Останнє оновлення: 14:53 четвер, 6 жовтня
Факти ЛРТ. Україна
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / "Мета - посіяти сумнів": скандали з Amnesty і фільмом CBS як симптоми нової фази інформаційної війни
Мета - посіяти сумнів: скандали з Amnesty і фільмом CBS як симптоми нової фази інформаційної війни

"Мета - посіяти сумнів": скандали з Amnesty і фільмом CBS як симптоми нової фази інформаційної війни

Компрометація України та постачання західного озброєння перекочувала з прокремлівських медіа та риторики пропутінських політиків до заяв міжнародних організацій та публікації авторитетних західних ЗМІ. Найгучніші скандали минулого тижня – звіт AmnestyInternational зі звинуваченнями ЗСУ та розслідування CBS про “зникнення” в Україні західної зброї.

Чи має Кремль відношення до поширення таких наративів та як Україні зберегти підтримку країн Заходу у протидії російській агресії?

“Військові бази у школах”: скандальний звіт Amnesty International

Намагаючись зберегти нейтралітет - можна опинитися на боці зла, а прагнучи бути об’єктивним і неупередженим - можна стати союзником найбільш аморальних пропагандистів. На такі висновки нас наштовхують події минулого тижня, коли в українському та світовому інформаційних просторах розгорілися два скандали через висвітлення війни в Україні - скандал із доповіддю Amnesty International та - з фільмом-розслідуванням телеканалу CBS.
Ці два скандали схожі за своєю сутністю та є частиною однієї тенденції, про яку заговорили і українські офіційні особи та фактчекери. В один голос вони кажуть про початок нового етапу інформаційної війни Кремля проти України, на якому буде все складніше відрізнити друзів від ворогів.
Нагадаємо, 4 серпня міжнародна правозахисна організація Amnesty International оприлюднила звіт за підсумками роботи її експертів на території України. У доповіді, передусім, йдеться про те, що українські військові нібито наражають на небезпеку цивільних жителів українських міст, розміщуючи військову техніку, озброєння та особовий склад у цивільних об’єктах. Унаслідок цього, мовляв, населені пункти перетворюються на військові цілі для російських атак.
 
