Взяв паспорт, щоб ідентифікували, якщо вб'ють

Василь ГОЛОВАН, 51 рік, викладач психології Чернігівської філії Рівненського інституту слов'янознавства. У шлюбі вдруге, батько чотирьох дітей. Брав штурмом КМДА 11 грудня 2013 року:

Носить каску, куплену на місцевому базарі за 60 гривень. Після 18 лютого возить у рюкзаку сокиру.

"Від рогу Будинку профспілок до стели Незалежності простяглася вогняна барикада. Шин уже не було, горіли якісь матраци, дрова, ганчір'я. Метрів за півтора-два стояли наші хлопці з алюмінієвими щитами.

Чую, хтось кричить: "Я втомився, хто мене замінить?" Я підхопив у якогось чоловіка щит і заступив його. Хлопці із саморобних мінометів з-за наших щитів стріляли петардами й коктейлями Молотова. Міномет – це кисневий балон, сполучений з водопровідною трубою ­гумовим шлангом. Обслуговують його ­кілька людей – один підпалює коктейль, другий відкручує вентилі.

Струмінь кисню відкидає пляшку метрів на 50 – значно далі, ніж вручну. Люди кричали, що треба сипати мелений перець у вогонь. Вітер якраз дув у бік "беркутят", пік їм очі. Коли стоїш 2 години, рука мліє. Курити хочеться. Просиш: чоловіче добрий, підкури цигарку і дай цмокнути. Цигарка іде по колу і вже не вертається. Коли мене підмінили – кидав каміння. Пляшки – ні, бо рука вивихнута. Був би кулемет, стріляв би без церемоній. Біля чернігівського намету зустрів одно­курсника, якого не бачив 30 років. Вернулися вдвох, а стела вже не наша.

"Беркутівець" у чорному камуфляжі визирав із-за неї і стріляв у наш бік. Пішов до Київської мерії шукати щось підходяще, щоб горіло. Там валялися мішки з ганчір'ям. Я захопив один і велику коробку, в яку напакував гуманітарки. Пам'ятаю плетені светри. Кинув усе у вогонь. На Хрещатику перетнувся з жінкою, на вигляд їй років 65. Маленька, тягне широкий дерев'яний брус зо три з половиною метри. Підлітає молодик: "Я допоможу". – "Ні. Я сама".

Цигарки скінчилися, а в спекулянтів було лише Marlboro за 50 гривень. Взяв паспорт і посвідчення з бібліотеки Вернадського, щоб ідентифікували, якщо вб'ють. Про смерть не думав, бо не страшно. Жалкував, що продав обріз і двостволку. Коли горів Будинок профспілок, я був біля сцени. Після криків:"Беркут іде!" – частина людей розвернулися і збиралися бігти. В університеті я викладаю дисципліну "поведінка в натовпі". Знаю, що не можна панікувати.

Якщо відступати – то задкуючи, закриватися щитом і дивитися в очі ворогу. Загорланив: сцикуни, стояти! – і пішов проти них. У радіусі 5–10 метрів, де мене почули, розвернулися – і назад. Зі сцени теж оголосили, щоб не тікали.

Людей на Майдані було малувато, киян – відсотків 20. На ранок усі стомилися. Коли о 4.00 прибули галичани зі щитами, з палицями, в бронежилетах і свіжими голосами гаркнули: "Слава Україні!" – стало легше.

Збільшити

Збільшити

Фото: Олег ГОЛОВАТЕНКО