Чернігівщина за рік після виборів: Нові тенденції та ефективність роботи місцевих рад

26 березня 2006 року, рівно рік тому жителі нашої області та всієї України пішли на виборчі дільниці, щоб зробити свій вибір. Кожен, поставивши в бюлетені галочку мав певні сподівання та надії, очевидно, на покращення свого життя.

Ми не будемо аналізувати, чи відбулося це покращення. Метою даного дослідження є аналіз тенденцій та результатів роботи сформованих рівно рік тому представницьких органів місцевого самоврядування, які були вперше сформовані в результаті виборів на пропорційній основі.

Найважливішу роль в цьому процесі відіграли політичні партії та їх блоки.

В Чернігові Громадянська мережа ОПОРА  реалізує ряд моніторингових програм щодо діяльності місцевих рад. Власне, моніторинг розпочався ще під час передвиборчої кампанії з процесу формування списків кандидатів у депутати різних рівнів. В одній із заяв у січні 2006 року ОПОРА висловлювала своє занепокоєння непрозорим формування майбутніх політичних еліт області.

Вже під час першої сесії Чернігівської міської ради активісти нашої організації зустріли депутатів із гаслом „Ми за вами спостерігатимемо!” та вручили витяги із їхніх передвиборчих програм. У вересні було реалізовано проект „Чернігівщина після виборів: півроку надій, ілюзій, розчарувань та надбань”. Перед початком одної з сесій депутатам вручили „Табелі успішності” та закликали прозвітуватися за виконання своїх програм. Власне, протягом цього року ОПОРА здійснювала моніторинг і висвітлення діяльності міської та обласної рад.

На основі їхньої роботи (яка, на нашу думку характерна для більшості рад області) можна робити висновки та охарактеризувати тенденції.

І) Те, що залежить виключно від законодавця

1. За рік після виборів можна майже однозначно стверджувати, що пропорційна система, в запропонованому законодавцем вигляді себе не виправдала. Це призвело до заполітизованості місцевих рад, недостатньому рівню зв’язку депутата з виборцем та процедури підзвітності та відповідальності.
2. На нашу думку, на місцевому рівні варто або повернутися до мажоритарної або перейти на змішану систему виборів. В жодному разі, не можна використовувати існуючу жорстку пропорційну систему з закритими списками. Крім того, варто розробити та впровадити процедуру відкликання виборцями депутатів. Також, на нашу думку, запровадження імперативного мандату для депутатів місцевих рад є недостатньо продуманим кроком, що має бути переглянутий. Виключне право політичних партій формувати представницькі органи територіальної громади є передчасним і також потребує перегляду. Депутат повинен бути представником громади, а не певної політичної сили.
3. Не можна не відмітити як позитив скасування недоторканності для депутатів місцевих рад навесні 2006 року.
4. Запровадження пропорційної системи стало наслідком нерівного представлення інтересів територіальних громад. Так, 52 з 90 депутатів Чернігівської обласної ради представляють обласний центр, а деякі райони не представлені взагалі. В той же час, один із депутатів, взагалі, прописаний і проживає в іншій області.
5. Система, повноваження та відсутність фінансової самостійності органів місцевого самоврядування не дають їм можливості  здійснювати системні зміни на місцевому рівні та реалізовувати передвиборчі обіцянки. Також, це не стимулює формування нового покоління політиків в містах. З іншого боку, така ситуація призводить до корупції та можливостей депутатами лобіювати власні інтереси.

ІІ) Кадровий потенціал

1. Хоча після березневих виборів склад місцевих рад на Чернігівщині оновився на 70-80%, але зі зміною кадрів не відбулося зміни політичних еліт. Незначним виключенням з цього є депутатський корпус Чернігівської міської ради, але ми можемо говорити скоріше про кілька прикладів, ніж правило. Це пов’язано, в першу чергу, з процедурою формування списків кандидатів, а також, причинами, що перераховані вище.
2. В той же час, ми можемо говорити про невисокий кадровий рівень депутатів, що прийшли в місцеві ради по списках більшості партій та блоків. В різних радах ми бачимо відсутність достатньої кількості фахівців з економічних, юридичних питань, місцевого самоврядування, бюджету тощо. Про це можна говорити на основі проектів багатьох рішень, часто відсутності системного підходу до вирішення питань, скаргами прокурорів (а отже, порушенням законодавства під час прийняття рішень), порушенням деяких процедур, нездатністю і небажанням використовувати потенціал громади для розвитку міста.

ІІІ) Заполітизвоаність роботи місцевих рад

1. У зв’язку з пропорційною системою виборів та підвищенням ролі політичних партій ми спостерігаємо процес заполітизації роботи місцевих рад. Це жодним чином не сприяє ефективності їх роботи в напрямку покращення добробуту громадян. Депутатам тепер важче знаходити порозуміння та консолідувати свої зусилля. Політичні протистояння в стінах місцевих рад забирали багато часу, який міг би бути використаний для розробки та реалізації дійсно значимих питань та програм.
2. Підвищився вплив керівників фракцій та центральних партійних органів на депутатів місцевих рад. Особливо, це характерно для великих фракцій.
3. В місцевих радах з’явився поділ на коаліції, більшість і меншість, поділ за „кольоровою” ознакою. Це скоріше роз’єднує депутатів ніж сприяє консолідації їхніх зусиль. Наслідком політичної конкуренції в місцевих рад є „переможці” і „переможені”, а насправді, програє від цього виборець.
4. Підвищення ролі депутатів послабило позиції міських голів, які не обов’язково представляють політичні партії і мають підтримку або більшість у радах. В ряді міст це вилилося у відкриті або приховані протистояння депутати-міський голова. По певних питаннях це сприяло демократизації рад (зникла монополія голів в ряді питань), але часто це були політичні протистояння, що скоріше не несуть конструктивності в роботу рад, ніж навпаки.
5. Як позитивний момент слід відзначити те, що на Чернігівщині не відбулася характерна для багатьох рад України „підміна списків” та результатів волевиявлення. Мається на увазі фактична відсутність прикладів переходів депутатів з фракції або їх розколу. Після запровадження імперативного мандату це стає вже малоймовірним.

