Підліткова агресія: Чому? І як з цим боротися?

Нещодавні серійні вбивства у політехнічному коледжі у тимчасово окупованій Керчі (АР Крим), змушують ще раз замислитися, що ж змушує молодь до таких дій.

Під час згаданої трагедії загинуло 20 осіб, понад півсотні - поранені. Винуватцем називають вісімнадцятирічного студента Владислава Рослякова. Як стверджують ЗМІ та російська влада, саме він влаштував стрілянину та підрив вибухівки, а згодом і сам застрелився.

Українська прокуратура також відкрила провадження, подію розслідують як терористичний акт.

Резонансним є і випадок побиття школярки в Чернігові минулоріч.

Про підліткову агресію у «Вечері на Свободі» розповідає кандидат психологічних наук Ганна Чепурна.

Біля мікрофона — Олександр Соломаха.

Чинників багато. Два окресленні випадки різні. Їх треба розмежовувати. Бо у випадку вбивства вік не має значення, це вже мова про патологію.

Якщо ж говорити про підліткове насильство, то першою причиною є саме наслідування поведінки дорослих. Адже, на жаль, вияви агресії є прийнятними в суспільстві. Є таке поняття «позитивне закріплення агресивної поведінки»: один раз виявивши агресії, досягаєш чогось без покарання. Наприклад, схотів забрати м’яча, поставив підніжку – і він твій. Цей спосіб закріплюється і повторюється в інших виявах.

Друге – виховання в атмосфері агресії (тато лупцює, мама критикує). Тоді дитина не бачить іншого прикладу досягання мети. До того ж, у підлітковому віці поняття лідерства часто викривлене у бік фізичної сили.

Є й стереотип, що підлітки стали агресивніші. Маю на це контраргумент: у 90-х лупцювали, якщо ти прийшов не у свій район. Йшли стінка на стінку. Зараз такого нема.

Вікові рамки від 11-12 до 15-17. Це пов’язано з гормональним бумом в організмі підлітка, емансипацією. Підліткова «я» перетворюється в «ми». Тому важливо, у якому середовищі у цей момент життя перебуває особистість.

Чому в одній і тій же атмосфері виростають кардинально різні особистості?

Є індивідуально-типологічні особливості дитини, характер. Можна говорити про самооцінку, яка стрімко в цей час формується. Схильні до агресії особи із завищеною, із заниженою самооцінкою. Тут вже постає питання розвитку моралі: боюсь, що покарають, тому не роблю. А не через уже сформовані власні переконання, цінності, норми.

Різка зміни поведінки, зміна інтересів, імпульсивність, різка втрата інтересу до навчання, проблеми зі сном. Діти мають бути зайняті у цьому віці. Батьки відразу помітять зовнішні ознаки. Навіть, якщо дитина постійно була занурена в себе, будуть спостерігатися зміни. Уважнішими треба бути до дописів в соціальних мережах, зміни вподобань в музиці, в літературі.

Не можна забороняти підлітку облаштовувати свою кімнату. Адже так він створює собі комфортне середовище вдома.

Діагностику (різноманітні тести) може проводити лише спеціаліст. І навіть за результатами такого обстеження не можна робити стовідсоткові висновки.

Знову ж таки, стереотипність в суспільстві викривлює модель виховання. Батьки кажуть дошкільнятам «якщо тебе битимуть, давай здачу».

Кажуть, що комп’ютерні ігри негативно впливають на психіку дітей?

Є багато досліджень з цього приводу. Згадайте, у свій час батьки нам забороняли дивитися телевізор, бо вважали його джерелом зла.

Крістіан Бюлер, американська дослідниця, вважає, що ігри є прийнятним шляхом викиду підліткової агресії. Втім, це лише у варіанті гри певний час, але не цілодобово.

Якщо ж стирається межа між реальністю і віртуальним життям, утворюється залежність – це вже небезпечно. У такому випадку знижуються навіть когнітивні вміння. Були випадки, коли дев’ятикласника витягують з комп’ютерного клубу, а він вже забув як писати.

Чи може дитина бути генетично запрограмована на агресію чи злочини?

Генетично можна перейняти тип нервової системи. Тобто холеричний темперамент, коли людина схильна діяти імпульсивно. Способи ж поведінки дитина наслідує. Більше ігор та фільмів, на дитину впливає модель поведінки в родині.

Як треба діяти в ситуації, коли перед тобою агресор?

Реакція на агресора буде типовою реакцією на стрес: хтось ховатиметься, хтось тікатиме, хтось відбиватиметься. Навчитися діяти у такій ситуації важко.

Для початку треба оцінити рівень небезпеки. Якщо це серйозна загроза життю, діяти треба так, як від тебе не чекають. Вчиняти галас. Загалом кожна ситуація індивідуальна і давати якісь поради важко.

Є таке поняття як «офісна лють». Як з цим боротися дорослим?

Це один з побічних ефектів хронічної втоми. Кажуть, емоціє осідають в тілі. Тож чим більше фізично себе навантажуватимемо, тим швидше вони вийдуть. До слова, вважають, що такого синдрому майже нема у сільській місцевості, бо там люди більше працюють фізично.

Важливо слідкувати за власними думками, адже саме наша інтерпретація породжує емоцію, а емоція породжує дію. Треба мати своє оточення, свою «зграю», де можна щиро поговорити. Ще Амосов вважав кращим відпочинком зміну діяльності.

Можна бити подушки, боксерську грушу, посуд. Лють не можна в собі давити.

Прислухатися до себе. Працювати не на те, щоб більше «вбитися». Важливо рефлексувати.

Хронічна втома – включена до міжнародного класифікатора хвороб. У деяких країнах людині дається річна відпустка за рахунок фірми, аби не надавати потім лікарняний, адже лють породжує хвороби.

Я, психолог Ганна Чепурна, розбиваю стару тарілку. Іншою людиною виходжу після години в басейні. Треба відслідковувати початок такого стану, а не впіймати лють на піку.

Для стабільного емоційного стану важливо мати розпорядок дня, хобі. Треба жити для себе, не лише для когось. Та виходити з дискурсу «трудового подвигу».

Кажуть, депресія загострюється сезонно. Як боротися з осінньою?

Практична порада – планувати день і хвилини радості в ньому. Треба мати баланс між роботою, захопленнями, родино. Обов’язков і фізичні навантаження. Варто розмежовувати поганий настрій та депресію. З останнім треба йти до фахівців.

Рецепт гарного настрою простий: друзі, кава, приємна розмова.