Обама чи Маккейн? Як в Америці сьогодні обирають президента

Сьогодні о 14:00 за Київським часом в Сполучених Штатах розпочинаються історичні вибори президента.

Президент цієї країни вважається найбільш впливовою людиною в світі. В умовах світової економічної кризи від результатів голосування в Америці залежить в тому числі багато світових процесів.

Саме тому увага більшості економістів, політиків, банкірів, експертів завтра буде прикута до США.

Нещодавно я відвідав Сполучені Штати з навчально-ознайомчим візитом, метою якого було, зокрема, вивчення виборчої системи та спостереження за кампанією 2008 року.

У вітчизняній пресі протягом останнього часу можна було знайти безліч статей про перебіг кампанії в США, різницю між кандидатами, значення цих виборів для України тощо. Саме тому, в матеріалі, що пропоную до уваги читачам спробую зупинитися на інших аспектах, а саме, організації виборчого процесу та складної та заплутаної виборчої системи в США.

Нижче читач знайде короткий опис виборчої кампанії, її фінансування, процесу організації виборів, голосування та деякі інші аспекти.

Виборча система в Сполучених Штатах дуже заплутана. Вона складається з кількох етапів і розпочинається відразу після закінчення попередніх виборів та триває до того дня, поки виборці не скажуть своє слово (як показала кампанія 2000 року, можливо і більше).

Комплекс виборчої кампанії це пошук не лише голосів, але і фінансових пожертв, волонтерів, прихильності ЗМІ, уваги Інтернету, підтримки відомих та популярних облич та багатьох інших складових формування кандидата, здатного обійняти головну посаду в країні.

Ключовими етапами цього шляху є попередні партійні вибори в Штатах ("праймеріз") та збори партійного активу ("кокуси"), партійні конвенції, теледебати, зустрічі кандидатів з виборцями, величезні теле- та радіо звернення тощо.

Лише в 1971 році, згідно з 26-ю поправкою до Конституції було знято всі обмеження для участі у виборах громадянам США, що досягли 18-річного віку.

До того, як відомо, існували спеціальні цензи для голосування (наприклад, лише в 1920 році отримали право голосу жінки, в 1964 році був скасований податковий ценз, 1870 року було скасовано обмеження в голосуванні в зв’язку з расовою належністю).

Крім того, не зважаючи на поправки до Конституції багато штатів на місцевому рівні встановлювали певні обмеження для участі у виборах (наприклад, сім штатів заборонили брати участь у виборах афроамериканцям, в деяких штатах обмежувалося голосування неграмотних людей, десь існував ценз для виборців, що не володіють англійською мовою тощо).

Остаточно всі ці норми були скасовані з прийняттям Закону про виборчі права, який був прийнятий у 1965 році, але остаточно вступив у дію лише в 1993. Водночас, досі діє норма, згідно з якою, особа, що була засуджена за споєння карного злочину, позбувається громадянських прав (зокрема, і права голосувати та носити зброю).

Для того, щоб взяти участь у виборах необхідно попередньо зареєструватися. Це можна зробити за допомогою Інтернету або поштою (перелік не вичерпний, адже у різних штатах може бути своя система реєстрації).

Виборці отримують спеціальну анкету, яку заповнюють та відправляють до виборчої комісії. В анкеті вказується ряд даних, зокрема те, якій партії симпатизує виборець. Виборча комісія повідомляє громадянина, зареєструвався він чи ні, а також куди потрібно прийти в день виборів.

З 1995 року діє Закон про реєстрацію за водійським посвідченням (Motor Voter), що значно спрощує описану процедуру: реєстраційні пункти діють в багатьох державних установах (відділах автоінспекції, соціальної допомоги, бібліотеках, школах тощо).

Цей Закон не діє в 8-ми штатах. Там реєстрація відбувається безпосередньо на дільниці (в Штаті Північна Дакота реєстрація взагалі відсутня).