ІV) Основні питання

1. Чи не єдине питання, на яке реально впливають міські ради – продаж і оренда земельних ділянок. Саме цим проблемам присвячена більшість питань, що виносилися на розгляд сесії.
2. За рік роботи місцевих рад, особливо, на прикладі Чернігівської міської ради, можна говорити, що велика кількість депутатів у більшості фракцій прийшли в місцеве самоврядування виключно для того, щоб мати ширший доступ до розподілу землі і, нерідко, лобіюють в радах свої інтереси або інтереси інших фінансових груп. Не один раз це виливалося в публічні суперечки та взаємні звинувачення у „дерибані” землі. Цей фактор значно послаблює авторитет та довіру до інституцій місцевого самоврядування як таких в очах виборців. Громадськість отримала серйозні підстави говорити про корупцію в представницьких органах та процес зрощування влади та бізнесу.
3. Неодноразово місцеві ради піднімали питання, що абсолютно не відносяться до їх компетенції. Рішення із закликами пришвидшити процес формування  „помаранчевої коаліції” у Верховній раді, спроби оголосити Чернігів „територією без НАТО” та надати російській мові статусу регіональної в обласному центрі, звернення до центральних органів державної влади щодо цін на енергоносії, вступу України в НАТО… – це далеко неповний перелік.

V) Реалізація передвиборчих програм та діяльність політичних партій

1. Як уже говорилося, з запровадженням пропорційної системи фактично розірвався взаємозв’язок партій та виборців. Жодна політична сила широко не про анонсувала та поширювала інформацію про громадські приймальні, „єдині дні” депутата тощо.
2. Можна однозначно стверджувати, що більшість депутатів недостатньо уваги приділяють виконанню своїх програм. Інколи складається враження, що про них взагалі забули. Крім окремих прикладів, партії та їх представники у владі не ведуть системної та періодичної звітності перед виборцями стосовно виконання своїх програм.
3. Відсутня чітка і зрозуміла взаємодія представників партій в місцевій владі та радах з партійними організаціями. Відсутній механізм „легітимізації” голосувань з ключових питань партійними органами відповідного рівня.
4. Крім того, відсутній механізм інформування рядових членів політичних партій та суспільство загалом про причини ухвалення певних рішень, їх відповідність ідеології та програмам партій, передвиборчим обіцянкам.
5. Політичні партії фактично нічого не роблять для підвищення професійної якості своїх депутатів, хоча відповідальність за рівень своїх висуванців мають нести саме партії. Не ведеться освіта та навчання депутатів. Крім того, жодна з політичних сил не задекларувала публічно певний „етичний кодекс” правил і норм для своїх представників  в місцевих радах.

VІ) Місцеві ради та організації громадянського суспільства

1. За рік роботи Чернігівська міська рада (як і інші) не створила та регламентувала механізмів, що сприяли б активній участі громадськості в місцевому самоврядуванні та процесі прийняття рішень. Робота над Статутом міста почалася лише в 2007 році і не як розуміння необхідності прийняти Конституцію міста, а як данина виборчим обіцянкам міського голови (і ряду партій) та 1100-річний ювілей міста. Міська рада відхилила пропозицію Громадянської мережі ОПОРА прийняти положення про громадські слухання та місцеві ініціативи.
2. На недостатньому рівні підтримуються організації громадянського суспільства з бюджету міста (лише через недосконалий конкурс програм Відділу у справах сім’ї та молоді та підтримкою ветеранських або вузькопрофільних організацій, що „співпрацюють з виконкомом”). Це, не зважаючи на те, що в складі депутатського корпусу міської ради є кілька людей, що представляють або представляли „третій сектор”.
3. Депутати і партії не роблять кроків для поглиблення співпраці з громадськими організаціями для забезпечення інформування громадськості про певні ініціативи та діяльність партійних фракцій. Не проводяться консультації з громадськими організаціями стосовно вироблення муніципальної політики, реалізації затверджених програм, реформування місцевого самоврядування тощо.
4. Варто зазначити, що дуже рідко депутати залучають представників громадськості до роботи тимчасових та постійних комісій рад, а під час однієї з сесій, депутати Чернігівської міської ради взагалі не пустили до зали чотирьох представників громадськості.
5. На сьогодні, фактично відсутні приклади створення або успішного функціонування дорадчо-консультативних рад при представницьких органах місцевого самоврядування з широким залученням громадськості. Певна робота зараз в цьому напрямку ведеться Чернігівським міським головою, але частина депутатів уже виступила з критикою цієї ініціативи. Про плани створити такий орган заявляла голова обласної ради, але, поки що, це лише заяви.

Безперечно, що вказані недоліки роботи місцевих рад та якості депутатського корпусу потрібно виправляти. В іншому разі, не доведеться говорити про ефективність їхньої роботи та підвищення рівня життя громадян. Для цього потрібно зробити тверезий погляд на рік, що минув і, зробивши висновки, почати працювати над виправленням помилок та удосконаленням роботи. Це стосується як законодавця, так і депутатів місцевих рад, політичних партій, громадських організацій та засобів масової інформації.

Цей матеріал підготовлений на основі реалізації проектів, пов’язаних з моніторингом та аналізом діяльності місцевих рад на Чернігівщині. Громадянська мережа ОПОРА висловлює свою вдячність Міжнародному фонду „Відродження” за підтримку та сприяння в реалізації цих програм.