«Чорна могила»

…Ця шпигунська історія розпочалася задовго до того, як була розголошена її офіційна версія. Сказати, що вона закінчилася, теж не можна. Коли резонансна справа такого роду розчиняється в тіні, це означає, що найцікавіше лише починається.

Рід занять затриманих з юридичного погляду двоїстих тлумачень не припускав (ч. 2 ст. 359 КК України, «незаконне використання спеціальних технічних засобів для негласного отримання інформації»). За журналістськими ж мірками, тягнув на сенсацію. Виявляється, в Чернігові діяла приватна секретна служба, яка «на замовлення» збирала відомості про кого завгодно: від підприємців до найвищих посадових осіб області.

Співробітники СБУ затримали «конкурентів» у легковій машині, обладнаній радіосканером для перехоплення мобільних телефонних переговорів. Але вилучений набір технічних засобів не залишав сумнівів: моніторингом ефіру справа не обмежувалася. У розпорядженні слідства опинилися відеокамери, жучки-закладки та величезний архів аудіоматеріалів... Такими були перші повідомлення, що сколихнули Чернігівщину.

Далі пішли суцільні «непонятки».

Санкції на арешт людини, котру взяли на місці злочину, суд не дав.

Якось поволі зникли з газетних сторінок відомості про шпигунську фірму, яка нібито припинила існування. Навпаки — було названо комерційну структуру, в охороні якої працював затриманий (і відпущений з миром). Магазин будівельних матеріалів «Відень». Він процвітає. І рекламує свою продукцію в тих самих виданнях, які написали про ліквідацію установи, що слугувала дахом приватним шпигунам.

Резонансна справа з явним складом злочину та «залізними» доказами, про яку в глибині душі мріє кожен слідчий, почала мізерніти на очах.

І вже й зовсім заплутаною стала інформація про те, кого ж «слухала» магазинна охорона. Чи то несумлінних партнерів (хоча, наскільки нам відомо, «Відень» свої товари в борг під слово честі не роздає). Чи то справді — керівництво правоохоронних органів, держслужбовців високого рангу, депутатів та інших посадових осіб, зокрема підрозділи виконавчої влади, які займаються землею та нерухомістю.

Земля і люди

Чернігівщина — край, який вимирає. Це — не гіпербола. Співвідношення народжуваності та смертності становить дев’ять до 24. Густота населення на колись квітучому Поліссі — вдвічі менша, ніж у серед­ньому по Україні. 26 зареєстрованих населених пунктів не мають жителів. З часу першого всеукраїнського перепису населення область втратила 94 тисячі осіб: що, за даними місцевої преси, «дорівнює населенню міста Ніжина та Ніжинського району». Плутонієва бомба, скинута на Нагасакі, знищила менше життів — 74 тисячі. В обласному центрі влада намагається звеселяннями відволікти людей від непотрібних думок. Головними прикметами часу стали феєрверки та похорони. Через день — салюти із приводу та без. І всюди жалобні вінки, виставлені на продаж. Цвинтарі стрімко збільшуються, захоплюючи орні землі й переліски.

При цьому Чернігів переживає справжній будівельний бум. Зелені зони розкорчовуються під новобудови. Проектуються підземні торговельні центри. В міському саду споруджується льодовий палац, шалено дорогий і «непідйомний» в експлуатації. Для кого? Простий розрахунок показує, що Чернігівщина може припинити існування як адміністративна одиниця раніше, ніж такі проекти окупляться.

Та повернімося до нашої історії. Люди, причетні до «чернігівського Вотергейту», залишилися на свободі.

Прес-конференція керівника Чернігівського УМВС не додала ясності. Адже слідство веде СБУ. МВС має з подією суперечливий зв’язок. Видається чи то потерпілою стороною, чи то підозрюваною в співучасті. (Адже «Відень» охороняють — і незаконну оперативну діяльність, відповідно, здійснювали — колишні співробітники міліції.)

Спроби дістати офіційні уточнення результатами не порадували. Проте неофіційні канали виявилися пліднішими.

