
«Гранітні обеліски, як медузи…»
Український поет Василь Симоненко актуальний , як ніколи. У той час коли точаться дискусії – з ким ми і до кого нам іти: до Росії чи до Європи.
Цей син свої землі родом із Черкащини – серця України, як і Тарас Шевченко, висловив у віршах : хто ми є і що з нами відбувається.
Зверніть увагу на час написання вірша. Грудень 1962 року...
Його, Василя Симоненка, цькували і не давали працювати, бо він був душею України, яка озивалася поезіями у мільйонах душ українців.
Це так, до слова. Далі – поезія.
Василь СИМОНЕНКО
ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ
Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!
23.XII.1962
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 7001 |
Додати коментар: