Останнє оновлення: 13:01 четвер, 6 жовтня
Культурна спадщина
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Як то бути адвокатом короля Данила та УПА в СССР: помер український письменник Олесь Лупій
Як то бути адвокатом короля Данила та УПА в СССР: помер український письменник Олесь Лупій

Як то бути адвокатом короля Данила та УПА в СССР: помер український письменник Олесь Лупій

Захоплюючі історичні романи та вишукана поезія. Такий творчий спадок залишив по собі український письменник Олесь Лупій, що відійшов у вічність 14 серпня. У совєцькі часи окремі його твори були знаряддям чорної пропаганди, в інших випадках письменник лишався вірним сумлінню, ризикуючи втратити все.

У неділю, 14 серпня, пішов із життя український письменник Олесь Лупій.

Трагічну звістку повідомив у Facebook голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський. Зі слів дружини Олеся Лупія, Лесі Степанівни, він сповістив, що літератор помер близько полудня. Після боротьби з тяжкою хворобою…

Голова Національної спілки письменників подав коротку довідку про Олеся Лупія: “Відомий український письменник, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, лауреат премії імені Дм. Яворницького, заслужений діяч мистецтв України. Автор багатьох поетичних і прозових книжок, кількох кіносценаріїв”.

Цей лаконічний текст передрукували і практично всі ЗМІ, які повідомили про смерть письменника. Проте постать Олеся Лупія справді непересічна в українській літературі та заслуговує на більш детальне висвітлення.

Народився Олесь Лупій у 1938 році у селі Нова Кам’янка на Львівщині (на той час – Равський повіт Львівського воєводства міжвоєнної Польщі) у селянській родині. Діди майбутнього письменника брали участь у національно-визвольних змаганнях 1918-1920 років – у лавах Української Галицької Армії. Батьки за участь у Других визвольних змаганнях були заслані до Сибіру. Депортували і молодшого брата Славка, що у майбутньому став відомим українським кінорежисером. Свої перші вірші Олесь Лупій присвячував рідним, з якими був розлучений.

Першу збірку – “Вінки юності” – поет видав у 19-річному віці, будучи студентом Київського університету імені Тараса Шевченка. Після закінчення вишу у 1961 році Олесь Лупій пов’язав своє життя з Києвом. У 1963 році – став журналістом газети “Молодь України”.

Олесь Лупій був частиною нової генерації поетів і прозаїків, які наприкінці 50-х – на початку 60-х років наповнили українську літературу новими образними формами. Водночас – перебували в моральній опозиції до комуністичного режиму. Це явище у нашій культурі дістало назву “шістдесятництва”.

До когорти шістдесятників Олеся Лупія відносив, зокрема, відомий літературний критик Олекса Мишанич. При цьому він відзначав, що Лупій, порівняно зі своїми ровесниками, залишався більш традиційним, “не таким чутливим до різного роду новацій, поетичної моди”. Його творчість літературознавець порівнює з українськими “неокласиками” 1920-х років, зокрема – з Максимом Рильським.

“Пригляньтеся уважно до його писань, адже він весь повен тонкої акварельної прозорості і того хорошого оптимізму, що не цурається гострих граней чи болючих імпульсів людської душі”. Так про поезію Лупія відгукнувся наприкінці 60-х років його більш маститий на той час колега Андрій Малишко.

У віршах Олеся Лупія – повно енергії, жаги до життя. Приклад – поезія “Галицький мотив”, де переплелися відчай від поразки та воля до нової боротьби:

Сьогодні ви перемогли,
Вам – гімни величаві,
Крилаті Марсові орли
Вас на все небо славлять.
І тільки ми, розбиті вщент,
Спроможні оцінити
Поразки біль, ганьбу і смерть,
Яка то радість жити.
І тільки нам печуть вуста
Від довгого мовчання,
І зрозуміла люта мста
Й готовність до повстання.

Перший роман Олеся Лупія – “Милява” – побачив світ у 1965 році. Це була досить смілива для того часу спроба молодого літератора розповісти правду про боротьбу Української повстанської армії – до тієї міри, наскільки дозволяла совєцька цензура. Роман здобув широку популярність, видавництво та автор отримали сотні відгуків від читачів. Водночас – у пресі письменника розкритикували за те, що один із головних героїв – сотник УПА Дмитро Горішній – був зображений не негативним, а цілком людяним героєм.

У наступних творах Лупій продовжував розвивати тему трагічних подій на заході Україні у 40-х – 50-х роках. З-під пера письменника вийшли романи “Герць” (1966), “Грань” (1968, перевиданий у США у видавництві “Молода Україна”), “Вірність” (1976), “Сонце поміж соснами” (1979), “Нікому тебе не віддам” (1984), “Чоловіки не відчувають болю” (1987). Всі ці твори написані цілком у дусі совєцьких ідеологем. Вони були безжально цензуровані, наприклад, із рукопису роману “Нікому тебе не віддам” авторитарні цензори вилучили 80 сторінок тексту. Автора змусили прибрати всі згадки про Сибір, куди комуністична влада заслала сотні тисяч родин із заходу України.