Безумовно, систему реєстрації в США не можна назвати досконалою. Вона створює ряд перешкод для виборців. Водночас, інтереси країни та демократії краще за все дотримуються, коли правила допомагають голосувати, а не створюють перешкоди.

В той же час, в цій заплутаній системі реєстрації є великий плюс, який варто запозичити Україні. Якщо виборець прийшов на дільницю та не виявив себе серед списку зареєстрованих виборців, він все одно має право отримати бюлетень (так званий "маніпулятивний") і проголосувати. Такі бюлетені відкладаються окремо і враховуються чи ні за результатами перевірки.

Крім того, американцям взагалі необов’язково йти на виборчу дільницю – в деяких Штатах можна заповнити бюлетень вдома та надіслати його на дільницю поштою.

Традиційно у США на дільниці приходить близько половини населення, що має право голосу. Так, в період з 1972 по 2004 роки вона становила від 49% (1996) до 55,5% (2004).

Передбачається, що на виборах 2008 року буде побито рекорд минулих виборів у зв’язку з занадто активною виборчою кампанією, політичною кризою та значним ажіотажем.

Це підтверджується також тим, що в 2008 році зареєструвалося 68% населення, що є одним із найбільших показників за історію.

Виборча кампанія-2008 побила всі рекорди. Кандидат в президенти Барак Обама зібрав пожертв на суму більше 550 мільйонів доларів! Це більше, ніж річний бюджет деяких європейських країн.

Завдяки приватним пожертвам, лише за останній тиждень жовтня Барак Обама зібрав 150 млн. доларів, при чому, сума середньої пожертви складала близько 80 доларів США!

Фінансування кампанії з державного бюджету

Фінансування кампанії є найбільш складним і заплутаним в системі американських виборів. Тому спробую пояснити коротко, без особливих деталей.

Стратегія залучення та використання коштів на виборах президента є тим, з чого починає роботу передвиборчий штаб.

Кандидат має право на державне фінансування певних частин кампанії. Ця норма працює з 1976 року – її мета зробити кандидатів менш залежними від пожертв лобістів. З 1976 року сума фінансування складала 13 млн., а в 2004 – вже 50.

В разі отримання державних коштів кандидат має погодитися з певними обмеженнями. Так, він не має права витратити більше 50 тис. власних коштів на кампанію; погодитися з обмеженням максимальних витрат встановлених для кожного штату (залежить від кількості населення), кандидату заборонено збирати приватні пожертви (крім етапу "праймеріз" та деяких виключень під час загальної кампанії).

В зв’язку з цими обмеженнями, часто кандидати відмовляються від державних коштів на етапі „праймеріз” та отримують їх під час основної кампанії. В 2008 році вперше обидва кандидати відмовилися від державних коштів.

Кожен громадянин має право пожертвувати кандидату суму, не більшу за 2300 доларів (двічі за всю кампанію).

Цей поріг було встановлено не так давно, але зацікавлені лобісти вже знайшли спосіб, як його обходити. В американських виборах існує таке поняття, як "групування" пожертв. Це спосіб, що полягає в об’єднанні дрібних пожертв в один пакет, з метою досягнення максимального впливу на кандидата. До таких дій вдаються переважно профспілки та великі корпорації. Суми „групових коштів” також обмежуються. Їх не можна надавати пізніше, ніж за 2 місяці до дня виборів.

Про пожертву більше 200 доларів кандидат має повідомляти Федеральну виборчу комісію. Кошти зібрані шляхом індивідуальних пожертв називаються „тверді гроші” та можуть бути використані в будь-яких цілях виборчої кампанії.

„М’якими” грішми називають кошти, що зібрані в обхід законодавства. До 2002 року „м’яких” коштів в кампанії доходили до позначки в 500 млн. доларів США. В 2002 було прийнято Закону Маккейна-Фейнгольда, який вирішив цю проблему. Закон повністю забороняє партіям приймати суму більше 57 000 доларів один раз на два роки від приватних осіб замість необмежених сум з будь-якого джерела.

