Зробив що міг, хай прийде той, хто може краще, Або Ще раз про «Наш край»

На сайті «Високий Вал» стало «доброю» традицією згадувати моє ім'я, тільки-но заходить мова про районну газету «Наш край». Змусили. Хочу поставити цьому край.

Залишаючи поза увагою образи (все всім зарахується), що були висловлені на мою адресу в ході обговорення і не позбавляючи учасників дискусії робити власні оціночні судження, звертаюся до незаперечних фактів.

Учасники обговорення іронізують з приводу того, що моєю метою на посаді редактора було зробити газету європейського типу.

Що малося на увазі під “європейськістю” газети? В першу чергу усунення строкатості в її дизайні, витримка єдиного стилю як до форми, так і до змісту. Введення постійних рубрик “Мала Чернігівщина”, “Чернігів і область”, “Україна і світ”, “Ціни на основні продукти харчування”, “Гороскоп”, “Посміхнись”, “Думки з приводу…”.

Ця структурованість на мою думку дозволяла читачеві орієнтуватися в газеті як у власній кишені, наперед знаючи, що й на якому місці він знайде.

Завдання преси – спонукати людей до певних вчинків, або застерігати їх від них. В цьому сенсі варто згадати нашу “Кримінальну хроніку”, яка висвітлювала події, не смакуючи “чорнуху”, а попереджаючи людей про реальну небезпеку. Приділялася увага проблемам армії, ветеранам війни і праці, предметом особливої і постійної турботи було краєзнавство.

В поняття “європейськість” включаю і організацію праці. Матеріали не валялися де кому замайнеться їх кинути. Був налагоджений чіткий технологічний ланцюжок: (позаштатний кореспондент) - кореспондент - заступник редактора - коректор - редактор.

В редакції нічого не губилося, і один матеріал потрапляв тільки раз до рук одного й того ж працівника. В цьому контексті варто згадати комп'ютеризацію технологічного процесу, використання Інтернету та електронної пошти. Через рік роботи ми обладнали всі робочі місця комп'ютерами, з'єднали їх в мережу, привчили майже всі районні служби подавати матеріали в електронній формі.

Що стосується падіння накладу, то тут не все залежить від редакції, треба брати до уваги ще таки чинники: а) знищення колгоспів, б) активність районної ради, в) орієнтація видання на певну аудиторію, і нарешті, г) демографічна ситуація.

В період нашої роботи в деяких селах було повністю (вдумайтеся: повністю!) припинено будь-яку ділову активність. Як редактора мене засмучувало, а як людину радувало те, що керівництво району відносно не сильно “нагибало” потенційних передплатників. Щодо читацької аудиторії, то саме в Чернігівському районі вона вкрай неоднорідна. Серед читачів і управлінець з Чернігова, і “дачник” з Киїнки, і офіцер з Гончарівського, і бабуся з Дніпровського. І як їм всім догодити на восьми шпальтах?

Депопуляція району набула загрозливий характер. Так, за І півріччя 2007 року (свіжішими даними не володію) у районі померло 789 людей, а зареєстровано 203 дитини. Отже, щорічно район втрачає населення однієї сільради такої, наприклад, як Терехівська, або Смолинська. І це без врахування міграції.

Якщо ж взяти до уваги ту обставину, що значна частина людей працездатного віку працює у Чернігові, або у інших містах за межами району, та ту обставину, що серед читачів газет в усьому світі переважають люди, старші 45 років, то стає ясно, що “Наш край” не може бути газетою для дітей та юнацтва. А додайте сюди ще піратське поводження деяких чернігівських видань на теренах району.

Про приміщення. Щоб зрозуміти проблему потрібно знати її історію. А історія така. Нинішній редакційно-видавничий комплекс “Деснянська правда” будувався у першій половині 80-х років на кошти компартії для чотирьох юридичних осіб: видавництва “Десна”, газет “Деснянська правда”, “Комсомольський гарт” (нині “Гарт”) та “Шляхом комунізму” (нині “Наш край”).

1993 року внаслідок гіперінфляції газетне виробництво стало невигідним і на сесії обласної ради було прийнято рішення про об'єднання газети “Деснянська правда” і видавництва “Десна” з подальшим утворенням ВАТ “Редакційно-видавничий комплекс “Деснянська правда”, при цьому інтереси газет “Комсомольський гарт” та “Шляхом комунізму” були проігноровані.

Редактор газети “Гарт” ніколи не укладав договір оренди приміщень з ВАТ РВК “Деснянська правда”, вважаючи приміщення, які вона займає, своєю власністю. У той час як моїми попередниками відповідні договори регулярно укладалися. Вважалося, що одна гривня за квадратний метр площі не варта псування добрих стосунків з орендодавцем і друкарем.