Конкретно йдеться про 19 випадків, коли ЗСУ розміщувались у житлових будинках - на Харківщині, Донеччині та Миколаївщині. У звіті також кажуть про випадки, коли для воєнних потреб пристосовували приміщення шкіл та цивільних лікарень.
Генсек Amnesty International Аньєс Калламар, з огляду на це, закликала український уряд “негайно відвести свої сили від населених пунктів або евакуювати цивільних з районів, де діють військові”.
У звіті йдеться і про воєнні злочини російських окупантів, але їм у документі відведено значно менше місця. Експерти Amnesty зафіксували обстріли росіянами цивільних об’єктів у Харкові, поруч з якими не було українських військових. Також Збройні сили Російської Федерації звинуватили у застосуванні невибіркового озброєння, зокрема - касетних снарядів.
Війна в Україні
Війна в Україні / AP nuotr.
Доповідь передбачувано викликала хвилю обурення з українського боку. Відреагували і найвищі державні посадовці, зокрема - президент Володимир Зеленський, який заявив, що організація “хоче перекласти відповідальність за злочини з агресора на жертву”.
Ввечері 5 серпня директорка українського офісу Amnesty International Оксана Покальчук повідомила про своє рішення покинути організацію після того, як їй не вдалося “достукатися” до керівництва через скандальний звіт:
“Коли ти не живеш у країні, в яку ввірвалися окупанти і рвуть її на шматки, тобі, мабуть, не зрозуміти, що тут такого – засудити армію захисників. І немає слів у жодній мові, спроможних це донести до того, хто не відчув цього болю. Навіть учора я мала наївну надію, що зможу все виправити. Що ми проведемо хоч 200 нарад і таки пояснимо, достукаємося, донесемо свою думку. І текст буде видалено, а замість нього з’явиться інший. Сьогодні я зрозуміла, що цього не станеться”, - написала Покальчук у своєму Facebook.
Правозахисниця також зазначила, що організація підтримала російські наративи, хоч сама цього і не бажала. На думку інших українських оглядачів - Amnesty могла потрапити під вплив російських агентів, чи навіть більше того - виконувати замовлення із Москви.
7 серпня правозахисна організація виступила із заявою-роз’ясненням. У ній - висловила жаль через те, що її висновки “викликали біль і гнів” у багатьох українців. При цьому - наголосила, що не збирається відмовлятися від тверджень, висловлених у доповіді.
Вже 10 серпня відбувся черговий демарш - Amnesty покинув співзасновник шведського відділу - Пер Вестберґ, що був членом організації майже 60 років. Правозахисник також висловив незгоду зі звітом, якого підготували його колеги. Можна припустити, що ця хвиля звільнень триватиме і надалі, оскільки керівництво організації демонструє неготовність визнати помилку.
Маніпулятивність звіту Amnesty International очевидна. По-перше, навіть з точки зору воєнного права, не існує жодних обмежень на використання армією приміщень шкіл, лікарень, музеїв та інших громадських місць як командних пунктів чи військових баз - якщо ці об’єкти не функціонують за своїм прямим призначенням. Наприклад, очне навчання в українських школах не проводиться від початку повномасштабної агресії. Представники ЗСУ не приховують, що приміщення навчальних закладів, в окремих випадках, використовували як призовні пункти чи казарми, через те, що багато діючих військових частин були розбомблені окупантами ще у перші дні вторгнення. Проте жодних школярів чи викладачів поруч з військовими не було, тоді як зі звіту Amnesty складається протилежне враження.
По-друге, заклик фактично не обороняти міста чи населені пункти - абсурдний за своєю суттю. Це за часів наполеонівських воєн армії виходили у чисте поле помірятися силами. Спочатку ХХ століття війна стала фронтовою: впустити ворога без бою до населеного пункту - означає розвалити власний фронт, дозволити обійти свої позиції. Не кажучи вже про те, що Росія веде війну на знищення української нації. Здані “з міркувань гуманізму” населені пункти мають всі шанси перетворитися на чергові “Бучі”.
По-третє, з доповіді складається враження нібито українська влада зовсім не проводить евакуацію населення із зони бойових дій. Що також не відповідає дійсності: з перших днів війни уряд організовує “зелені коридори” з прифронтових районів, президент особисто і голови військових адміністрацій неодноразово закликали людей евакуюватися. А 2 серпня Кабінет міністрів України видав безпрецедентне розпорядження про обов’язкову евакуацію населення Донецької області.
Звіт повторює одразу низку російських пропагандистських наративів. Це - і звинувачення у тому, що “ЗСУ прикриваються цивільними”, про що російська пропаганда каже з перших днів війни. Крім того - намагання протиставити військових і “простих українців”. Війна, захист країни від агресії нібито обходять лише перших, а другі - це жертви, заручники ситуації. Це твердження спростовують результати опитування Київського міжнародного інституту соціології, проведеного у липні, згідно з яким 84% українців не погоджуються на компроміси щодо територіальної цілісності України заради припинення бойових дій. Більшість українського народу підтримує Збройні сили, у тому числі - власними коштами, волонтерством. Спроба зобразити військових і цивільних ворогами - цинічна брехня в дусі російської пропаганди.

