Сосниця чекає Довженка

Чарівністю квітів у яблуневому саду, окрасою кленової алеї та золотоверхих берізок навколо тину, ніжним запахом лісів, що доноситься легеньким вітерцем із-за Десни, зустрічає довженківська садиба свого господаря. Чекає, що ось-ось, через піввіку після того, як полишив земне життя, він прилине додому, де так свято шанують його і люблять.

«Земле рідна, прийми мене хоч мертвого...» Якими ж ще заповітнішими словами можна виразити свою любов до рідної землі, до рідного краю, як це написав у своїх записниках геній світового кіномистецтва О. Довженко?! У них — біль серця і крик душі, і веління для тих, хто живий, виконати його останнє побажання!

«Благословенна будь, моя многостраждальна земле! Щасти тобі, доле! Дай розуму і сумління керівникам твоїм. Благословенний будь, народе мій ласкавий, добрий! Будь сильний, терпеливий.

Пом’яни мене, мученика. Не презри моїх сліз, коли плакав я над твоєю долею в страшні часи німецької неволі. І коли топтатимуть перед тобою ім’я моє мале, якщо це буде треба нащось нечистим злим людям, не одкинь мене і дай мені вмерти на своїй землі, що дала мені хліб і серце, любов і звичаї твої, і радість творчості, і труд, і велику печаль, і страждання».

«Господи, допоможи мені!»

Як наказ, як благоговійний Заповіт звучать і сьогодні його многостраждальницькі зажиттєві звернення до керівників і друзів: «Якщо ж... умру отут од печалі в тяжкій самотності, я прошу Вас тільки про одне — хай візьмуть тоді з моїх грудей серце і поховають його на скривавленій батьківщині моїй...»

Не виконані ні заповіт, ні останні побажання неперевершеного майстра кіно і художника слова. Не зреагували ні в Москві, ні в Києві, де відмовили в задоволенні прохання родини прийняти у лоно української землі священне тіло Великої Людини і в той день, коли вже перестало битися її полум’яне серце.

Так ось уже 50 років і покоїться прах Олександра Петровича Довженка на Новодівичому кладовищі в Москві, де, ніби передчуваючи свою трагічну післяжиттєву долю, він писав: «Лежу з розторганим серцем у лісі під Москвою. Землю снігом замітає...»

Громадськість Сосниччини не раз у дні відзначення ювілеїв порушувала питання про перенесення праху Олександра Петровича на рідну землю. Але все, всупереч волі кіномитця і побажанням його земляків, залишалося без змін.

І тільки Президент України Віктор Андрійович Ющенко всією душею відчув тривожний голос генія, що полонив світ, і подав надію, що, нарешті, Олександр Петрович повернеться на рідну землю.

І сьогодні наче чую схвильовані Президентові слова, сказані про нашого прославленого земляка-сосничанина. Коли після однієї з прес-конференцій, на якій мені, Наталії Решодько, пощастило бути присутньою, я підійшла до Віктора Андрійовича, щоб передати вітання з краю зачарованої Десни, він зворушливо запитав — що думають родичі і земляки про виконання Довженкового заповіту? І тут же Президент дав відповідальне доручення щодо вивчення громадської думки про це та негайно повідомити у прес-центр, що й було зроблено після телефонної розмови з рідними племінниками Довженка — Олександром Миколайовичем та Тарасом Миколайовичем Дудками, які живуть і працюють у Москві.

Тим часом у Сосниці створений районний оргкомітет з виконання доручення Президента та підготовки до 50-річчя пам’яті О. П. Довженка на чолі з депутатом, а після останніх виборів — головою районної ради, Василем Євгеновичем Волошком.

Проведена зустріч із священнослужителями різних релігійних конфесій, учасники якої одностайно підтримали ініціативу і висловились за перепоховання праху Довженка в Сосницю.

Оргкомітет вирішив провести в Сосниці зустріч земляків — видатних людей нашого краю, присвячену визначній події. З цією метою були написані в усі кінці листи, а мене, як журналіста, яка багато писала про Олександра Довженка, добре знала і знайома з його небожами Олександром і Тарасом Дудками, делеговано в Москву, щоб особисто вручити запрошення їм, а також члену Міжнародної спілки журналістів Юрію Білику, полковнику медичної служби Костянтину Драгунцову, голові Чернігівського земляцтва в Росії Федору Яроцькому, працівниці Українського центру Христі Кашубі та іншим нашим знаменитостям, які знайшли можливість приїхати в Сосницю і виступити із запальними промовами в Будинку культури на великому зібранні, де було близько півтисячі сосничан та гостей. Було прийнято звернення до Президента України Віктора Андрійовича Ющенка.

Під час перебування в російській столиці я мала розмову з настоятелем Богоявленського собору, який сказав, що свята церква не заперечує проти перенесення праху, якщо є таке побажання рідних і громадськости.

І ось цими днями надійшов лист від Довженкового племінника — академіка Російської академії медичних наук Тараса Миколайовича Дудка, який просить передати особисто його звернення до Президента України В. Ющенка з підтвердженням висловленого під час зустрічі в Сосниці його неухильного бажання — перенести прах рідного Олександра Петровича тільки в Сосницю.

Він висловлює з цього приводу незаперечні аргументи і сподівається, що глава Української держави виконає волю її вірного сина, який творив і страждав за її незалежність.

