команди вийшли з підтрибунних приміщень. «Сороки», почулося від любителів англійського Прем'єра. Мають рацію і перші, і другі, і мали рацію б і треті, якби на трибунах опинилися шанувальники, скажімо, футболу бразільського або російського.

А все тому, що команд з біло-чорними кольорами в світі немало. Це й багаторазовий чемпіон Італії, володар всіляких призів світового футболу Турін Ювентус, і чвертьфіналіст нинішнього розіграшу Кубку УЄФА Удінезе, і «Ньюкасл», що нині бореться за виживання в Англії, гравців якого називають «Сороками», і бразільський Сантос, в якому грав «король футболу» Пеле. Різниця лише в тому, що у перерахованих клубів футболки в біло-чорну вертикальну смужку, а у «Десни» вони просто чорні з білими номерами на спині. Труси білі.

Одяг голкіпера «Чернігова» хочеться виділити особливо. Ясравокислотна футболка, такі були у «Барси» і «Челсі» пару років тому, чорні труси і вибілені гетри яскраво виділяли Федоренка від решти гравців команди. Він нагадував «гламурного» хлопчину, що випадково забрів на сільську дискотеку. У такій формі і в Лізі чемпіонів можна було б з'явитися. Виділявся Андрій і грою, упевнено діяв на виходах, не втрачав воріт. Деякі погрішності можна пояснити першою грою після паузи.

Як не дивно це прозвучить, але перша гра «Десни» мимохіть нагадувала ще один зв'язок з Ювентусом і ось чому. Найвідоміше призвісько італійського клубу «Стара сеньйора», і саме отакою жінкою похилого віку, старенькою-пенсіонеркою виглядала «Десна» - повільною, неповороткою, такою, що швидко втрачає сили і шукає стільця або диван після незначних навантажень. А як по іншому можна назвати команду, фізичних кондицій якої вистачило хвилини на 30?

І як не зрозуміти Михайла Дунця, котрий нарікає на відсутність часу для підготовки, через що довелося готувати команду за прискореною програмою, тобто виконувати п'ятирічку за два роки, намагаючись сумістити фізичну підготовку з побудовою командної гри. Зрештою ні того, ні іншого не вийшло, а команда дуже далека від оптимальних кондицій. Гравці виглядали важкими, повільними, із загальмованою реакцією і зайвою вагою.

Не секрет, що більшість гравців, а саме ті, хто залишився в команді з осені, всю зиму перебували в стані невизначеності свого майбутнього, і фактично, займалися самі собою. А уявити їх такими, що всю зиму накручують кола по стадіону або тягають залізо в спортзалі менш ймовірно, ніж за пишним столом із рідними, друзями і знайомими.

Не вміють наші гравці, маю на увазі українських гравців взагалі, самостійно підтримувати форму і готувати себе до ігор. Може тому і вважаються ветеранами вже в 30 років, а не грають на високому рівні до 40, як ті ж Паоло Мальдіні або Олівер Кан, а вже про Роже Міла і взагалі промовчу.

І що міг з ними зробити Дунець за місяць? Та тільки на доведення в норму фізичних кондицій гравців, зважаючи на відсутність форми, потрібен не один місяць. Упевнений, що на зборах Дунець робив все можливе і неможливе, і, щоб команда показала максимум з нинішнього свого стану. І дуже добре, що цього вистачило для перемоги, нехай і дуже важкої. Вона додасть гравцям сил і енергії на тренуваннях, упевненості в грі.

Що було на полі? На полі були одинадцять хлопців, яким, на жаль, в неділю такі поняття як «команда», «зіграність», «взаєморозуміння» були не знайомі і не бачити їм нічиєї, коли б не одне поняття, в даному конкретному матчі що переважило всі останні. Його назва Самовіддача. Саме завдяки їй вдалося відбиватися від атак «нафтовиків», в обороні на своїй половині. Саме вона була однією з причин, яка не дозволяла суперникові віддати останній пас і засмутити Федоренка. Тільки її і відзначив як позитив тренер «Десни» після матчу, крім трьох завойованих очок.

І якщо в руйнуванні все більш або менш вдавалося (на полі присутні два номінальних опорних хава, Щедраков і Евстафієв, одному з яких, вочевидь, доведеться освоювати позицію центрального захисника), то в творенні - морок. Нарікання Михайла Дунця на незіграність команди, тільки на перший погляд здаються дивними, оскільки в основі вийшли 8 (Федоренко, Чуланов, Боровков, Рустамов, Щедраков, Евстафієв, Кобець) гравців із старої команди. Як же вони можуть бути незіграними, якщо провели разом не один десяток матчів? Та дуже просто.

У команді поки не видно гравця, здатного узяти відповідальність на себе, зв'язати гру і тримати її в своїх руках. Гравця, якій у будь-який момент знає, що робити на полі, якому завжди можна віддати пас, а вже він що-небудь придумає. Гравця, який є ланкою між півзахистом і атакою, творця, художника, який може як пас віддати, відрізавши півкоманди супротивника, так і сам один створити собі момент і реалізувати його, здатного створити що-небудь від чого навіть свої роти повідкривають.

