Історія і сьогодення

Ви знаходитесь: Політика / Україна / Давня російська традиція на прикладі вбивства Симона Петлюри

Давня російська традиція на прикладі вбивства Симона Петлюри

Є давня традиція, про яку не скажеш «стара добра», бо це традиція відомого російського органу. Він не раз реорганізований і міняв назву, та ніколи – сутність. Це ВЧК – НКВД – МГБ – КГБ – ФСБ.

Традиція ця – відправляти агента-вбивцю для ліквідації неугодних навіть в еміграції.

Лише два місяці тому, 24 березня, вбито депутата Держдуми РФ Вороненкова, котрий переїхав до Києва і міг свідчити в суді.

Одна з гучних справ сучасності – отруєння Олександра Литвиненка полонієм у Лондоні в 2006 році.

Після Другої Світової війни був вбитий у Німеччині Стапан Бандера. Нині справа його вбивці, агента КДБ, доступна для завантаження.

Перед війною агент-вбивця льодорубом прохромив голову Лейбі Бронштейну, відомому як Лев Троцький, щойно той здогадався, що його палка критика Сталіна «грає» на таємні плани диктатора.

А рівно 91 рік тому, 25 травня 1926 року, було здійснене вбивства Симона Петлюри – українського державного, військового та політичного діяча, що був головою Директорії УНР (1919-1920).

Скоїв це вбивство у Парижі більшовицький агент Самуїл Шварцбад.

Про це розповість нам Сергій Горобець, представник Українського інституту національної пам’яті.

* * *

Ще задовго до злету Симона Петлюри видатний російський академік Ф. Корш написав про нього пророчі слова:
«Петлюра безмірно вище того, що про нього думають. Він – з породи вождів, з того тіста, що колись в старовину закладали династії, а в наш демократичний час стають національними героями: бути йому вождем народу українського. Така його доля».

Виступив організатором українських збройних сил у 1917 р., головний отаман військ УНР (1918). Безжально припинив спроби більшовицьких переворотів у Києві в листопаді, грудні 1917-го, січні 1918-го. Особисто керував штурмом заводу «Арсенал» (через що не встиг надати допомогу загонам під Крутами). Але при цьому не дозволив розстріляти групу захоплених в полон робітників, ставши між ними та кулеметом.

На чолі Директорії УНР 30 серпня 1919 р. звільнив Київ від більшовиків. Хоча наступного дня змушений був полишити місто під тиском Збройних Сил Півдня Росії (денікінців). Восени, у розпал протиріч між УНР та ЗУНР, гірко констатував:
«Для мене тепер ясно, що галичане з їхніми симпатіями до Москви самі загинуть і нам дихнути не дадуть. Та годі їх переконати в противному, як нас у тому, що було б добре з Москвою».

У безнадійній ситуації уклав Варшавську угоду з Польщею, за що його багато критикували. Хоча варто оцінити глибину поступок протилежної сторони: поляки погоджувалися визнати УНР та відмовитися від намірів розширити територію до кордонів Речі Посполитої 1772 р. Ніколи раніше вони не йшли на такі компроміси.

З листопада 1920 р. керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі (уряд у вигнанні).

Радянський уряд у 1923 р. зажадав від польської влади видачі Симона Петлюри «як ворога народу». Він змушений був виїхати до Відня, Женеви, а потім оселився в Парижі.

Москву непокоїло те, що гуртувалися еміграційні державницькі сили навколо Петлюри, а терміни «петлюрівець», «петлюрівщина» стали в радянській Україні синонімами незалежницького руху.

«Українська політична еміграція – це сіль в оці сучасним червоним окупантам України. Вони роблять все, щоб розкласти, перетягти на свій бік, знищити її – на це йдуть гроші, над цим працюють численні агенти», – писав Симон Петлюра, цілком усвідомлюючи справжній стан речей.

* * *

Сім куль більшовицького агента настигли Симона Петлюру 25 травня 1926-го о 14:12 у Латинському кварталі Парижа, біля книгарні на розі вулиці Расіна і бульвару Сен Мішель. Після першого пострілу Петлюра втратив рівновагу і опустився на коліно, а потім упав на тротуар. Ще шість пострілів Самуїл Шварцбад здійснив у лежачого, що призвело до смертельних ушкоджень внутрішніх органів.

Вбивцю почали бити перехожі, які стали свідками злочину, поліція затримала його о 14:15. Петлюру встигли доправити до найближчої лікарні «Шаріте», де він помер через 20 хвилин після пострілів.

Самуїл Шварбад мотивував свій вчинок помстою за єврейські погроми. Цей месидж широко використовували як радянська пропаганда, так і нинішня російська.
Між тим ще в 1919-му, коли почастішали випадки єврейських погромів, Симон Петлюра видав наказ до українського населення і війська:
«Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення, їхні діти, їхні жінки, так само, як і ми, було поневолене і позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас, воно живе з нами з давніх-давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю. Тих же, що підбурюють нас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська і віддавати під суд, як зрадників вітчизни».

Суд присяжних виправдав вбивцю.

Після того Сергій Єфремов записав у щоденнику 27 жовтня 1927-го:
«Чисту людину зробили погромником, а убійника – героєм… Вийшла, звісно, обурлива кривда, якої без сорому і здумати не можна, якої не зрозуміти ніколи людям, що знали і замордованого, і його діла».

На фото: