Навіщо я потрібен дяді Савіку?!

Останнім часом у Чернігові що не акція, то - або кандидат у президенти, або молодіжний проект. Одні обирали «молодіжного мера» з цілою купою «заступників» і «начальників управлінь», інші з того всього реготали: і «наживо» - уголос, і на місцевих Інтернет-сайтах.

Були й ще одні - ці обирали… самі себе за сприяння Савіка Шустера. І я там був… І так «набрався» вражень, що аж захотілося про них розповісти…

PR по-чернігівськи

Народився я і виріс у Чернігові. Закінчив тут школу та університет. А потім став на перехресті життя і запитав себе: «Куди далі?».

Було три напрямки: педагогом у школу, у бізнес або займатися громадською діяльністю. Як у тій казці: «праворуч підеш, сам будеш голодним, а кінь твій - ситим», «прямо підеш, кінь буде голодним, а сам - ситим…» Я ж пішов третім шляхом - не в тому розумінні, що «наліво», а в тому, що у громадську діяльність.

А вона - діяльність - виявилась не такою й простою справою. На жаль, чи на щастя, але треба було вчитися, вчитися і ще раз вчитися, і, головне, на своїх помилках. Один з роду занять громадською діяльністю - це журналістика та PR. Тому завжди хотілося побачити, як працюють справжні професіонали і перейняти у них бодай трохи досвіду.

Проблема Чернігова в тому, що якщо хтось із місцевих хоч трохи щось знає та вміє, то одразу вшивається до Києва.

А той, хто не вміє, тут крутиться. Тому-то і тутешні, яким довірили «розкрутку» проекту Шустера, залишаються тутешніми, бо зі своєю роботою, м'яко кажучи, не впоралися. Я дізнався про проект від товариша, він - ще від одного товариша, а той - від третього через інтернет. Тому і людей взяло участь у проекті не як в інших регіонах по 500 і більше, а всього близько п'ятидесяти.

«Сюди» - це не на «Високий Вал» зі своїми враженнями, а - на проект Шустера. На це запитання чіткої відповіді не маю. Скоріш за все, хотів побачити живу легенду незалежного телебачення - Савіка, можливо запитати у нього - як стати кращим за інших або ж розпитати про таємничу формулу успіху, популярності та багатства.

Зайшовши до попередньої аудиторії, побачив пофарбованого хлопчика, який запропонував заповнити анкету. В анкеті пропонувалося відповісти: хто я такий, чи є членом політичної партії, яку останню книжку прочитав та які маю запитання до організаторів.

Слава Богу, і останню книжку прочитав, і запитань у мене було багато. Але все ж таки у двох відведених рядках мене хвилювало: «що було перше - курка чи яйце?» і «як Савіка Шустера величають по-батькові?». Інше не помістилося.

Не дуже засмучений пішов на співбесіду. Там мене зустріли «підковані» столичні хлопці та дівчата. Мені пощастило, я натрапив всього на кілька запитань, пов'язаних з моєю громадською діяльністю. Іншим поталанило менше, у них то запитували про «Конституцію», то про казку з Колобком, то про «Майн Кампф» Гітлера…

Моя ж співбесіда звузилась до того, що я більше ставив їм запитання на кшталт: «що це таке?» і «куди мене принесло?». Про Проект коротко розповіли. Якщо чесно, то деякі речі неприємно вразили. Думав, що справа стосується журналістики, а виявилося, зовсім ні.

У житті постійно і невідь-звідки вигулькують дві новини: добра та погана.

Добра новина - по-батькові його звуть «Михайлович». На додаток мені одразу сказали, що я пройшов відбірковий конкурс і потрапив на інший етап Проекту, що відбудеться завтра.

У роздумах, чи продовжувати брати участь, чи ні, прихопивши кілька таких, як я «молодих талантів», пішов до кав'ярні випити пару «бокалів кави». Запах напою наштовхнув мене і моїх друзів на різні думки (невже запах? - Ред.). Головна з них була про те, чому саме зараз так багато приділяється уваги молоді. Солідні дяді і тьоті започатковують проекти, організовують зустрічі.

Мабуть, їм від нас щось потрібно. А коли потрібна молодь? Правильно, під вибори. Але ж зачекайте, основна частина проекту стартує навесні, а тут зимові президентські - не встигаємо. Телефоную знайомому. А він відповідає, що за президентськими, скоріш за все, будуть і місцеві вибори, і парламентські...

Тепер, здається, все стає на свої місця. Проаналізувавши кілька останніх подій або скандалів, що відбулися з Савіком Шустером на телеканалі Рената Ахметова, де той працює, натрапив на думку, що все це не просто так, як здається на перший погляд. Швидше за все, Шустеру замовили новий політичний проект, якому потрібні такі «молоді таланти» як я. А потім знайдеться скеровуюча сила, яка і направить наші молоді мізки туди, «куди слід». Такий собі маневр у недалеке майбутнє, орієнтований на певну політичну силу і, можливо, навіть нову (тут все від результатів виборів залежатиме - якщо програє їх «людина Ахметова», значить доведеться іншу партію під іншого кандидата створювати).

Але, звісно, все це - лише здогади. Може, все й не так, але після стількох політичних і громадських проектів у нашій державі, якими підкупають виборців, не віриться в безкорисливість усіх цих політиків, олігархів та зірок шоу-бізнесу.

«Не піду», - подумав я: «Якось не хочеться бігати на побігеньках хлопчиком - чи то у Савіка Шустера, чи у інших законспірованих (поки що) осіб великої української політики».

У неділю, 18 жовтня, вже без мене, відбувся другий етап, а у понеділок - третій. Савік Шустер так і не приїхав до Чернігова. Чому він не захотів або не зміг зустрітися віч-на-віч з чернігівською молоддю та подивитись на наше славне місто, не знаю.

А от для себе я зробив висновки: «хто є хто» і як до цього всього ставитися. Формула дуже проста - ігнорувати такі заходи, від нечистого вони. Потрібно самим, без тьоть і дядь, закочувати рукава і брати на себе відповідальність за майбутнє - своє, свого міста, регіону, своєї країни. Манни з неба (чи то пак, з високих крісел, куди позалазили тьоті і дяді) чекати немає сенсу.