Відкритий лист колегам: Хто наступний?

На Чернігівщині передвиборча кампанія вже стартувала, і стартувала саме закриттям Ічнянської районної газети «Трудова слава».

На жаль, виступ голови Асоціації регіональних ЗМІ Олександра Назаренка схожий на крик волаючого у пустелі. Спасибі, Олександре, за таку важливу у свій час підтримку «Нашого краю», але чому сьогодні читаємо лише Ваш виступ?

Де заява з приводу ситуації в Ічні голови обласної організації НСЖУ Ірини Мельник? Пані Ірино, Ви приходили до нас, коли колектив «Нашого краю» стояв під приміщенням влади Чернігівського району. На знак солідарності з нашим протестом взялися з нами за руки. А що далі?

Ось уже скільки часу ми не можемо допроситися організації «круглого столу» на рівні керівників області та районів з журналістами. Журналістський десант варто було висаджувати в Ічні, а не в Гончарівську заради «галочки» у діяльності мера Чернігова Соколова. Адже серйозна зустріч із журналістами у цьому районі пішла б усім на користь, у тому числі й самим працівникам ЗМІ.

І ще запитання, але уже не до Вас, а до голови Всеукраїнської організації НСЖУ пана Лубченка: «Добродію, а де Ваша заява з приводу ситуації на Чернігівщині? Де реальна юридична підтримка Спілки? Чи Ви не в курсі?». Вибачте, але весільний генерал потрібен на гарному весіллі, а не на похоронах журналістських колективів.

На фоні Вашої бездіяльності, за керування голови облдержадміністрації Володимира Хоменка та голови облради Наталії Романової відбулося безкарне розчленування обласної газети «Деснянська правда». Не без відома цих посадовців їхні підлеглі закривають Ічнянську районну газету, цілий рік доступними методами намагаються поставити на коліна колектив «Нашого краю». Хто наступний?

А наступний обов’язково буде, адже часто до влади приходять люди, які на другий день після свого призначення забувають, що вони тільки слуги народу, а не боги й божки, якими чиновники почуваються залежно від висоти крісла, у яке сіли. І з перших днів починають дбати не про справи та свободу слова , а про власний піар, десятками возять за собою журналістів, які б славили і прославляли.

Але чи етично так безбожно прославлятися на фоні зубожіння і вимирання народу, корупції, розгнузданого бандитизму і безправ’я українців? Хто ж має власну думку чи позицію, того – геть з роботи, замість того, щоб або спробувати прислухатися, або зрозуміти. Та для цього потрібен хоча б якийсь рівень культури і відповідальність. А ще – частіше думати про смерть. Це не погроза, а порада християнки християнам. Бо саме такі думки змушують людину озиратися на своє минуле, яке стане перед нами у майбутньому. Дорогі іномарки, куплені на «кревні», та валютні мільйонні рахунки проведуть лише до огорожі кладовища, а на зустріч із Всевишнім доведеться йти із зойками скривджених і сльозами ображених.

Редактор Ічнянської районної газети «Трудова слава» Людмила Хропаль, якій залишилося два тижні до пологів, змушена вийти на роботу, щоб відстоювати права колективу. Цинізм Ічнянської влади вражає. Вражає й інертність та байдужість колег. Принцип – «моя хата скраю» не спрацює, бо село починають палити якраз із крайньої хати…