І чим більше довідувалися ми про відставних офіцерів, які продовжують на цивілці займатися тим, чого їх добре навчили, тим меншим ставало в нас бажання закликати на їхні голови меч провінційної Феміди.

Нехай поправлять нас, якщо ми помиляємося. Але, наскільки нам відомо, було їх троє (не менше). Звання — від майора та вище. Принаймні один — спеціаліст екстра-класу. З тих, що на вагу золота в будь-якій спецслужбі. Брався за складні справи, пов’язані з економічною злочинністю міжнародного рівня й сумлінно їх розплутував. Настільки сумлінно, що це ледь не призвело якось до політичних наслідків. Адже злодії не лише в Україні мають політичний дах.

Здається — в таких випадках ніколи не можна бути впевненим, але можливо, — серед відомостей про розкрадання Чернігівщини, які ми багато років публікували на сторінках «ДТ», були й епізоди, розслідувані цією людиною. Коли це так, то, якби він завершив одне зі своїх розслідувань, країна дістала б економічний ефект, порівнянний із запуском нового заводу середніх розмірів. Проте, як нам казали, шансу довести справу до суду в нього не було. Одне слово, нічого доброго ні країні, ні цій людині чесна служба не принесла.

Ми ще раз зауважуємо: не виключено, що колишній офіцер, якого ми маємо на увазі, нічого протизаконного не робив, а джерела інформації нас підвели. Всяке буває. Та одне поза сумнівом: серед тих, хто охороняє гіпермаркет «Відень» (і за сумісництвом слухав переговори представників законодавчої та виконавчої влади), є серйозні спеціалісти. Здатні забезпечити високий рівень оперативно-пошукової діяльності та виконання спеціальних завдань, пов’язаних із ризиком.

Є одна зачіпка, яка побічно підтверджує імовірність інтересу власників «Відня» до конфіденційної інформації, пов’язаної із землевідведенням. Нагадаємо, на чому спеціалізується гіпермаркет. Це — не вважайте за безкоштовну рекламу — домінуючий на ринку Чернігова продавець будівельних матеріалів. Крім того, сама поява цієї комерційної структури супроводжувалася кримінальною історією, пов’язаною з землею. (Йдеться про відведення земельної ділянки під будівництво торговельного комплексу.)

Державне підприємство, яке спеціалізувалося на озелененні міста, втратило свою територію. На його місці з’явився магазин. Працівники «Зеленбуду» звернулися тоді до корпункту «ДТ» з проханням написати про свавілля. Потім раптово відкликали своє звернення й всілякі контакти з пресою припинили.

Але ж такі випадки стали системою. Виробництво — і промислове, й аграрне — на Чернігівщині в нокауті. Незначне зростання за окремими показниками, що видається за «відродження», перебуває в межах загасаючих коливань, властивих будь-якій агонії. На площах, де були колись заводи, масово розгортаються торговельні комплекси. Промисловий капітал повсюдно витісняється спекулятивним. Неспроможним створити будь-що, окрім інфляції. Ми не нав’язуємо нікому своєї оцінки подіям. Просто хочемо сказати, що для вирішення питань такого роду комерційним структурам немає потреби вдаватися до таємної шпигунської мережі. Фактично вони й без того мають цілковиту владу над містом. Набагато реальнішу, ніж забезпечують публічні й законні механізми управління.

Земля і влада

Нещодавно до корпункту «ДТ» звернувся відомий архітектор, котрий багато років присвятив охороні чернігівських старожитностей, Віктор Устинов. Він повідомив інформацію, якої розумом не збагнути. Виявляється, на макеті міста, виставленому в мерії, відсутня знаменита пам’ятка домонгольської епохи, курган «Чорна могила». Досліджений у минулому столітті професором Д. Самоквасовим, древній некрополь став одним із символів Чернігова. За легендою, сама назва міста пов’язана з історією цього поховання Х століття.

