На братську могилу до батька…

Під час офіціозних і заздалегідь запланованих покладань чиновниками квітів до різноманітних пам’ятних дат часто втрачається істинна суть події, яка втрачає «людське обличчя» й перетворюється у банальне «відбування номера».

Так було і під час вшанування пам’яті жертв політичних репресій біля пам’ятного знаку у селі Халявин. Допоки серед присутніх не побачив бабусю, яка зі сльозами на очах несла квіти до монумента.

Виявилося, старенька подолала майже три сотні кілометрів, аби провідати свого батька, похованого у братській могилі.

86-річна Параска Колеод з Роменського району Сумської області востаннє бачила батька живим, коли їй було 7 років. У 1937 році Семена Корнуся  без будь-яких пояснень о другій годині ночі забрали працівники місцевого НКВС.

«Ми ще тоді, я і троє моїх братів і сестер питали: «Татко, ти повернешся?». На прощання він нам сказав «Так». Більше ми його не бачили» - пригадує старенька.

Її батько тяжко працював у колгоспній конюшні. У той моторошний день НДВС заарештувало також його напарника Онанія Бартоша. Згодом його відпустили, батько так і не повернувся.

Пані Параска каже: намагалася дізнатися, де її батько, однак у прокуратурі та міліції відповідали: «Не ходи, не шукай батька, бо будете всі там, де батько».

Вже за часів «відлиги» жінка дізналася, що її батько був репресований, а потім реабілітований, однак де він похований було таємницею аж до часів незалежності.

Окрім її батька, вічний спочинок тут знайшли як мінімум більше 4-х тисяч чернігівців, яких протягом 1937-38 років розстріляли у катівнях НКВС, розповідає представник інституту національної пам’яті в області Сергій Бутко.

Серед виконавців смертного вироку у Чернігові особливо «відзначився» у лапках Павло Філенко. Історики підрахували: на його рахунку як мінімум 10 жертв на день.

За такі старання сталінського ката у 1937 році нагородили орденом пошани ВЧК. Сергій Бутко стверджує: плани із репресій для України були набагато жорсткішими, аніж для інших республік СРСР.

«53 відсотки тих, кого заарештовували, їх потім розстрілювали. Тобто, це більше половини. У той час, як співвідношення по Радянському Союзу інші. Там тільки 41 відсоток репресованих розстрілювали» - говорить Сергій Бутко.

За безневинно вбитими відслужили поминальну літію і саме в цей момент почав капати дощ. Вищі сили немов би оплакували жертв репресій, забути яких ми не маємо права. Пані Параска ж, покидаючи могилу батька пообіцяла сюди повернутися.