Чернігівщина: Правда про борзнянські прокурорські “злочини”

Навіть у прокурора — людини, яка у своїй професійній діяльності постійно витримує великий тиск критики невдоволених (тих, кого звинувачують у злочинах) — може увірватися терпець. Приводом до цього інтерв’ю з прокурором Чернігівської області Анатолієм ВАСИЛЕВСЬКИМ стали багаторічні критичні і провокаційні виступи одного з журналістів Чернігівської області.

— Анатоліє Григоровичу, чому Ви вирішили додати розголосу журналістським матеріалам, які містять критику прокуратури?

— Давайте будемо точними: зараз я буду говорити про статті відносно прокуратури, які друкує у своїй районній газеті, а також в обласних газетах “Сіверщина” та “Біла хата” борзнянський журналіст Леонід Майстат. Його гостре перо продукує статті відносно прокуратури, які є неправдивими та наклепницькими. Усі “вражаючі факти”, які кочують по цих статтях, вже неодноразово були додатково перевірені, і “притягнутим за вуха” виявився кожен із них.

Я повністю погоджуюся з тією думкою, що будь-який закид про негідний вчинок прокурора, звідки б він не виходив, обов’язково має бути ретельно перевірений. Такий вчинок завдає величезної шкоди не тільки сам по собі, а й тим, що зневірює людей — і в прокуратуру, і в закон, і в державу як таку. Ми не залишаємо такі випадки безкарними, і люди мають про це знати. Але громадяни мають право знати і про ті факти, коли журналіст і видання, яке має авторитет, насправді вводять читачів в оману. У тих випадках, про які я буду зараз говорити, автор розвінчує корупційні злочини, що існують тільки в його власній уяві.

— Що ж це за випадки?

— Зокрема, такий. У 2000 році в прокуратурі Борзнянського району працював помічник прокурора (для тих, хто не знає: так називається рядова посада), який, разом зі своєю дружиною, придбав у цьому ж райцентрі трикімнатну квартиру. Їхня сім’я свого житла не мала, мешкала в літній кухні батьків. Він – прокурор, дружина – приватний підприємець; придбання квартири в райцентрі було для них посильне. Аби не платити 1% вартості квартири до Пенсійного фонду, вони укладають не договір купівлі-продажу, а договір дарування. У місцевій пресі з’являється публікація: люди, з якого це дива борзнянець подарував свою квартиру прокуророві? Проводиться прокурорська перевірка, яка підтверджує: так, дійсно укладений договір дарування замість купівлі-продажу. І були в нашого працівника навіть свої аргументи, які пояснювали цей вчинок (законодавство дозволяло йому не сплачувати цей збір, але для цього треба було зібрати багато довідок, а продавець хотів здійснити продаж якнайшвидше...). Усе це було взяте до уваги, але повністю його, звичайно ж, не виправдовувало. Тому за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, співробітник був притягнутий до дисциплінарної відповідальності. До речі, через три місяці він і фактичний продавець квартири розірвали договір дарування й уклали договір купівлі-продажу, що відповідало фактичним обставинам справи. При цьому збір до Пенсійного фонду (87 гривень) вже було сплачено.

Тобто наш співробітник — будемо підходити принципово — завдав державі шкоди на 87 гривень і був адекватно покараний. Але це і все! (“Боже, в якій країні ми живемо!” —надривається Л.Майстат.) Продавець засвідчив, що він дійсно продавав квартиру, хотів зробити це якнайшвидше (наростав і без того величезний комунальний борг), гроші від покупця отримав у повному обсязі і ніяких претензій до нього не має. Сам він живе неподалік в іншій квартирі, а цю отримав у спадок від батьків і розпорядився нею так, як вважав за потрібне.

Леонід Майстат проводив журналістське розслідування та прекрасно знав, що у даному випадку між продавцем і покупцем не залишилось ніяких непорозумінь. Але через кілька років він знову піднімає цю тему, вперто натякаючи на причетність прокурора вже ні багато, ні мало — до вбивства того продавця!

Я не говорив би про це зараз, якби мав хоч якісь найменші підстави сумніватися в тому, що такі звинувачення — абсолютна маячня. Чоловік дійсно через три роки після продажу ним квартири помер в результаті випадкової травми. До речі, три роки “гостре перо” журналіста перетворило на “невдовзі після того” — зрозуміло, чому. Інакше вся картинка розсипалась би. Підстав для пафосу б не було.