Можна було б посміятися над цією помилкою, яка нагадує географічну карту без Берингової протоки, оспівану Ільфом і Петровим. Якби не одне «але». Йдеться про комерційну структуру, яка з енергією парового тарана пробиває будівництво в районі «Чорної могили» торговельного центру республіканського значення. Така споруда передбачає розгалужену інфраструктуру (паркінги, під’їзні шляхи), прокладку комунікацій тощо. Це може завдати невиправної шкоди як самій пам’ятці, так і зеленій зоні поблизу. В.Устинов, з яким ми відвідали район майбутнього будівництва, вважає, що компромісні проектні рішення неможливі. Посунути будівництво можна лише в одному напрямку. Але тоді вона неминуче «в’їде» в охоронну зону стародавнього Єлецького монастиря.

З погляду археолога, ця територія є одним із найбільш загадкових місць на планеті. Культурні шари минулих епох досліджені недостатньо. Проте архітектора, який виступив проти забудови, просто перестали запрошувати на містобудівні ради...

Мер Чернігова Олександр Соколов не вперше вирішує земельні проблеми радикально. Це при ньому було залито бетоном розкопки археологічної експедиції Інституту археології АН України, які заважали спорудженню елітної багатоповерхівки, знівечено в процесі т.зв. «реконструкції» центр міста (одне вирубування скверу імені Попудренка чого варте!) тощо.

Не в нашій компетенції перевірити, де і почім мерія закуповувала будівельні матеріали й обладнання (скажімо, декоративні світильники) для сумнівних архітектурних починань на кшталт тієї самої реконструкції центру Чернігова. Проте, за нашими даними, міський голова до «Відня» ставиться без упередження. А отже, якби йшлося лише про земельні проблеми, комерсанти могли б знайти набагато простіший шлях розв’язання своїх проблем. Нема чого заради цього створювати приватну розвідувальну мережу. Проте мережу було створено. І функціонувала вона ефективно.

Мимохіть доводиться винести деякі питання з приводу «прослушки» на сторінки газети. Ми щиро хотіли дістати потрібні відомості з першоджерела. Не вийшло.

Діалоги зі співробітниками відомчих прес-служб були такими:

— І все ж таки, кого прослуховували затримані? Відділ земельних ресурсів, міліцію чи комерсантів?

— Не знаю. Генерал на прес-конференції називав земвідділ, але звідки він узяв ці відомості — не маю найменшого уявлення...

Ніхто навіть не спробував прояснити ситуацію. На прес-конференцію в УМВС, до речі, нас також не запросили.

Може, згасла чомусь потреба розголосу. А може, ясність у запитаннях, які хотілося поставити, нікому сьогодні на Чернігівщині не потрібна.

Отже, запитання перше. Чи відбувався витік інформації щодо резонансних справ з УМВС, як давно він почався і чи припинився після затримання співробітників «Відня»?

За наявними в нас відомостями, і з міліції, і з прокуратури конфіденційна інформація йшла як вода з решета. Ще покійний начальник УМВС генерал Костюк (якого доля милувала, не дала дожити до чергового «касетного» скандалу за участю колишніх підлеглих) скаржився нам, що про зміст секретних оперативок злочинці дізнаються раніше, ніж оперативки закінчуються. Можна було б припустити, що внутрішня безпека МВС просто не в змозі протистояти зрадникам, купленим криміналом. Та й не припустити, а твердо про це сказати. Адже судом визнано, що, наприклад, банда Різниченка (яка не жаліла навіть дітей) багато років безкарно діяла на Чернігівщині саме внаслідок зради. При цьому нема інформації, що перевертня в погонах, котрий повідомляв бандитам про всі оперативні заходи, виявлено. Проте сама лише наявність бандитських інформаторів у рядах не пояснює двох фактів. По-перше, швидкості, з якою йшли з органів секретні відомості. А по-друге, того, що, вже будучи тяжко хворою людиною, колишній начальник УМВС Костюк намагався отримати з Києва кошти на придбання двох машин зі спецобладнанням. Наскільки нам відомо, йшлося саме про апаратуру радіоелектронної розвідки. Було це років зо два тому. Чи означає це, що питання про чужі «електронні вуха» постало перед міліцейським керівництвом уже тоді?

