Влада в районі - по Закону чи по "понятіях" ?

13 січня 2011 р. було ухвалено закони “Про доступ до інформації” та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо забезпечення доступу до публічної інформації)».

Вони сукупно визначають, в який спосіб будь-який громадянин може дізнатися, як витрачаються бюджетні гроші.

Наприклад, скільки заробляє дружина нардепута, безперешкодно відвідати засідання органу місцевого самоврядування чи отримати своєчасно проект майбутнього рішення.

Після кількох років громадського та міжнародного тиску, Верховна Рада нарешті спромоглася прийняти пакет зазначених законів, надавши суспільству потужний інструмент контролю над владою. Складні механізми отримання публічної інформації роками сприяли безкарності учасників корупційних схем.

За їх допомогою можна було приховувати від громадян імена учасників незаконних оборудок, суми вкрадених коштів, масштаби негативних наслідків для держави тощо. Природно, що ухвалення закону, який покликаний прибрати інформаційну ширму з корупційних сцен країни, викликало незадоволення значної частини посадовців.

Під тиском влади проект нормативного акту декілька разів змінювався. Його відмовлялися підтримувати народні депутати і по-великому рахунку прийняття цього закону є заслугою громадськості, а не чиновників. Подальші труднощі по виконанню дають підстави вважати, що будуть спроби звести його дію до мінімуму.

Початок боротьби за реалізацію довгоочікуваного закону у Городнянській районній раді почався із спроби направити норми Регламенту її роботи в законодавче русло.

Чому ми намагались формалізувати відносини, а не спиратись тільки на норми закону? Справа в тому, що Закон визначив цілком нові правила роботи на місцях. З метою його виконання місцеві ради повинні переглянути процедури роботи, адже органи місцевого самоврядування є автономними у процесі прийняття та реалізації рішень.

Крім того до цього діяли старі норми Регламенту , які ніхто не бажав міняти навіть попри те, що вони суперечили новим законодавчим нормам.

У червні 2013 р. депутат Верхуша О.І. вніс на розгляд проект рішення «Про внесення змін та доповнень до Регламенту роботи Городнянської районної ради (щодо приведення окремих положень Регламенту у відповідність з положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Проте керівництво районної ради в співдружності із головою РДА вирішили тлумачити законодавство на власний розсуд, а слухняна «більшість» в раді, яка складається з «регіоналів», комуністів та колишніх «литвинівців» слухняно даний проект не підтримала.

Маючи юридичне підтвердження своєї правоти депутат повторно вніс на наступну 17 сесію районної ради вище названий проект рішення, аргументуючи доводи положенням частини третьої ст. 15 Закону, відповідно до якої проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками (в даному випадку-райдержадміністрацією) оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

В своєму виступі він звернув увагу керівництва райдержадміністрації на порушення Закону , яке проявилось в протиправній бездіяльності що до своєчасного розміщення інформації на сайті райдержадміністрації у визначений Законом термін, в результаті чого депутати, а також виборці були позбавлені права на своєчасне отримання інформації про проекти рішень районної ради, які вносились райдержадміністрацією для розгляду на пленарному засіданні.

Депутат попередив керівництво ради та РДА, що в разі ігнорування законних вимог він вимушений буде звернутись до суду за захистом своїх прав, та прав виборців. Натомість голова райдержадміністрації Силенко М.Ф. не визнав порушень законодавства та перед депутатським загалом висловив власне тлумачення норм Закону дослівно заявивши:

«Я не юрист, але трішки читати вмію. Тому, як ви прочитали, абсолютно ці звинувачення безпідставні, якщо там буде звернення в суд, готові захищати свої інтереси, свою честь і гідність, про що неодноразово заявляли. Будь ласка, тоді у мене прохання буде, щоб Григорій Григорович (Примак - голова районної ради) десь відмітив і шановні депутати проконтролювали, якщо буде по даному факту якийсь результат, який він буде, щоб його на сесії ради обов’язково оголосили, щоб всі зрозуміли , хто тут лукавить, а хто говорить правду.»

26 листопада 2013 року Чернігівськогий окружний адміністративний суд повністю задовольнив позов Верхуші О. І. до Городнянської РДА і визнав протиправною бездіяльність Городнянської райдержадміністрації, що виявилась в несвоєчасному розміщенні нею інформації про проекти рішень районної ради, подані на розгляд сесії. Крім того, зобов’язав стягнути з Державного бюджету України на користь позивача кошти, пов’язані із судовими витратами.

І врешті, на третьому етапі даної епопеї, все ж зрозумівши всю абсурдність ситуації, голова районної ради Примак Г. Г. вніс той же проект рішення депутата Верхуші О.І. на 19 сесію, яка відбулась 28 січня 2014 р., де він був одноголосно прийнятий.

Виникає риторичне питання. Що це? Прагнення можновладців працювати і жити «по понятіям», чи елементарний правовий нігілізм? Чи може і те і інше? Тоді що ж це за влада, для якої «Закони не писані». Або просто «не читані».

Чисто символічно, під завісу сесії, голові райдержадміністрації, котрий «…трішечки читати вміє», від фракції «Батьківщина» було вручено такий необхідний підручник, як «БУКВАР», який дав шлях в життя не одному майбутньому хліборобові , робітникові і подібному керівникові. Нехай все ж ще раз повторить те, чому не довчився.

Депутат Городнянської районної ради

Андрій Жадченко