Зі зміною голови правління ВАТ РВК з 1 грудня 2006 року орендодавець зажадав збільшення орендної плати до 42 грн. за кв. метр. Що для нас було неприйнятно. У березні 2007 року РВК звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до редакції газети про стягнення з її на свою користь суми орендної плати, та комунальних послуг, неустойки, державного мита по майновим та немайновим вимогам тощо, на загальну суму більше 23 тис. 333 грн. та про звільнення газетою приміщень.

Тільки у вересні того року рішенням Київського апеляційного суду судовій тяжбі було покладено край: суд визнав продовження терміну дії договору ще на один термін - до 1 листопада. Таким чином було збережено 68 тис. 883 грн. Я вважаю це власним досягненням, але подробиці не розголошуватиму.

У якості тиску на нас ВАТ РВК навіть вдався до відключення електроенергії у день здачі газети - у п'ятницю15 травня 2007 року, і все ж таки газета вийшла вчасно. Тоді ж ми звернулися листом до обласної прокуратури з проханням перевірити законність приватизації цілісного майнового комплексу РВК “Деснянська правда”, на що отримали лист прокурора району, яким стверджувалося, що приватизація здійснена на законних підставах. Таким чином всі механізми нашого впливу на ситуацію, що склалася, були вичерпані.

За своє некоротке життя дійшов висновку: ніщо не сварить людей так, як гроші і заздрощі. Переходимо до найцікавішого – до грошей.

Доходи газети, як відомо, складаються з виручки від реалізації (у нашому випадку від передплати), надходжень від оплачуваних матеріалів (оголошення, поздоровлення, комерційна, політична реклама тощо) та дотацій районного бюджету. На 1 липня 2005 року (коли став до роботи) загальний борг редакції Рекламно-видавничому комбінату “Деснянська правда” становив 14 тис. 513 грн. За тими мірками, сума астрономічна! Порівняйте - моя редакторська зарплата була трохи більше сімсот гривень.

Тільки вдале господарювання дозволило нам за короткий час не тільки повністю розрахуватися з боргами, а ще й відремонтувати вщент розбитий та розукомплектований автомобіль. Тільки підчас виборчої кампанії 2006 року нами було залучено 114 тис. 497 грн., що незрівнянно більше, ніж було залучено іншими районками.

Дотація з районного бюджету на 2007 рік у порівнянні з 2005 роком збільшилася всього на 1,25% (з 83,5 тис. грн. до 85,0) у той час як вартість поліграфічних послуг зросла у 2007 році на 20 %, паперу - на 2%. З 1 січня 2008 року вартість доставки зросла на 60%. Однак передплатну ціну ми залишили незмінною - 18 грн. 52 коп. на півроку. Для порівняння наведу тодішні передплатні ціни на газети у сусідніх районах. “Поліська правда” (Куликівський район) - 21 грн. 28 коп., “Новини Придесення” (Козелецький ройон) - 20 грн. 02 коп., “Новини Городнянщини” - 18 грн. 52 коп. “Життя Полісся” (Ріпкинський район) - 18 грн. 46 коп., “Наше слово” (Менський район) - 21 грн. 76 коп.

Хтось з учасників обговорення пише, що при Колеснику грошей з бюджету виділялося немало. Грошей, як відомо, ніколи не буває забагато. Подивимося на порівняльну таблицю економічних показників районок складену відділом у справах преси та інформації ОДА за ІІІ квартал 2005 року (свіжішої не маю). Виняток із загальної картини є менська “Наше слово”. Щодо решти, ані за чисельність працюючих, ані за середньою зарплатою, ані за собівартістю, ані за бюджетними витратами “Наш край” лідером не був. При цьому затримок у виплаті зарплати у нас ніколи не було ні на день, не було випадку, щоб хтось з працівників пішов у відпустку, не одержавши відпускних. Бували й заохочення. Своєчасно розраховувалися з обов'язковими платежами.

Одна з учасниць обговорення пише, що у Колесника було два заступники. Але при цьому замовчує, що тоді не було посади відповідального секретаря. Не знаю, звідки взялася така дивовижа - відповідальний секретар. А далі вона називає нашого коректора неписьменною і це при тому, що Лариса Данилівна володіла трьома мовами (двома досконало)! Ще далі пише, що вона куховарила для керівництва, і це при тому, що Данилівна працювала на половину окладу, а отже була на роботі тільки два дні на тиждень, а я або обідав вдома, або тим, що купував у магазині.

Не завжди було легко, викручували й руки, були й помилки.

Такі “голі факти”, які не важко перевірити, “голі факти” без емоцій, які залишаю собі. Моїй спадкоємниці дісталося кришталево чисте підприємство без боргів, без жодного вантажу проблем: пробуй, твори. Дякую всім, хто мене підтримав. Ніколи не ховався за псевдо, тому підписуюсь –

Сергій Колесник