Фактично, таким чином було подолано можливість залежності партій від корпорацій та інших лобістів. Хоча, в широкому розумінні, „м’які кошти” й досі відіграють важливу роль в фінансуванні партій, зокрема, шляхом внесків на рівні певного штату, фінансування партійних з’їздів та інавгурації президента.

Цікаво, що приватні особи та комітети можуть витрачати необмежені кошти на рекламу та інші заходи на користь окремих кандидатів. Це абсолютно законно, при умові, що такі кампанії не координуються з діяльністю кандидатів. Існує також поняття „адвокація певної проблематики” – реклама, зроблена таким чином, що вона не має явного заклику голосувати за певного кандидата. Громадські та інші неприбуткові організації також мають діяти на підтримку когось з учасників виборів. Існують і інші моменти, завдяки яким можна обходити законодавчі обмеження фінансування кампанії (наприклад, „група 527”).

Фактично, система фінансування виборчих кампаній дала збій в 2000 році, коли Джордж У.Буш відмовився від державного фінансування під час „праймеріз” та замість цього зібрав набагато більшу суму шляхом приватних пожертв. В 2004 на первинному етапі виборів від державних грошей відмовилися вже обидва кандидати. І зібрали більше 200 млн. кожен!

Зрозуміло, що система фінансування кампанії та прозорості надходження та розпорядження коштами дала збій і вже не виглядає досконало. Американські експерти і політологи відверто визнають, що країною править не народ і не президент, а великі корпорації.

В 1860 році Абрахам Лінкольн був обраний президентом жодного разу не залишивши місто, в якому він проживав (Спрінгфілд, штат Іллінойс) та не виголосивши жодної промови.

Через 100 років на попередніх виборах республіканської партії Ричард Діксон проїхав більше 100 000 кілометрів, виголосив 212 промови, побував в усіх 50 штатах і програв.

Часи Лінкольна давно минули. Сьогодні кандидати на головну посаду країни долають всі рекорди по кількості зустрічей з виборцями.

Виборча кампанія в США – високопрофесійно підготовлена вистава, в ході якої кандидати заповнюють ефіри політичною рекламою, підготовленою на основі результатів опитувань громадської думки. Зробити це в країні з населенням понад 200 млн. чоловік надзвичайно складно.

Основна частина кампанії відбувається в штатах, що не визначилися. Майже в усіх штатах працює правило „переможець забирає все” (виключення два штати, де голоси діляться пропорційно). В більшості штатів результат відомий – він склався протягом багатьох років. Там кандидати фактично не ведуть ніякої кампанії – немає сенсу.

Кандидати готові вкладати всю енергію у великі штати, де у них є шанси перемогти, символічно з’являються в штатах, де мають традиційну підтримку і зовсім не працюють там, де у них немає шансів.

2008 рік – знову виключення. В зв’язку з надзвичайно низьким для Америки рівнем підтримки республіканця Буша, Маккейн повинен вести кампанію в традиційно республіканських штатах, щоб мобілізувати традиційних республіканців, багато з яких готові проголосувати за Обаму.

Цікаво, що в США майже не роздається передвиборча агітація (навіть, під час зустрічей кандидатів з виборцями). Агітаційні листівки можна ... придбати в магазинах за 3-10 доларів. І купують! Це, мабуть, було найбільшим відкриттям для мене, який звик, що макулатура завозиться в штаби тонами та поширюється де тільки можна.

Основними методами кампанії є згадані зустрічі з виборцями та реклама на телебаченні (саме на неї витрачається більшість коштів). На цих виборах надзвичайно важливу роль відіграв Інтернет (зокрема, різноманітні блоги та нові сайти типу YouTube, Faceboo і MySpace). Він докорінно змінив багато аспектів кампанії.

В 2008 році регіональна преса на виборах відігравала не меншу роль, ніж авторитетні загальнонаціональні газети. До-речі, в країні „свободи та демократії” абсолютно нормально реагують на те, як впливові газети публічно підтримують одного з кандидатів. Так, 113 головних центральних газети відкрито підтримали демократа, і лише близько 30 республіканця.