У старій команді таким гравцем був Кучеренко. У новій такого поки немає. Саме це бачиться головною причиною відсутності якої-небудь гри в нападі, і повною відрізаністю гравців атаки від решти команди. Гра команди була абсолютна не заточена на атаку. «Очі не горіли» сказав би Анатолій Демьяненко.

А ось у кого вони, дійсно, горіли, так це у Михайла Дунця, який, можливо, не раз під час гри ставив запитання, чому технічна зона така маленька, і, напевне, в душі зненавидів того, хто її придумав взагалі.

Тренер цілком був у грі, він не вимикався ні на секунду. Кричав, жестикулював, підказував гравцям, обурювався діями арбітра. Деколи, здавалося, що коли б не пильність резервного судді, то Міхалміхалич давно б вже на поле вибіг. Він би і стінку правильніше поставив, і сам би в ній встав, і обвів би пару-трійку «нафтовиків», і передачу метрів на 40 видав. Упевнений, що в технічній зоні він набігав кілометрів набагато більше ніж його підопічні.

На запитання чи вдалося докричатися до гравців, тренер з посмішкою відповів, «куди там». Навряд чи хтось з них його чув, і вігрогідніше все було для себе, для викиду шквалу емоцій та нервової напруги, і пообіцяв надалі подібного в своїй поведінці не допускати. А хотілося б, щоб він обіцянки не дотримався.

Можливо, на нервозність тренера впливала і присутність на тренерській лавці президента клубу Валерія Короткова, який час від часу піднімався з місця і проходжувався уздовж лавки. Він теж помітно нервував.

Наставники обох клубів головним винуватцем відсутності видовищної гри назвали поле. Цікаво, чи було подібне в історії «Гагаріна» раніше, за винятком кінцевих пізньоосінніх холодів і снігопадів. Раніше газон Гагаріна виглядав чудово, і його, як приклад , можна було б наводити усяким «метеорам», «шахтарям», «колосам».

Подивишся, бувало, який-небудь березневий український матч по ТБ і жахаєшся від побаченого болота на багатьох аренах країни. Порівняно з ними «Гагарін» виглядав еталоном, але тільки не в неділю. Купина, лисини, нерівності. І це в квітні, коли і сонце не обділяє землю своєю увагою, і ртуть в градуснику тягнеться до відмітки в 20 градусів, і злив не спостерігалося. Адже «Гагарін» не Уемблі, на якому мало не кожного тижня виступають з концертами зірки естради і не «Ільїчівець», на якому регбійні матчі проходять. Що ж відбулося з полем в цьому році? І хто зараз несе відповідальність за його стан?

У перерві матчу вшановували легендарного тренера «Десни» Юхима Школьникова з 70-річчям. Червоні випещені лиця в дорогих костюмах говорили солодкі слова ювілярові, про його досягнення, любов і турботу про нього, в той час, як опустивши плечі в стороні, стояв тихий блідий дідусь, із залишками сивого волосся на голові, в одяці, що не вирізнявся розкішшю. Весь вигляд його говорив про те, що його дістали звідкись із забуття, і для якихось своїх корисливих цілей вивели на загальний огляд. Саме йому і адресувалися всі ці слова, саме його обіймали і цілували після їх закінчення.

Здається, якусь пафосність того що відбувається зрозумів і сам Юхим Григорович, і коли йому надали слово, він ожив. Підійшовши до мікрофону, він чітким упевненим голосом сказав про те, що для нього, як футболіста і як тренера, головним завжди є визнання трибун, а не конкретних індивідів, чим викликав овації на трибунах і пошану тих, хто побачив і дізнався про нього вперше. З подарунків же більш до душі легенді опинилися не барвисті пакети з чимось таємничим, а футболка з номером 70 і прізвищем Школьников на спині і фотографією його «Десни»-68 на грудях, яку люди похилого віку вважають кращою в історії.

У прес-центрі було людно, як завжди на першому і останньому матчах.

Тренер гостей на запитання кого він побоювався в «Десні» до гри, зміг відповісти тільки після того, як подивився свої конспекти, а після гри тільки за допомогою журналістів зміг виділити декількох гравців суперника. Така ось у нас загадкова команда, і це нам на руку. Нехай нас недооцінюють, нехай закидають шапками, і, дивись, «Десна» скористається цим.

Михайло Дунець сказав, що був би не проти, якби фінальний свисток прозвучав відразу після того, як його команда відкрила рахунок, аж надто знервованим вийшов матч. У двох наступних іграх («Закарпаття» в гостях і «Оболонь» вдома), на думку тренера, доведеться закриватися всією командою у власній штрафній.

Президент Коротков після матчу заглянув в роздягальню, подякував команді за гру і привітав Максима Боровкова з днем народження, преміюючи його із цього приводу. На відміну від тренера, президент як команду на полі побачив, так і гра його хлопців вселила в нього впевненість в майбутньому. На його думку, через одну-дві ігри «Десна» буде такою, якою він хоче її бачити.

Виходячи ж з його пристрасного небажання грати в першій лізі, можна припустити, що він докладеи всіх зусиль до найшвидшого отримання командою свого справжнього, суворого для суперників, обличчя.

Хоча можна пригадати і слова Ріната Ахметова, щодо небажання Джуліуса Агахови грати в «Шахтарі». - Не хоче грати в «Шахтарі», гратиме в «Шахтарі»-2 або «Шахтарі»-3.