Кияни тікають у село

Корінні кияни Світлана та Віктор  відпочивають на дачі у Змітневі. Вже 10 років.Вперше подружжя приїхало до Десни у Змітнів після вибуху на Чорнобильській АЕС. Це село їм порадив знайомий.

Жили в наметіі декілька днів. Місцевість їм дуже сподобалась, і згодом сім’я купила у Змітневі будинок, заплативши за нього 2 тисячі радянських карбованців. Спочатку приїжджали відпочивати влітку,  на вихідні, а згодом стали тут мешкати й узимку. До цього Іванови не мали можливості бувати в селі, бо всі родичі - у місті. Навіть прабабуся – жителька міста.

- У Київ їздимо тільки за потреби, - розказує Віктор Дмитрович. - Я вже на пенсії, але іноді трапляється нагода підробити. За спеціальністю я - інженер.

- А мені рік до пенсії залишилось, то я ніде не працюю, крім як на своїх грядках у Змітневі, - продовжує пані Світлана.- У нас тут росте практично все необхідне. Ось сьогодні з чоловіком смородину обривали. Будемо закривати на зиму. І картопля у нас росте. Для нас вистачає, а більше обробляти землі ми не плануємо. Бо тоді не буде можливості й часу бачити ту красу, заради якої ми переїхали сюди жити. Тут така природа! Річка, ліс, луки! Пташки співають, грибочки, ягідки...

Місцеві жителі цього не бачать так, як ми. Їм за роботою ніколи звертати на це увагу. Вони, обробивши свої грядки, працюють ще на величезних площах землі, аби продати ту картоплю і мати гроші. Каторжно працюють на своїх гектарах. У них немає іншого способу заробити. А ми спочатку розрахували свої сили до роботи.

- Часто ходимо до лісу. І нехай не принесемо звідти багато грибів чи ягід, але подихаємо свіжим повітрям, помилуємось - і повертаємось задоволеними.

- Ми живемо спокійно. Ніколи не спішимо. Встаємо рано не для того, щоб порати худобу, а тому, що вже виспались. Влітку для сну нам треба менше часу.

- А в Києві у вас є хто?

- Син і мама. Вони приїжджають іноді до нас відпочити, але повертаються назад у квартиру, бо для них ці умови проживання не дуже зручні. У них свій внутрішній світ. Але коли було дуже жарко, то ми привозили маму у Змітнів сховатися від столичного розпеченого асфальту. Вона тут відпочила і знову до Києва повернулась.

- У нас теж у важкі часи було бажання перебратися ближче до Києва. Але там такої природи не знайдеш.

- Зараз ми тут і взимку живемо. Топимо грубку. Іноді - піч, щоб посушити сухофрукти. Самі рубаємо дрова. Влітку їжу готуємо на газовій плитці. Газ - у балоні. Живемо звичайним людським життям. Знаходимо час і для того, щоб порибалити, сходити за суницями, малиною, чорницями.

- У нас дуже хороші сусіди. Жителі села нас тепло прийняли. З людьми ми тут знайшли спільну мову. Щоправда, зараз у селі поменшало людей. Особливо молоді мало.

- Ми всім радимо: якщо у вас є можливість відволіктись від робіт, зробіть, як ми - поживіть у райському містечку!

Сосниця,Чернігівської області