Письменник згодом визнавав, що, погоджуючись на такі купюри, тим самим допомагав комуністичній пропаганді: “Можна було просто забирати свої тексти додому, тримати їх у шухлядах до кращих часів, але переважало прагнення побачити надруковану книжку – хоча б у такому вигляді. А тодішня система тільки на це й розраховувала. Так вона хотіла перетворити нас, письменників, на співців соцреалізму”, – сказав Лупій в інтерв’ю “ЛітАкценту” у 2018 році.

Треба зазначити, що письменник не завжди проявляв такий конформізм. Неодноразово висловлював громадянську позицію, що мало не коштувало йому закінчення літературної кар’єри. Так, у 1968 році Олесь Лупій відмовився виступити на зборах Спілки письменників зі словами підтримки введення совєцьких військ до Чехословаччини. Того ж таки року літератор був одним із небагатьох, хто підтримав зацькований комуністами роман “Собор” Олеся Гончара. Про це свідчить запис у щоденнику Гончара: “І сьогодні ж, в цей самий день, коли там “Собор” обкидають брудом, в “Літературній Україні” стаття “Собори душ людських” О. Лупія, в якій молодий письменник пише, що цей твір – свято української літератури. Аж так”.

За такі демарші Лупія звільнили з посади відповідального секретаря “Літературної України”, тривалий час не друкували, не дозволяли влаштуватись на роботу. Викликали на допити через публікацію окремих його творів у Сполучених Штатах, вимагали виступити з публічним засудженням американських видавців, чого письменник не зробив. Його поезії продовжували потрапляти до діаспорних збірок – видавались у Великій Британії, Канаді.

Водночас, “кастрованим” цензурою виявився і написаний Олесем Лупієм сценарій фільму “Багряні береги”, знятого його рідним братом Ярославом Лупієм у 1979 році на Одеській кіностудії. Згідно з тодішньою ідеологічною парадигмою стрічка розповідає про те, як “націоналістичні бандити” заважають “радянським людям” налагодити мирне життя у післявоєнному західноукраїнському селі.

Ще один фільм, сценарій до якого створили брати Лупії – “Данило – князь Галицький”. Це масштабний історичний епік, знятий на тій же Одеській кіностудії у 1986 році. Попри наявність совєцьких ідеологічних штампів, ця стрічка, безумовно, долучилась до підйому української національної самосвідомості, розповідаючи про боротьбу українського князя (майбутнього короля) проти вторгнення Чингізидів.

Робота над цим сценарієм породила в Олеся Лупія захоплення жанром історичного роману. У 1986-1989 роках письменник працює над своїм magnum opus’ом – романом “Падіння давньої столиці”. У ньому Лупій художньо відтворив історію оборони Києва від монголів у 1240 році. Однією з центральних постатей роману є і майбутній король Данило Галицький. В авторській післямові до твору письменник полемізує з московськими авторами (шовіністами Яном, Гумільовим, Чівіліхіним), які у своїх історичних романах применшували значення давньоукраїнських князівств у протистоянні Орді.

Роман побачив світ у 1991 році та здобув популярність серед читачів. Одразу після його публікації Лупій починає працювати над історичним романом про гетьманування Івана Виговського – “Гетьманська булава”, що був надрукований у 1993 році. Це одна з перших художній спроб змалювати позитивний образ гетьмана Виговського – борця проти Московії. Раніше в українській літературі гетьман – наступник Богдана Хмельницького – виступав радше як суперечлива фігура (романи Івана Нечуя-Левицького, Богдана Лепкого).

У 1994 році за свої історичні романи Олесь Лупій був відзначений Національною премією імені Тараса Шевченка. У наступні роки він продовжив писати на історичні теми. У 2001 році вийшов друком історико-пригодницький роман “Лицарі помсти” про морські походи запорозьких козаків у 17 столітті. У доробку автора – також драма “Закоханий четар” про події після визволення Києва союзними військами УНР і УГА у 1919 році. І – кілька історичних поем – “Малуша”, “Володар Високого замку”, “Гетьман і король”, “Присуд князя Кия”.

Ще з кінця 80-х років Олесь Лупій включився до правозахисного та українського просвітницького руху. Співпрацював з товариством “Меморіал”, товариством української мови, був одним із засновників Конгресу української інтелігенції. У 1989-1991 роках брав участь у підготовці та проведенні проукраїнських мітингів біля Верховної Ради, університету імені Тараса Шевченка. Під час обох революції – Помаранчевої та Революції гідності – часто бував на Майдані. Присвятив низку поезій і подіям російсько-української війни, що почалась у 2014 році.