70% “вкраденої” зброї: справжні та вигадані проблеми української армії

Війна в Україні
Війна в Україні / AP nuotr.
Майже одночасно з публікацією звіту Amnesty International, американський телеканал CBS випустив документальний фільм-розслідування “Озброюючи Україну”. Провокаційний зміст стрічки випливав вже із заголовку до матеріалу на сайті CBS: “Чому військова допомога для України не завжди дістається фронту: До кінцевого адресата дістається 30%”.
У заголовок винесли цитату зі слів відомого литовського волонтера Йонаса Охмана - засновника благодійного фонду “Blue/Yellow”, який від 2014 року допомагає українським бійцям на передовій. Журналіст CBS супроводжує Охмана та його товаришів під час поїздки на передову, куди волонтери доправляють бронежилети, дрони, оптичні приціли та тепловізори. Литовський волонтер розповідає, як долає корупційні перепони з боку місцевої влади, олігархів і політиків. Також саме він каже фразу про 30% допомоги.
6 серпня Йонас Охман оприлюднив пост у Facebook, де заявив, що його слова висмикнули з контексту.
“Матеріал був відзнятий на початку травня - за два місяці від початку війни. Твердження у фільмі щодо західної допомоги стосуються того часового проміжку. Коментар про те, що “30% дістається фронту” - це оцінка Blue/Yellow ефективності зусиль Заходу щодо військової допомоги на той час. У жодному разі не малось на увазі, що допомогу “продавали на чорний ринок” чи “розкрадали””, - наголосив Йонас Охман.
На наступний день телеканал CBS видалив стрічку, а текст - виправив, усунувши цитату про 30%. Видання пояснило, що прийняло до уваги заяву Охмана, крім того - отримало уточнення від американських військових, які підтвердили, що до Києва прибув військовий аташе бригадний генерал Ґеррік Гармон, чиє завдання - контроль і моніторинг за озброєнням. Тепер фільм відкоригують, після чого - оприлюднять виправлену версію.
У Міністерстві закордонних справ України таким рішенням телеканалу не вдовольнилися. Міністр Дмитро Кулеба закликав керівництво медіа провести внутрішнє розслідування. “Ви ввели в оману величезну аудиторію, поділившись необґрунтованими заявами і підірвавши довіру до постачання життєво важливої ​​військової допомоги народу, який чинить опір агресії та геноциду”, - заявив Кулеба.
У розмові з нами Йонас Охман підтвердив, що подача інформації у фільмі була “дещо тенденційною” і, крім того, що була викривлена цитата, він не мав уявлення про інших спікерів, задіяних у стрічці. За словами волонтера, нині ситуація з постачанням зброї поліпшилась порівняно з тим, що було кілька місяців тому. Водночас, Охман переконаний, що Україна мусить бути прозорою у питанні того, куди йде західна допомога, інакше звинувачення будуть лише посилюватися. Також влада не має приховувати реальних проблем у сфері національної оборони, зокрема - корупційних.
Йонас Охман
Йонас Охман / E. Genio / LRT nuotr.
“Є проблеми, про які зараз не говорять. Вісім років війни, а немає заводу, де б виготовляли снаряди. Нема в України. Чому? Як це може бути? Зараз є дуже велика проблема зі снарядами 122-го калібру. Ми всі це знаємо, росіяни теж знають. І коли я приїздив постійно в Україну, то бачив, як будували дороги: дуже гарні, нові, - каже Йонас Охман. - Є інші дуже серйозні проблеми, про які потрібно розмовляти. І є проблема, що дійсно, Україна повинна показати, куди йде допомога: кому, куди, як і скільки. Не знаю, в якій формі, але якщо казати, що "це не ваша справа" - то будуть проблеми”.
8 серпня Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки України оприлюднив офіційну заяву у відповідь на звинувачення про “зникнення” західної зброї. У відомстві навели кілька аргументів щодо неможливості продажу озброєння на чорний ринок.
Там кажуть, що представники всіх країн-партнерів, які передають Україні зброю - запрошені для здійснення моніторингу. Формат співпраці залежить від побажань сторін. Зокрема - окремі країни мають спеціальних відповідальних осіб, які стежать за переданим озброєнням. Крім того - в Україні запроваджують систему НАТО з керування військовою логістикою LOGFAS, за допомогої якої Україна вестиме облік військового спорядження. Нарешті, у Центрі стратегічних комунікацій зауважують, що жодних публічних претензій до України Білий Дім, Пентагон та уряди європейських країн, що постачають зброю, - жодного разу не висловлювали.