Запитання друге. Як давно про ліву «прослушку» дізналися в УСБУ?

В нас є підстави стверджувати, що про сканер іноземного виробництва, за допомогою якого хтось «фільтрує» ефір, у бізнес-колах було відомо ще майже рік тому. Саме тоді було зафіксовано дивні витоки комерційної інформації. Вони призводили до зриву контрактів і не могли бути пояснені нічим, окрім «знімання» відомостей із засобів зв’язку. Не хотілося б повторювати чужі нісенітниці. Та ходять наполегливі чутки, що такий стан справ таємницею для спецслужб не був.

Запитання третє. Якщо ми не дуже помилилися з часовим інтервалом, виходить, приватна розвідувальна структура діяла в Чернігові місяці, а то й роки. Хто був зацікавлений у її існуванні, а також у тому, щоб гучно зірвати дозріле яблуко компромату, а потім потихеньку сховати подалі (від судового переслідування та подальшого розголосу)?

Щоб відповісти на це, слід насамперед поцікавитися реальними власниками бізнесу, інтересам якого найбільше відповідають відомості, зібрані шляхом прослуховування. І його політичним прикриттям.

Схема, за якої інформація, набута протиправним шляхом, відмивається через підставних осіб, не нова. Надавати офіційного статусу даним незаконної оперативної діяльності шляхом затримання тих, хто підслуховував і підглядав, навчилися давно й у багатьох країнах. Але в нашому випадку є серйозні підстави сумніватися, що компромат буде таким чином легалізований і допоможе боротьбі з економічною злочинністю.

Яка доля вилучених записів? Хто персонально зацікавлений у їхньому подальшому використанні? Чи містять вони матеріал, який окупає фактичну відмову спецслужб пожати плоди своєї діяльності у вигляді гучного судового процесу? І в чиїх інтересах (і силах) пригальмувати всебічне розслідування такої резонансної справи?

Адже хоч би як там було, вона набула розголосу. Нехай навіть на регіональному рівні. І подія це нечувана.

Коли правоохоронні органи підслуховують злочинців, не маючи на те потрібних санкцій — це вже скандал. А епізоди світової історії криміналістики, коли злочинці слухали правоохоронців, узагалі можна перелічити на пальцях однієї руки.

Кілька років тому нам довелося вже займатися сенсаційною темою, пов’язаною з незаконною оперативною діяльністю. Є підстави вважати, що існував дозвіл на прослуховування тоді опозиційних політиків Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. І що оформлено його було в Чернігівському апеляційному суді.

Документ цей легалізував політичний розшук. Створював юридичні підстави використовувати зібрані матеріали з метою судового переслідування опозиції.

Природно, ніякого розслідування з приводу тієї публікації не було.

Ті, хто пішов на величезний ризик, видаючи тоді журналістам службову таємницю, не могли передбачати, що мине небагато часу — і право незаконно підслуховувати й підглядати за політиками привласнять собі вже не державні спецслужби, а комерційні структури. Що преса остаточно втратить свій вплив. Що всі критичні матеріали, які публікуються газетами, почнуть провалюватися в чорну діру. В «чорну могилу» безсловесності. Втратить сенс оприлюднення фактів беззаконня. Нинішня влада, схоже, не читає газет. А якщо й читає, то реагує за принципом, лаконічно сформульованим місцевим керівником районного масштабу Миколою Сеньковичем:

— Нехай пишуть...

У нас немає особливих підстав сподіватися на те, що повні й достовірні відомості про новий шпигунський скандал коли-небудь випливуть на чисту воду. Якщо справді знайшлася сила, що прикрила розслідування «чернігівського Вотергейта», — вона й про те подбає, аби зайва інформація про події не просочилася.

Тим часом переділ власності на Чернігівщині набирає обертів. Конфлікти через землю та нерухомість набувають особливої гостроти. А отже, зібрана місцевими комерційними шпигунами інформація десь на когось працюватиме.