Литовський фонд допомоги Україні Saules smiltys: Можна перемогти армію, але ніхто не переміг Націю

Литва і Україна сьогодні функціонують як один єдиний організм! Без перебільшення. Україна – фронт. Литва – надійний тил. Тонни необхідної гуманітарки їдуть в Україну машина за машиною, сотні і тисячі українців прибувають під мирне небо і почуваються у Литві як вдома.

Фонд допомоги Україні Saulės smiltys робить надзвичайну роботу і наближають нашу спільну перемогу.

Ми зробили ексклюзивне інтерв'ю з його директоркою і надзвичайно литовською волонтеркою Марією Дубіскінє.

На її подвір'ї надзвичайний конвейєр: одна за одною найнеобхіднішим для українців завантажується транспорт різного "калібру" і без затримок відправляється в Україну гуманітарним конвоєм:

- Не такий вже великий внесок я роблю. Я це роблю більш ніж для себе, аби мої діти не страждали так, як українські діти і щоб у нас вантаж 200 не розвозили по вулицях так, як це зараз відбувається у Вас. Це для мене зараз найстрашніше з того, що я бачила. І я не хочу, аби це було на наших вулицях. І, якщо ми цього зараз не зробимо, вже ніхто нам не допоможе.
Мене попросили зібрати вантаж і відправити гуманітарку вже на другий день війни. Все пішло як треба. Потім щосереди ми почали збирати речі. На сьогодні вже маємо 10 постійних отримувачів допомоги в Україні: військові, дитячі будинки. Щотижня не менше 10-ти машин відправляємо на фронт. Це джипи, мотоцикли, мікробуси для перевезення біженців. Від самого початку ми працювали без грошових внесків. Що нам передавали, те ми і відправляли. Ми маленькі, проте зробили серйозну роботу. До сьогоднішнього дня ми відправили 20 мікробусів допомоги, 40-50 джипів, 2 морозильних камери для вантажу 200, 2 військових польових шпиталі.
Окремі напрямки нашої роботи – це біженці і фронтовики. Також ми опікуємося недільною школою литовської мови, щоб українцям було легше інтегруватися в нашу громаду.
Але фронтовики – це найважливіше. Я сама була в Україні на передових лініях. Я розумію, наскільки їм складно. Їм потрібні бронежилети, каски та інше. Фронтова лінія складає 1600 кілометрів. Якщо ми її не обслужимо, значить вони наблизяться до нас. Значить це зараз мій головний напрям докладання зусиль.

- Ви казали, що не припиняли роботи під обстрілами?

- Ми відвантажувати допомогу у Маріуполь. За логістикою ми мали відправити вантаж залізничним транспортом, а тому не зважали на повітряну тривогу. Ми завантажили спокійно все, а потім ракета влучила в об'єкт приблизно за кілометр від нашого складу. Як казала мені людина, яка збирає тіла загиблих у полях, ракета – це не страшно. Від ракети не втечеш. Страшно – це коли реальний бій.

- Що найважче у Вашій роботі?

- На початку всього було вдосталь. Далі у людей все дорожчає, потім пауза і вже немає тих потоків, які були на початку. Зараз нам дуже допомагають спонсори, ми цю допомогу купуємо і працюємо за конкретними заявками: Київ, Харків, Маріуполь, Луганська і Донецька області.

- Чи є у вашому списку Чернігів? Адже там склалася зараз критична ситуація.

- Ми про цю ситуацію знаємо. Поставляємо гуманітарку не в Чернігів, а людям у прилеглі села. Є волонтер, у якого в мирний час була транспортна компанія, система бусів. Він розвозить половину мого вантажу практично по всій фронтовій лінії. В тому числі і у напрямку Чернігова.

- Ви дуже сильна жінка. Яка історія війни залишила враження у вашій пам'яті?

- Це другий день війни. До мого будинку прийшли мирні біженці. Це бабуся з донькою, свекрами і трьома дітьми. Вона впала на коліна я стала співати Гімн України і сказала, що хотіла вмерти на своїй землі, а "донька мене обманула". Це була реальна жесть.

- У Вас реальна можливість звернутися напряму до людей, яким надаєте підтримку, і до бійців ЗСУ.

- Хлопці, тільки тримайтеся! Наша земля допоможе вашій землі! Можна перемогти армію, але ніхто ще не переміг Націю! Мені за честь працювати з Вашим народом. Якщо так піде і далі, ми станемо ще більш дружніми країнами.