І душа його упокоїться, що прах лежить на рідній сосницькій землі, в місці світлому, спокійному, «де нема ні печалі, ні воздихання», «де праведники упокоюються і життя безкінечне».

А ось що пише заслужений діяч культури і мистецтв, лауреат премій імени Павла Тичини, Миколи Хвильового і Михайла Коцюбинського, відомий український поет, земляк, однофамілець, а можливо, і далекий родич Президента, Олекса Якович Ющенко: «Шановна Наталіє Федорівно!.. Ви питаєте мою думку про перепоховання праху Олександра Довженка в Сосницю. — Це думка справжніх патріотів. І я б поставив свій підпис під прийнятим зверненням до Президента України».

Разом з іншим листом Олекса Якович надіслав свій новий вірш «Хаті вклоняюсь Довженковій» та вирізку з газети «Слово Просвіти» статті «Чи повернеться Довженко в Україну?». В ній є такі рядки: «Довженко через століття повторив долю Тараса Шевченка... щоправда, якщо Шевченка уже в рік його смерті було перепоховано в Україні, то прах Довженка досі покоїться в Москві...». І далі. «Де перепоховати класика української літератури і кіно?.. Знову ж, за аналогією з Шевченком, найкращим місцем упокоєння мала б бути його рідна Сосниця на Чернігівщині, невеличке містечко неподалік від зачарованої Десни, оспіваної митцем. Саме тут заповідав його поховати і сам Довженко.

І, на жаль, останню волю покійного не було виконано».

А найкраще визначив місце свого перебування сам Довженко у листі до матері та сестри: «Пишу одну повість про діда, батька, матір і про все, одне слово, наше сосницьке життя, ще коли я був маленьким, у вас і щасливим... Чомусь я часто, якщо не щодня, згадую Сосницю і про Вас усіх, особливо про батька і про Вас, моя рідна старенька мамо. Мені Сосниця навіть уві сні сниться... Часом мені важко згадувати про Київ, з яким зв’язано в моєму житті так багато нещастя».

Про свою любов до Сосниці він писав у листах до Юрія Смолича: «Юро, коли я приїду, повези мене кудись на Десну... Похожу босий по її чистих незайманих висипах, поп’ю її рідної м’якої води, поплачу, подобрішаю».

Він душею вболівав за сосничан, які «знали труд, мир, щедрість і добро».

У листі до О. М. Підсухи вже у 1956 році писав:

«Дуже дорожу хорошими вістями з далекої Десни... Виглядаю човнів з далекого краю, і, друже мій, часом темніє в очах і жаль мене бере...»

Є і такі слова: «Часом, дивлячись у вікно, переношуся думкою на Україну, на Десну, та й пливу човном-дубом поміж берегами та поміж лозами і осокорами, і небо наче всміхається мені з далекої невозвратної давнини».

Про свою безмежну любов до рідної Десни, до Сосниці він писав у листах до Ю. Тимошенка, до Л. М.Чернявського, до В. В. Вишневського, щирі рядки і безмежні слова любови висловив у безсмертних «Щоденниках».

25 листопада минуло 50 років після смерти Олександра Довженка. Президент України В. А. Ющенко з турботою поставився до пам’яті геніальної Людини.

Про це свідчить і його звернення до Президента Росії В. В. Путіна з проханням щодо позитивного вирішення даного питання, в якому Віктор Андрійович стверджує, що «наш людський обов’язок вбачається в тому, щоб виконати останню волю О. П. Довженка і перепоховати його прах у рідній землі.

Розраховую, глибокошановний Володимире Володимировичу, на Ваше розуміння і сприяння в цьому питанні, яке, безсумнівно, буде високо оцінено українською громадськістю».

Прийняті відповідні рішення з приводу перепоховання праху О. П. Довженка сосницькими районною і селищною радами.

Активно обговорювалося це питання на сесії Чернігівської обласної ради, яка ухвалила відповідне рішення і звернення до Президента України В. А. Ющенка, Голови Верховної Ради України О. О. Мороза та Прем’єр-міністра України В. Ф. Януковича з проханням вирішити питання про перенесення праху О. П. Довженка зі столиці Російської Федерації Москви у Сосницю Чернігівської области.

Ще одне звернення до Президента України прийняте на урочистостях з нагоди 112-ї річниці від дня народження О. П. Довженка, що відбулися в Літературно-меморіальному музеї. Його із задоволенням підписали дорогі гості з Києва — голова Департаменту Українського кіно Ганна Чміль, прес-секретар Кіностудії ім. О. П. Довженка Олена Возгоменчук, голова оргкомітету кінофестивалю Юрій Пилипець, письменник, журналіст, кінокритик, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, заслужений діяч культури України Микола Шудря, письменник, лауреат премій ім. Котляревського, Леся Курбаса Микола Лабінський, керівник проектів Національної ради молодіжних організацій Марина Канавець. Також родичі кінорежисера, внук його рідного дядька Самійла — Леонід Павлович Довженко зі своєю дружиною Євдокією Костянтинівною та донькою Іриною, двоюрідні племінники О. П. Довженка Іван Іванович Запорожець та Віктор Іванович Запорожець, родичі Довженка — Володимир і Леонід із сім’ями.

У прийнятому на цих урочистостях зверненні вони записали: «Виконання Заповіту О. П. Довженка — поховати на рідній землі — отже, перенесення його праху з Москви у його рідну Сосницю до цієї дати — буде йому найвищою посмертною нагородою від Президента України і всього українського народу».

Член Національної спілки журналістів України