В останні роки життя перероблював свої перші романи – “Милява” та “Герць”, відновлював розділи, вилучені цензорами. Шукав гроші на перевидання цих творів. Писав і драматичну поему про боротьбу Української повстанської армії.

Одна з останніх поетичних збірок письменника була опублікована у 2018 році. Вона має коротку назву – “Мова”. Це – своєрідна поема, присвячена боротьбі української мови за виживання та утвердження у незалежній Україні. Окремі твори, що увійшли до збірки, лежали в шухляді від 70-х років. Інші – були написані за останні роки. Один з найоригінальніших віршів – “Непокора літери Ґ”:

Було в ній щось від ґотики старої,
Щось від леґенди, символів поґан,
Від дириґента палички стрімкої
Чи від маґічних знаків праслов’ян.
І налякались фіґлярі безликі,
Мабуть, вона нагадувала їм,
Що в нас були володарі великі
Із реґіментом і гербом своїм.
І враз нахлинула фата-морґана
На українську мову, вдарив грім,
І люті хуґи, дикі ураґани
Розхилитали наш родинний дім.
Людці горлали ледве не до сказу,
Так виявляли почуття свої,
Заборонили літеру указом
І з алфавіту вивели її.
Аби убити ностальґію бунту
Та відігнати летарґічний хміль,
Позбавити нас ґеніїв і ґрунту,
І ґвардії, і ґонору поспіль
І стала літера, як ґладіатор,
З піґмеями на ґерць й перемогла,
Над алфавітом розметала ґрати,
В ориґіналі місце зайняла.

Низка віршів Олеся Лупія були покладені на музику українськими композиторами. Мабуть, найвідоміша пісня – “Подай крилята” (музика Олександра Білаша), яку виконували Дмитро Гнатюк і Анатолій Мокренко. Ще одна варта уваги пісня – повстанська “Що тобі до того, соловію” (музика Лесі Романчук), – щемливий твір про вбиту енкаведистами зв’язкову УПА.

“Привернути увагу молодого покоління до історії нашого народу, щоб молодь не забувала, якою дорогою ціною здобуто волю, що незалежну Україну треба щоденно, постійно оберігати”, – так про мету своєї творчості Олесь Лупій розповідав у 2018 році.

Більша частина життя письменника пройшла у часи совєцької окупації. Його талант був у лещатах комуністичної цензури, про що свідчить те, що свої найліпші (найбільш визнані) твори Олесь Лупій створив тоді, коли червона імперія вже була на межі розпаду. Він не був серед безкомпромісних борців проти совєцького режиму, таких, як Василь Стус, водночас – і не опускався до вірнопідданого лизоблюдства, зберігаючи любов до України, рідної мови, нашої історії. Багато його творів, зокрема – історичні романи, залишаються актуальними, пробуджують інтерес до минулого України. Вони заслуговують на те, щоб не потрапити у забуття.

Коментарі (1)

Денис | 2022-08-16 00:32

ВНИМАНИЮ ЧЕРНИГОВЦЕВ!!! ПРОШЛА ИНФОРМАЦИЯ ЧТО В БЕЛАРУСКОЙ ЗЯБРОВКЕ НА СЕГОДНЯ УЖЕ СОСРЕДОТОЧЕНО 14 ЗРК С-400 И 60 РАКЕТ К НИМ А ТАК ЖЕ ОГРОМНАЯ МАССА ВООРУЖЕНИЯ.ГОТОВИТСЯ РЕАЛЬНЫЙ МАССИРОВАННЫЙ РАКЕТНЫЙ УДАР.ЭТО УЖЕ ОЧЕВИДНО!!! ВОЗМОЖНО ЭТО БУДЕТ НА ДЕНЬ НЕЗАВИСИМОСТИ И ДО ЭТОГО ВРЕМЕНИ КОЛИЧЕСТВО РАКЕТ МОЖЕТ БЫТЬ УВЕЛИЧЕНО НА ПОРЯДОК.ТАК ВЧЕРА ВЕЧЕРОМ В ГОМЕЛЬ ПРИЛЕТЕЛ ОЧЕРЕДНОЙ ИЛ И ЭТО ЗНАЧИТ ЧТО РАКЕТ БУДЕТ БОЛЬШЕ С КАЖДЫМ ДНЁМ.ОГРОМНЕЙШАЯ ОПАСНОСТЬ!!! ВЕРОЯТНОСТЬ МАССИРОВАННОГО РАКЕТНОГО УДАРА!!!ВСЕМ БЫТЬ ПРЕДЕЛЬНО АККУРАТНЫМИ В БЛИЖАЙШИЕ ДНИ!!!
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  1 вересня випускників із Чернігова слухатиме весь світ

SVOBODA.FM