Зовнішньої агітації у вигляді біг-бордів, лайт-боксів немає взагалі (за виключенням окремих штатів). Єдиний варіант цього виду реклами – агітаційні стенди на садибах біля будинків, які погоджуються розмістити на своїй приватній території прихильники того чи іншого кандидата.

Важливу роль на цих виборах відіграє також телефонний обдзвін виборців, під час якого агітатори переконують голосувати за свого кандидата. Зазвичай, виборець отримує за час кампанії не менше 5 таких дзвінків.

І звичайно дебати. В цьому році відбулося 3 тематичних дебатів між Обамою і Маккейном, які мали величезний вплив на виборців. До телевізорів був прикутий кожен третій, а то й половина американців.

Соцопитування в США проводяться раз на 3 дні (в завершальній фазі частіше), а також до і після дебатів. Таким чином, кандидати, експерти та виборці легко можуть відстежувати ефективність тих або інших заходів учасників кампанії.

Приємно вразила велика кількість справжніх волонтерів, які працюють агітаторами або співробітниками штабів. Крім часу, вони вкладають в кампанію і інші ресурси – наприклад, здійснюють велику кількість дзвінків з власного номеру, або за свої кошти їдуть агітувати в сусідній штат. Переважно, це пенсіонери.

В цьому сенсі показова одна історія, свідком якої я був. На вихідних ми брали участь в роботі агітаційних бригад. Агітатор отримує карту міста, на якій відзначені його прихильники, противники, та ті хто не визначився (на основі даних реєстрації виборців).

В одному з будинків, де мешкав його прихильник, він спитав – чи не хоче той розмістити на своїй приватній території щит з агітацією за одного з кандидатів. Відповідь мене вразила – "Так, звичайно. Скільки я вам маю заплатити?".

День виборів та підрахунок голосів

Перший вівторок листопада (вірніше, період між 2 та 8 числами) доля президентського крісла переходить безпосередньо до виборців. Щоправда, в 2008 році третина американців здійснила волевиявлення раніше (традиційно, ця цифра становить близько 20%).

В кожному штаті процедура голосування різна – десь це бюлетень, десь – комп’ютер, десь – поєднання електронного та паперового бюлетенів.

В штаті Нью-Йорк голосують на механічних машинах (див. фото). Виборець заходить в середину, ставить необхідні відмітки біля кандидата в президенти, конгресменів штату, суддів тощо та фіксує свою відповідь. Автоматично вона заноситься на спеціальне табло ззаду. Перед початком голосування задня частина машини пломбується і відкривається лише після закінчення голосування. В цей момент там уже висвітлюється результат голосування на дільниці. Ніякого підрахунку голосів!

Як відомо, в Америці вибори не завжди виграє той, хто отримує найбільшу кількість голосів. Конституція передбачає існування „Колегії виборщиків”, яка фактично легалізує вибір кожного штату. По –суті, це її єдина функція.

Кожен штат обирає членів цієї колегії, число яких відповідає кількості сенаторів від штату (залежить від населення). Таким чином, до неї входить 535 виборщиків від штату та 3 представники округу Колумбія, тобто, 538 членів.

Щоб бути обраним президентом потрібно отримати 270 голосів виборщиків.

В історії США є 3 приклади, коли кандидат, який отримав більшість голосів виборців не переміг на виборах. Найбільш відомим та резонансним є 2000 рік, коли трошки більше 500 голосів у Флориді зробили президентом Джорджа Буша-молодшого.

Якщо ніхто з кандидатів не отримує більшості голосів в Колегії виборщиків вступає в дію інша процедура – кожен штат має лише один голос. Якщо це не допомагає, остаточний вибір робить Сенат (таке траплялося двічі).

Ось така вона, система американських виборів – складна, заплутана, недосконала... Але консервативні американці не поспішають її міняти. Не звикли вони перед кожною кампанією міняти правила.