Ізраїль відзначає 60-річчя. Завдяки чернігівцю

Чим можуть дійсно пишатися чернігівці, так це своїм вмінням знаходитися у центрі найважливіших історичних подій. Навіть, коли вони не є їх власною історією.

Так, в 1948 році декілька хвилин однією з центральних фігур новітньої історії на засіданні ООН був радянський дипломат Тарасенко. Його незнання англійської зіграло вирішальну роль в утворенні Ізраїлю.

Чернігів як частина історії Ізраїля

Василь Акимович Тарасенко (18 квітня 1907р., Сосниця Чернігівської губ. - 2000р., Київ), дипломат та вчений. У 1939р. закінчив історичний факультет Київського педагогічного інститута. Учасник Великої Вітчизняної війни.

У 1946-48рр. - радник Посольства СРСР у США, в 1948-1949рр. - представник Української РСР в ООН. З 1950р. до 80-х років - завідуючий кафедрою нової та новітньої історії Київського університету.

Нью-Йорк, 14 травня 1948р. - засідання Генеральної Асамблеї ООН, присвячене долі підмандатної Палестини. Попереднє засідання з даного питання пройшло 29 листопада 1947 року, і остаточне рішення повинні були ухвалити до 18 години 14 травня 1948.

У випадку, якщо голосування по якихось причинах не відбудеться, в силу входило торішнє попереднє рішення: створення на території підмандатної Палестини двох держав - арабської і єврейської.

Історичний відступ

У 1922 році рішенням Ліги Націй права на Палестину (до цього вона знаходилася під турецькою окупацією) передати Англії. Тобто, Мандат, який отримала Англія, дозволяв їй контролювати палестинські території. З якою метою?

Як сказано в "Мандаті на Палестину" (Додаток до Мандата Ліги Націй):

"Оскільки головні союзницькі держави також прийшли до рішення, що Мандатний уповноважений нестиме відповідальність за реалізацію заяви від 2 листопада 1917 року (Декларація Бальфура), зробленого урядом Його Величності короля Британії і схваленого вищеназваними державами, про утворення національного будинку єврейського народу за неодмінної умови, що не будуть ущемлені цивільні і релігійні права неєврейських общин, що живуть на цій території. А також політичні права євреїв, що проживають в інших країнах. Оскільки історичний зв'язок єврейського народу з Палестиною усвідомлений і визнаний, так само, як і право євреїв відродити свій національний будинок на цій землі..."

Мандат Британії на Палестину діяв до 1948 року. Тому в 1948 необхідно було вирішити, хто відтепер ухвалює на себе рішення контролювати ситуацію в Палестині. Тим паче, що Англія єврейської держави не створила і не збиралася. Навпаки, в 1923 в обхід Мандата організувала на підмандатній території Трансйорданську арабську державу (сучасна Йорданія), віддавши під неї майже 80% Палестини.

Отже в 1948 році вирішувалося питання про територію, що залишилася. Англія запропонувала створити там сумісну арабо-єврейську державу, СРСР і США виступили з пропозицією створення двох держав: арабської і єврейської. Саме сумісна американо-радянська пропозиція перемогла при голосуванні на сесії Генеральної Асамблеї 29 листопада 1947 року.

Але як тільки США вирішила підтримати англійський проект, більшість повинна була проголосувати за об'єднану державу. Остаточно доля Палестини вирішувалася 14 травня 1948 року. Голосування, вважали всі, вирішене наперед. За пропозицію СРСР готові були проголосувати.

и тільки 6 держав. Якщо комусь цікаві перипетії розділу сфер впливу в Палестині, можуть звернутися до відповідних джерел. Мені хочеться відзначити тільки, що інтереси єврейських партій і СРСР співпали, правда з різних причин: євреї мріяли про відтворення національної держави, СРСР прагнула до утворення соціалістичної держави на Сході.

Як важливо погано знати іноземну мову

За 20 хвилин до кінця засідання головуючий, представник Аргентини, перервав виступ глави радянської делегації Андрія Громико - і оголосив про початок голосування за проектом резолюції, запропонованим Англією.

І раптом, в обхід всіх правил і регламентів, представник України, делегат Василь Тарасенко, виступ якого не був запланований на порядку денному роботи Сесії, - побіг до трибуни, викрикуючи щось англійською. «I want to state my point of you» ("я хочу поговорити про Вас"), - заявив він головуючому, не розуміючи, що сплутав слова: "point of you" замість «point of view» (точка зору).

Дипломата підвів погана англійська. Головуючий, углядівши в заяві загрозу, вибіг із залу за поліцією, а В.Тарасенко почав мову. Делегати погано розбирали його англійську. Вони ще не зрозуміли, що радянський дипломат тягне час. На початку сьомої повернувся з поліцією голова засідання пан Арсе і, подивившись на годинник, побачив, що ставити питання про Палестину на голосування не можна! Голосування після 18-ї години було б незаконним.

Автоматично голосування 1947року набуло статус Закону

Першим, хто потиснув В.Тарасенко руку і привітав з успіхом, був А.Громико. Його прикладу прослідували представники делегацій Польщі, Чехословакія, Югославії і Білорусі, а також представники єврейської общини Нью-Йорку.

Ці подробиці стали відомі всього кілька років тому, завдяки публікації журналіста Бориса Еськина, що записав спогади Василя Акимовича Тарасенко. Василь Тарасенко ще розповідав журналісту, що Бен-Гуріон запропонував присудити Тарасенко звання "Почесного громадянина Ізраїля". Але Василь Акимович, із зрозумілих причин, відмовився. Носити таке звання радянській людині було просто небезпечно.

Незадовго до своєї смерті Василь Акимович побував в Ізраілі. "Ізраіль – це диво, перлина Ближнього Сходу, – написав він. – Я безмірно радий, що в травні 1948 року зіграв певну роль в зриві плану створення на території Палестини єдиної арабо-ізраїльської держави і тим самим вніс свій особистий внесок до створення нинішньої держави – Ізраїлю".