Не повірити, але засумніватися: як змінилась тактика російської пропаганди

9 серпня Стратком виклав черговий місячний звіт щодо тем, які російська пропаганда найчастіше просувала у липні. 32% повідомлень пропагандистів були спрямовані на дискредитацію Збройних сил України і лише 18% - на прославлення російської армії.
Також пропаганда активізувала свої сили на поширенні сумнівів у необхідності та доцільності надання Україні військової допомоги - йдеться у звіті Центру стратегічних комунікацій. Так, наратив “військова допомога від Заходу використовується не за призначенням або розкрадається” у липні активно просувався прокремлівськими медіа у країнах Центральної Європи - Угорщині, Литві, Латвії, Північній Македонії. Друга за поширеністю пропагандистська теза - “Військова допомога Україні затягує війну”. Водночас, в останній тиждень липня росіяни перестали використовувати низку меседжів, які активно просували раніше. Зокрема - “РФ ефективно знищує надану Україні зброю” та “Захід більше не постачатиме Україні зброю”.
Росія переходить до другої фази гібридної війни, де пропаганда та дезінформація стануть ще більш агресивними. Таку заяву зробив у своєму Facebook головний редактор сайту Stop Fake, директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко. На його думку, відлік цієї фази слід вести від 12 липня, коли видання Financial Times оприлюднило скандальну статтю “НАТО та ЄС б’ють на сполох через контрабанду зброї Україною”.
Мета пропаганди під час цієї фази, за словами експерта, - це посіяти сумніви серед західного політикуму та суспільства щодо необхідності й надалі підтримувати Україну. Першу фазу, вважає Федченко, Росія програла. У перші місяці війни Москва намагалась виправдати своє вторгнення, довести нібито на території України вона проводить “спецоперацію”, не зачіпаючи мирне населення, нібито “українські націоналісти” самі обстрілюють свої міста, а сама агресія була вимушена, бо Зеленський “розробляв” ядерну бомбу та утискав російськомовних. Ці тези, через їхню очевидну алогічність, знайшли за межами Росії мало прибічників.
У другій фазі Кремль вже не намагатиметься довести, що він - “білий і пухнастий”. Тепер вони визнаватимуть: так, ми агресори, і навіть скоїли деякі воєнні злочини. Але і Україна “не свята” - корумпована, розкрадає західну допомогу, а її Збройні сили - так само нехтують звичаями ведення війни. Тож чи варто європейцям, американцям терпіти погіршення економічного становища, брак енергоресурсів через необхідність допомагати такій державі? - Таке питання ставитиме кремлівська пропаганда.
“Це є фальшива еквівалентність. Тобто вони, з одного боку, ставлять жертву, а з іншого – агресора, і порівнюють, що є як морально неправильним, так і може призвести до дуже важких політичних і дипломатичних наслідків”, - каже Євген Федченко.
Такі наративи набагато легше підхоплюють західна преса та західні міжнародні організації, адже вони навчені, що потрібно дотримуватись “балансу”, піддавати сумніву будь-яку тезу. Матеріали у західних ЗМІ, що відповідають російським наративам, не обов’язково є російським замовленням. Прокремлівські ЗМІ, у тому числі, англомовні, просто закидають у публічну площину теми, які, через їхній резонанс і гостре звучання, не можуть не обговорювати провідні медіа. Ці матеріали також впливають на думку міжнародних організацій, які починають ставити знак рівності між агресором і жертвою, не помічаючи хиби у своїй логіці.
На думку Євгена Федченка, таких матеріалів ставатиме більше з кожним днем. Проте з пропагандою можна боротися. Як зазначає експерт, у першу чергу, самі українці мають чітко усвідомлювати, що прирівнювання України до Росії у цій війні - абсолютне неприпустиме. З цього має витікати жорстка реакція на будь-які такі прояви.
“Ми дійсно повинні на це реагувати, тому що інакше це буде виглядати так, ніби нам немає чого сказати на свій захист. З іншого боку, ми не повинні перетворювати це на дії вже постфактум”, - каже Федченко.
Йдеться про те, що Україна має грати на випередження - самостійно створювати наративи про себе. Як позитивні, так і негативні - чесно говорити про свої реальні проблеми. Щоб на Заході про них дізнавалися від України, а не від прокремлівських рупорів, - додає фахівець із протидії дезінформації.
Слід зазначити, що своєчасна та однозначна реакція на антиукраїнські пропагандистські атаки приносить результат. Так створюється контрнаратив і під вогонь потрапляють вже ті, хто намагався “очорнити” Україну. Так, Amnesty International зазнала мабуть найбільш репутаційних втрат за всю свою історію. Це - і звільнення працівників, і розгромна критика у ЗМІ (британське видання The Times прямо назвало організацію “рупором путінської пропаганди”). Для CBS видалення документального фільму - це також удар по репутації. Отже, виграти у Кремля другу фазу інформаційної війни Україна може - задля цього мають спільно працювати влада, журналісти та громадські організації.
Статті з циклу "LRT Факти. Україна" публікуються в рамках міжнародної програми MediaFit, що фінансується Європейським Союзом, для підвищення інформаційної стійкості регіонів України. Вміст матеріалу є одноосібною виключною відповідальністю ЛРТ та авторів і не обов'язково відображає думку Європейського Союзу.

 

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  1 вересня випускників із Чернігова слухатиме весь світ

SVOBODA.FM