Насправді висновки перевірки, проведеної за цим фактом, ґрунтуються не на припущеннях, а на доказах. Які, до речі, потім кілька разів перевірялись. Цей випадок — звичайно, як і будь-яка смерть людини — є трагічним. Але він не є загадковим. Травма сталась у громадському парку серед білого дня. І кілька людей це бачили. Чоловік упав і залишився лежати; перехожі, які його оминали, бачили, що він живий і що нетверезий. Через деякий час п’яного підібрали двоє його знайомих, занесли до себе на подвір’я — думали, проспиться. А на ранок наступного дня побачили, що він помер. Судово-медичне обстеження показало, що смерть настала внаслідок закритої (тобто її не було видно ззовні) черепно-мозкової травми. Інших ушкоджень на тілі постраждалого не було. Висновок експертизи: характеристики травми такі, що не виключено її виникнення внаслідок падіння з висоти власного зросту. Там є ще ряд результатів слідчих дій, які підтверджують вірність такого висновку. І повторна експертиза показала те ж саме.

Я хочу особливо наголосити на тому, що у випадках, коли хтось оскаржує прокурорське рішення (або піддає його сумнівам через пресу, як робив тоді Л.Майстат), відповідність рішення зібраним даним обов’язково з витребуванням матеріалів справи перевіряється прокуратурою вищого рівня. Це не формальність і не пустий звук, справи вивчаються з усією принциповістю. І за скупими словами офіційних відповідей заявникам, якими дехто обурюється — мовляв, усього два рядки, відписка, “підстав не вбачається”, бо нічого вони й не перевіряли! — стоять ретельні дослідження, за правильність яких прокурори несуть відповідальність. Борзнянець, Л. Майстат неодноразово за своїми заявами і виступами в пресі одержував — зокрема, з прокуратури області — об’єктивні відповіді. Але вони не годилися для того, щоб підтверджувати ті версії, які висував він. Тому журналіст, коли наводив частини цих відповідей у своїх наступних статтях, всіляко демонстрував, як він не поважає прокуратуру та не довіряє її висновкам. Те, що він сам помиляється і вводить читачів в оману, автором ігнорувалося.

Така ж ситуація складалась у цього автора і з іншими прикладами одкровень щодо прокуратури, які він піднімав на щит. Так, восени 2005 року в с.Прохори Борзнянського району згорів будинок разом із господарем, одиноким пенсіонером-інвалідом. Були проведені всі належні при таких обставинах дослідження, включаючи судово-медичне та розшук і опитування свідків. Жодні зі здобутих даних про насильницький характер його смерті не говорили. Щоб уже внести повну ясність: матеріали перевірки цього випадку, в проведення якої пан Майстат взагалі-то не вірить, направлялись по запиту до Генеральної прокуратури України. І вона з прийнятим рішенням про відмову в порушенні кримінальної справи погодилась. Але, мабуть, журналісту вже обман ввижається з усіх боків.

Тому він невтомно публікує закиди щодо прокуратури, настільки ж штучно створені й роздуті, як і наведені вище.

При цьому існує ще й інша, чи не більша частина цього паперового “айсбергу”. Даний громадянин активно пише ще й заяви та скарги. Усі вони, до речі, перевіряються по суті. Але при цьому виявилось, наприклад, і те, що сам критик, який так любить законність, при збиранні підписів під колективною скаргою не погребував вдатися до махінацій. Про один з шести підписів вказаний там чоловік засвідчив, що це підробка. Ще два — від літнього подружжя — були поставлені, бо збирач ввів їх в оману. Ще один — тому що “претензій не маю, але загалом не довіряю”...

— Якщо ж ситуація саме така — людина видає себе за борця і при цьому вдається до наклепів — то чому ви досі не подали на цього журналіста до суду, не захистили свою честь і гідність?

— Можна було б сказати: “Поважаю свободу преси”. І це, до речі, є правдою. Більше того: ми навіть вдячні журналістам, які, здійснюючи свою професійну діяльність, можуть знайти й оприлюднити факти порушень закону або якісь додаткові свідчення, що можуть допомогти в розкритті злочинів.

Але хочеться спитати видання, яке друкує такі “натягнуті” факти, чому воно їх не перевіряє? Йому просто байдуже, як автор дотримується істини — аби дотримувався ідеології? Або воно має з цього якийсь інший зиск?

Я вважаю, що шкода, завдана цими неправдивими публікаціями авторитету прокуратури і, зрештою, суспільству, яке стало об’єктом маніпуляцій, набралося від них негативу, має бути виправлена. У тому числі і газетою “Сіверщина”.